Насправді Conscript вийшла ще майже два роки тому, але щось мене відштовхувало від проєкту. Бо гра описує себе певним чином, і на папері така суміш не повинна працювати взагалі. Ну тобто, класичний survival horror в сетингу першої світової, в якому нема надприродних ворогів, а ще й камера в грі зверху, в ізометрії. Як це все взагалі може працювати? Як виявляється, дуже непогано, і Conscript в оновленій Director’s Cut версії – дійсно дуже прикольна гра, в яку фанатам жанру варто пограти.
Tag: огляд на гру
Думки про: Darwin’s Paradox!
Створювати ігри в жанрі cinematic platformer складно. Бо “кінематографічність” означає, що в грі повинно бути достатньо різноманіття і сюрпризів, але також при цьому, гра повинна мати ідеальний темп і не застрягати на якомусь місці надовго. Через це, більшість прикладів жанру зазвичай займають не більше 4-5 часів на проходження. І це логічно, бо від фільму чи театральної постанови ви не очікували б довшого часу, інакше вам набридне це дивитись. Тож ігри, які займають більше часу або більше акцентують загадки, або повністю стають прикладами puzzle platformer жанру, бо люди тоді більше зацікавлені в системному вирішенні проблем, ніж в пригоді, яка постійно кудись рухається. Існує купа дуже відомих прикладів жанру, від класики типу Another World/Out of this World до сучасної класики типу INSIDE. Також людям подобалась серія Little Nightmares, хоча мені персонально перша гра здалась трохи нудною. Є навіть більш “культові” приклади, типу The MISSING: J.J. Macfield and the Island of Memories.
Після проходження демо версії, я очікував, що Darwin’s Paradox! мене приємно здивує. Восьминіг в ролі головного героя – цікава ідея, бо можна бризкати чорнилом та ходити по стінах. Та й тон гри, в стилі дешевої американської фантастики 1950-их про прибульців був цікавим. Тож, навіть коли деякі моменти на старті гри мене трохи дратували, мене це не сильно хвилювало, бо гра була занадто харизматичною. Але чим довше я грав, тем менше в мене залишалось терпіння. І під кінець проходження, я постійно думав про те, чи варто навіть продовжувати грати.
Радий: S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті – Enhanced Edition
Сім років назад я пройшов всі три перші частини S.T.A.L.K.E.R.. І Поклик Прип’яті була найприємнішим проходженням з усіх. Тінь Чорнобиля була цікавою, але дратуючою. Чисте Небо бісило. Але ця? Ця була дійсно прикольна. Відчувалось, ніби GSC Game World нарешті зрозуміли як саме треба робити ці ігри, або їх смаки нарешті співпали з моїми. Тож, коли я вирішив пройти Enhanced Edition версії всіх цих ігор, які доступні в Legends of the Zone Trilogy, я очікував схожих результатів. Звичайно, я сподівався, що перші дві гри стануть в новому релізі набагато кращими, але, на жаль, хоча вони і краще, всі основні проблеми цих проектів залишились без змін. Але раз Поклик Прип’яті вже була прикольна, то чи є сенс в новій версії? Деякий є.
Read more“Радий: S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті – Enhanced Edition”
Радий: Legacy of Kain: Defiance Remastered
Оскільки я великий фанат серії Legacy of Kain, як я згадував минулого року в огляді Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered, я був з тих, хто дуже очікував Defiance. Оскільки сюжет в Soul Reaver 2 не закінчив історію, яка почалась в Soul Reaver 1, то всі очікували, що це нарешті трапиться в Soul Reaver 3 (а Defiance на старті розробки саме так і називався). Тому, вихід Blood Omen 2 (ремастер якого поки не вийшов) став для всіх сюрпризом. Події в цьому проєкті не співпадали з тим, що було відомо з сюжету раніше, а це означало, що щось в Defiance знову змінить історію – навіть розробники на це натякали. Потім з’явився ранній трейлер гри для PS2, в якому грав прикольний ню-метал, і я тоді скачав цей трейлер і багато разів його передивлявся (до речі, трек називається “In the Crossfire”, як я дізнався з найкращого фанатського сайту по LoK). Все вказувало на епічне завершення історії, де гравці зможуть грати не лише за Разіеля, а ще й навіть за Кейна, і це звучало дуже захопливо.
А потім гра вийшла і… вона була прикольна. Але також дивна. Тобто, так, закінчення історії Разіеля ми технічно отримали, але залишилось дуже багато відкритих питань. І ще неприємнішим було те, що гра відчувалась більш незакінченою, ніж Soul Reaver 1, а та гра закінчилась на “Далі буде”. Legacy of Kain: Defiance Remastered ці відчуття виправити не зможе, але те, що можна було виправити, ремастер виправляє дуже добре.
Радий: Pragmata
Capcom колись не сильно ризикували з іграми. Випускали нову Monster Hunter чи Street Fighter, робили рімейк якоїсь частини Resident Evil, яка і так вже була якісна і рімейку не потребувала, або випускали нову частину серії з нестабільним успіхом. Але останні декілька років, вони почали робити щось неочікуване. Менш ніж два роки тому вийшла Kunitsu-Gami: Path of the Goddess – чудова та незвична суміш hack and slash екшену та tower defense. Цього року, таким сюрпризом стає Pragmata – незвична суміш купи різних ідей, яка чудово працює на старті, і трошки здає ближче до фіналу.
Повертаючись в S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля та Чисте небо – Enhanced Edition
Сім років тому я вперше вирішив нарешті пройти всі три оригінальні частини S.T.A.L.K.E.R.. Бо, хоча я й слідкував за розробкою з початку 00-их, коли Oblivion Lost була просто дивною фантастикою/продовженням технологій Venom. Codename: Outbreak і без прив’язки до Пікніку на узбіччі чи Чорнобилю, коли перша частина вийшла, вона мене не сильно зацікавила. Тож, в тому проходженні сім років тому вийшло, що Тінь Чорнобиля я пройшов лише другий раз, Чисте небо перший, а в Поклик Прип’яті взагалі грав вперше. І я проходив ігри без модів та фанпатчів, щоб оцінити ігри “в чистому вигляді”. Тепер всі ці три гри стали доступними в Enhanced Edition версіях (які можна купити одразу як трилогію Legends of the Zone) і мені захотілось повторити цей експеримент знову. В цьому записі я буду говорити виключно про Тінь Чорнобиля та Чисте небо, бо по-перше, мені вони все ще менше подобаються, а по-друге – саме ці дві гри повинні були б отримати найбільше плюсів від такого перевидання.
Read more“Повертаючись в S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля та Чисте небо – Enhanced Edition”
Радий: Avowed
Від анонсу Avowed років 5 назад в мене були змішані відчуття. Pillars of Eternity II: Deadfire була помітним зниженням якості оповідання, як для Obsidian Entertainment, хоча гра й була непоганою. Але action RPG від першої особи?.. Може, не найкращий напрямок для серії. З іншого боку, The Outer Worlds була прикольною, хоч і теж з слабким сюжетом, тож може вони могли б зробити щось непогане. Гра нарешті вийшла рік тому, і огляди були в цілому позитивні. Я подивився шматки проходжень гри онлайн і вирішив, що після якихось важливих патчів і сам придбаю та пограю. І добре, що почекав, бо рік потому вийшов величезний патч, в якому покращили велику кількість елементів. Саме в цю версію я і грав.
Радий: Paranormasight: The Mermaid’s Curse
Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo вийшла три роки тому, і дуже мені сподобалась. Цей несподіваний проєкт від Square Enix використовував візуальну презентацію, яку зазвичай асоціюють з візуальними новелами, для створення незабутньої та винахідливої пригодницької гри з різними “мета”-елементами. Враховуючи стан індустрії, я очікував, що продовжень у цього проєкту не буде, але ні – Paranormasight: The Mermaid’s Curse існує і робить саме те, що ви і очікуєте. Те ж саме, але інакше.
Радий: Everspace 2 (з DLC)
Оскільки я не любитель roguelite та roguelike жанрів, перший Everspace я пропустив. Ідея гри була прикольна – суміш космічного симулятора/шутера з action RPG механіками та структурою FTL: Faster Than Light, де вам треба стрибати між різними випадково створеними шматками космосу і збирати ресурси, постійно втікаючи від небезпечних ворогів, які намагаються вас наздогнати. Сюжет там існував, але здебільшого гра була про ґеймплей і тому концепція смерті та повторних спроб була вписана в історію, а акцент був в першу чергу на перестрілках на космічних кораблях. В 2023-ому розробники випустили Everspace 2 (яка, насправді, була доступною до цього пару років в ранньому доступі), в якій все змінилось. Тепер замість випадкової генерації локацій та нескінченного ґеймплею гра була побудована навколо повністю руками зроблених локацій з цікавим дослідженням, а сюжет став грати набагато важливішу роль. Це, і той факт, що перестрілки залишились дуже прикольними, мене і зацікавило, тож я вирішив почекати, поки для гри вийдуть всі доповнення/DLC і потім пограти в цей проект. Що я і зробив із великим задоволенням.
Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)
Я продовжую над собою знущатись та проходити нові релізи Assassin’s Creed, тоді як весь світ вже давно їх ігнорує. І продовжую сподіватись, що колись ця серія зрозуміє чим вона хоче бути, і перестане бути просто “грою від Ubisoft”, в найгіршому сенсі. Я проходив всі ігри серії, які виходили на ПК, і не пройшов до кінця лише дві – одну з жахливих частин Chronicles (здається, останню), та Valhalla, від якої я просто засинав. Valhalla – найгірша частина Assassin’s Creed, яку я не пройшов. Shadows – найгірша частина, яку я пройшов, але тепер думаю, що не варто було не витрачати на неї майже 60 годин.
Read more“Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)”