Судячи з усього на годиннику час знову перезапускати Alone in the Dark. Нещодавно я написав про всі попередні частини серії (окрім Illumination, бо кого вона хвилює). І про надихаючу, але застарілу оригінальну трилогію від якої пішли сучасні action adventure. І про набагато простіший перший перезапуск серії The New Nightmare, який все одно спромігся зробити щось класне. І про занадто амбіційну Alone in the Dark 2008-го, яка намагалась змінити обличчя жанру, але вийшла доволі поганою. І ось тепер вийшла ще одна гра, яка просто називається Alone in the Dark, але яка при цьому не має жодних амбіцій взагалі.
Tag: не можу рекомендувати
Розчарування: Homefront та Homefront: The Revolution
Дуже цікаво спостерігати, як ігрова серія намагається народитись двічі, і обидва рази провалюється. Саме це і відбулось з Homefront. Розумію, чому видавці бачили в цій ідеї потенціал – серія FPS ігор, яка побудована на тому, що США захопили і війна відбувається на їх землі. Звучить настільки зухвало, що навіть не важливо чи самі ігри будуть якісними чи ні, вони все одно отримають багато уваги, навіть якщо увага буде негативною. Цікаво і те, що дві спроби були дуже різними в своїх спробах передати одну й ту ж саму ідею. Але, на жаль, не дивлячись на цікавість всіх цих деталей, самі ігри виявились не дуже цікавими.
Read more“Розчарування: Homefront та Homefront: The Revolution”
Розчарування: Secret of Mana (2018)
В 2021-ому я пройшов рімейк Trials of Mana, який став моїм знайомством з серією Mana (Seiken Densetsu). Це була дуже проста, але дуже захоплива action RPG, в якій шалені ідеї та атмосфера ігор 90-их чудово поєднались з якістю та зручністю 2020-их. Сотні action RPG ігор робились під впливом оригінальної Secret of Mana, чи Ys і також багатьох hack and slash проектів, і найкращі ідеї з усіх них були реалізовані в Trials of Mana 2020, завдяки чому, гра сприймалась “сучасною” в найкращому сенсі.
А тепер я нарешті пройшов і рімейк Secret of Mana 2018-ого, який відчувається як гра 1993-го року в найгіршому сенсі. Причому, як я розумію, велика кількість того що мені не сподобалось робить саме рімейк.
Розчарування: Diablo IV
Найгірше з оманливим ефектом незворотних втрат – розуміння, що воно відбувається, але цю дурість все одно не припиняєш. Це я про Diablo IV, яка стала найжахливішим проходженням action RPG гри в моєму житті, але я все одно згаяв 55 годин на це лайно. Треба було повертати гру ще після першої години, але це ж “Diablo”! І я навіть про третю частину багато позитивного писав. Ні, воно було того не вартим.
Розчарування: Trine 5: A Clockwork Conspiracy
З серією Trine я ніколи не знаю чого очікувати. Перша гра була так собі, але з прикольними ідеями, які розквітнули в дійсно прикольному продовженні. Потім в Ранньому Доступі вийшов Trine 3, з якого він вийшов незакінченим і хоча там було багато поганих ідей, були і деякі з найкращих в серії. А потім вийшов Trine 4, який був прямо як 2, але ще краще і з купою нових прикольних ідей. Перші пару годин Trine 5 відчувались як проходження минулої частини знову, лише з декількома змінами. Але грати було прикольно і весело. Та чим далі в гру я проходив, тим менше мені подобалось грати. І майже під кінець гри я вирішив перестати грати, бо дизайн проекту став занадто жахливим, щоб його терпіти.
О часи: Alone in the Dark 1, 2, 3
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я дуже давно не грав в серію Alone in the Dark. Оригінал я завжди поважав, а гру 2008-го сильно люблю, не зважаючи на неймовірну кількість проблем. А улюбленою грою серії в мене була перша спроба її перезапуску – Alone in the Dark: The New Nightmare. Та зараз поговоримо про першу трилогію, в якій оригінал досі сприймається з повагою, а от сіквели ні. Тем не менш, я пройшов їх всі, хоча і розумів, що грати в другу і третю частину мені не сподобається.
Думки про: Crysis Remastered Trilogy
Я пройшов оригінальні Crysis та Crysis Warhead 3 роки тому і саме тоді я зрозумів за що ці ігри комусь подобались. Як я тоді і писав – раніше з усієї серії мені подобався лише Crysis 3, і той не дуже сильно. Але після проходження перших двох ігор, хоча в них сьогодні грати трохи складно, я зрозумів за що їх любили. А тепер, коли всі частини Crysis (окрім Warhead, на жаль) отримали ремастер, я вирішив пройти і їх, щоб свіжим оком оцінити серію в цілому.
Розчарування: Resident Evil Village – Winters’ Expansion
Два роки тому я пройшов Resident Evil Village і хоча перше проходження було прикольним, перепроходити її було дуже неприємно, що незвично для серії. На третьому проходженні гри я просто втомився, видалив гру і не дивився в її сторону аж боки не вийшло DLC Winters’ Expansion. Воно виглядало не настільки цікавим, щоб брати його за повну ціну, тому я лише нещодавно нарешті взяв його і пройшов. В гіршому випадку, я очікував що і воно хоча б перший раз зайде мені нормально, просто грати більше одного разу я не буду. Виявилось, що DLC навіть перший раз не дуже.
Read more“Розчарування: Resident Evil Village – Winters’ Expansion”
Розчарування: The Callisto Protocol
Я багато від The Callisto Protocol не очікував – просто сподівався отримати адекватний survival action. Я не думав, що гра буде настільки ж чудовою як перший Dead Space, і навіть не очікував, що гра буде набагато краща за Dead Space 3, де це можливо. Ну а після жахливого релізу, коли на ПК в цей проект було взагалі неможливо грати, я почав очікувати ще меншого. Але гра все одно розчарувала.
Розчарування: Scorn
Знаю, що багато людей чекали Scorn. З релізу першого “ґеймплейного трейлеру” 5 років тому, людей зачарував візуальний стиль проекту, а той факт, що там показали і екшен, а не лише ходьбу по локаціях, дали надію, що гра буде нормальним горор action adventure, а не ще одною повільною пригодницькою грою, де інколи треба втікати від ворогів. Але я сумнівався і чим ближче до релізу, тим підозрілішими здавались мені трейлери гри. Огляди на релізі були не найкращими, підтверджуючи мої підозри, тому я вирішив трошки почекати і придбати проект вже коли будуть знижки. Але навіть зі знижками і без рожевих окулярів гра розчарувала.