Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo вийшла три роки тому, і дуже мені сподобалась. Цей несподіваний проєкт від Square Enix використовував візуальну презентацію, яку зазвичай асоціюють з візуальними новелами, для створення незабутньої та винахідливої пригодницької гри з різними “мета”-елементами. Враховуючи стан індустрії, я очікував, що продовжень у цього проєкту не буде, але ні – Paranormasight: The Mermaid’s Curse існує і робить саме те, що ви і очікуєте. Те ж саме, але інакше.
Tag: огляд на гру
Радий: Everspace 2 (з DLC)
Оскільки я не любитель roguelite та roguelike жанрів, перший Everspace я пропустив. Ідея гри була прикольна – суміш космічного симулятора/шутера з action RPG механіками та структурою FTL: Faster Than Light, де вам треба стрибати між різними випадково створеними шматками космосу і збирати ресурси, постійно втікаючи від небезпечних ворогів, які намагаються вас наздогнати. Сюжет там існував, але здебільшого гра була про ґеймплей і тому концепція смерті та повторних спроб була вписана в історію, а акцент був в першу чергу на перестрілках на космічних кораблях. В 2023-ому розробники випустили Everspace 2 (яка, насправді, була доступною до цього пару років в ранньому доступі), в якій все змінилось. Тепер замість випадкової генерації локацій та нескінченного ґеймплею гра була побудована навколо повністю руками зроблених локацій з цікавим дослідженням, а сюжет став грати набагато важливішу роль. Це, і той факт, що перестрілки залишились дуже прикольними, мене і зацікавило, тож я вирішив почекати, поки для гри вийдуть всі доповнення/DLC і потім пограти в цей проект. Що я і зробив із великим задоволенням.
Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)
Я продовжую над собою знущатись та проходити нові релізи Assassin’s Creed, тоді як весь світ вже давно їх ігнорує. І продовжую сподіватись, що колись ця серія зрозуміє чим вона хоче бути, і перестане бути просто “грою від Ubisoft”, в найгіршому сенсі. Я проходив всі ігри серії, які виходили на ПК, і не пройшов до кінця лише дві – одну з жахливих частин Chronicles (здається, останню), та Valhalla, від якої я просто засинав. Valhalla – найгірша частина Assassin’s Creed, яку я не пройшов. Shadows – найгірша частина, яку я пройшов, але тепер думаю, що не варто було не витрачати на неї майже 60 годин.
Read more“Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)”
Думки про: DOOM: The Dark Ages
Doom – це, звичайно, дуже важлива та впливова серія. Не лише для жанру шутерів від першої особи, але й взагалі для всіх ігор. Кожна частина ставала технологічним чудом, у всіх є купа фанатів… Але для мене серія ніколи не була персонально дуже цікавою, і найулюбленішими частинами залишаються Doom та Doom 64. “Сучасні” частини серії почались 10 років назад з виходом Doom (2016), і в них є своя велика спільнота фанатів, з якими я рідко погоджуюсь. Перша з цих ігор була доволі прикольна, і з часом мої думки про неї стали більш позитивними, хоча я все ще не дуже люблю “арени”. Doom Eternal на релізі мені дуже сподобалась, не дивлячись на купу проблем, і я тоді сподівався, що з неї зліплять щось ще краще оновленнями. Та вийшло навпаки, і обидві частини The Ancient Gods виявились абсолютно гидотними, та показали всі проблеми основної гри особливо явно.
Без особливої зацікавленості, я вирішив нарешті пограти і в Doom: The Dark Ages. Якісний продукт. Функціональна FPS. Тобто – гра точно працює і вона якісно зроблена, але вона настільки “ні про що”, що її існування мене навіть дивує.
Повертаючись до Assassin’s Creed Mirage з оновленням The Valley of Memory
Півтора роки тому я з неочікуваним задоволенням пройшов Assassin’s Creed Mirage. Гра була дуже приємною спробою від Ubisoft повернутись до оригінальних ідей серії, і хоча проблем там все одно вистачало, гра була набагато кращою за більшість частин серії. Чисто з точки зору механік, це мабуть навіть найкраща реалізація всіх ідей, з яких починалась серія – тобто сюжетний екшен стелс з паркуром в місті.
Абсолютно неочікувано, студія заявила про вихід безкоштовного сюжетного доповнення для гри під назвою The Valley of Memory, яке вийшло пару місяців назад. І я не планував так швидко повертатись до гри, навіть заради доповнення, але я також в цей момент через силу проходив Assassin’s Creed Shadows тому хотілось пограти в частину серії, яка нагадала б мені, навіщо я взагалі в них граю. То ж я вирішив швиденько пробігтись по всій серії і потім пройти The Valley of Memory, що також підтвердило мої позитивні думки про Mirage. І те, що Assassin’s Creed не розуміє, що вона за серія.
Read more“Повертаючись до Assassin’s Creed Mirage з оновленням The Valley of Memory”
Непорозуміння: Resident Evil Requiem
Якщо ви хоч трохи мене знаєте, то також знаєте наскільки я люблю Resident Evil. Я закохався в серію з найпершого знайомства з Resident Evil Director’s Cut десь у 1997-ому, але це, звичайно, не означає, що мені подобаються всі ігри. Є частини, які мені подобаються менше, є такі, які подобаються більше. Є такі, які я багато разів проходив і такі, до яких я повертаюсь рідко. Requiem – можливо, перша частина, яку я видалив одразу після проходження і не планую проходити знову.
Зачарований: Clair Obscur: Expedition 33
Як зазвичай, я попереджаю читачів, що покрокові RPG я не дуже люблю. Як і “jRPG” в цілому. Так, я пройшов всі основні Final Fantasy і більшість мені подобається, а Chrono Trigger – одна з моїх найбільш улюблених ігор. Parasite Eve супер класна… Так це все теж правда, але коли в епоху PS2 виходила купа японських рольових ігор, я майже всі пропустив. Що є важливим контекстом для Clair Obscur: Expedition 33, яка бере за основу саме ту епоху RPG.
Зачарований: Look Outside
Look Outside – дуже неочікуваний тип гри. З одного боку, горор тематика в рольових іграх зустрічається дуже часто і присутня в найбільш відомих прикладах жанру. З іншого боку – далі сюжетної тематики справа не йде, і механічно такі ігри не побудовані навколо викликання страху чи напруження. Я одразу згадую Sweet Home, action adventure RPG від Capcom, яку зазвичай вважають першим survival horror проектом. Гра була більше пригодою, ніж RPG, і таке зустрічається не дуже часто. З таким експериментували From Software, перша частина серії Shadow Hearts – Koudelka, – це теж відомий приклад. Parasite Eve 1 чи особливо 2. За останні декілька років, ідеї такого плану знову стали популярні серед проектів, які створені на RPG Maker. Але дуже часто такі ігри або занадто action adventure (і зовсім не RPG), або навпаки. А серед тих проектів, які мають правильний баланс, дуже типово брати за основу щось неймовірно важке для проходження, типу Lisa: The Painful чи Fear & Hunger, замість спроб створити щось веселе.
Хоча Look Outside назвати легкою я не можу, і вплив Lisa чи Fear & Hunger я теж в ній бачу, але це не фокус цього проекту. Хоча я все одно пройшов гру лише на легкій складності, після того, як пограв на нормальній (поясню нижче). Але сенс не в цьому, а в тому, що гра більше зацікавлена в створенні персональної історії гравця, яку вони можуть писати своїми рішеннями. І робить гра це з неймовірним стилем, різноманіттям, красивим і сюрреалістичним дизайном та відмінним саундтреком.
Радий: CULTIC (обидва розділи)
Я дуже радію відродженню класичних FPS. Та, на жаль, небагато з нових таких проектів розуміють як саме відтворити той простий, але захопливий ґеймплей шутерів періоду перед та під час виходу Quake. Тому я інколи навіть задавався питанням – може причина, чому не так багато класичних FPS люблять і пам’ятають сьогодні в тому, що жанр вже зробив все що міг, і що “dungeon crawler з пушками”, як дизайн, занадто обмежений?.. Але потім виходить якийсь новий неймовірно винахідливий WAD для Doom, або новий проект типу Cultic і я розумію, що ні – в цьому жанрі ще багато чого можна зробити, що раніше навіть не намагались. І хоча Cultic мені сподобалась менше, ніж більшості гравців (як я бачу), особливо Chapter Two, ця гра все одно неймовірно класна.
Радий: TR-49
Хоча більшість проектів студії inkle мене не зацікавила, вони заслуговують на репутацію команди, яка регулярно створюють дуже цікаві наративні ігри з великим акцентом на нелінійність. Моїм єдиним повноцінним досвідом зі студією була Heaven’s Vault, яка мала достатньо проблем, але також була дійсно цікавою та незабутньою. В TR-49 студія робить ґеймплей, який пояснити набагато простіше, особливо, якщо ви раніше грали в Her Story та The Roottrees are Dead.