There has been a lot of attempts at creating horror themed adventures that focus on a stalker-type enemy ever since the 90s. Clock Tower series are possibly the best known example, but one can think of plenty of other examples, starting from something simple like the werewolf in Ecstatica, to the more recent and complex xenomorph in Alien: Isolation. Hollow Cocoon is a very respectable attempt at creating a horror themed stealth action adventure with a persistent stalker from a small studio. I’m very happy it exists and I really admire it. But it’s also not a game that I could recommend to most players.
Tag: horror
Думки про: Hollow Cocoon
З середини 90-их вийшло немало проектів, які намагались створити горор пригодницькі ігри, в яких хоча б один ворог працює як сталкер/переслідувач. Найвідомішим прикладом тих часів залишається Clock Tower і продовження, але насправді приклади бувають як прості, типу вовкулаки з Ecstatica, так і з дуже складною системою для такого ворога, як в Alien: Isolation. Hollow Cocoon – це спроба дуже маленької студії зробити новий проект з цією основною механікою, і я дуже поважаю те, що в них вийшло зробити. Та з іншого боку, я мало кому можу цю гру рекомендувати.
Disapprove: Alone in the Dark (2024)
Another decade, another attempt to revive Alone in the Dark. I’ve recently covered all of the previous games in the series (excluding Illumination, because who cares). The inspiring original trilogy that shaped modern action adventures, but aged poorly. A much simpler first reboot The New Nightmare that nonetheless did several incredibly ambitious things. Overly ambitious Alone in the Dark from 2008, that attempted to reinvent the genre but failed miserably. And now we have a third game simply titled Alone in the Dark, except this lacks any ambition of the previous entries.
Розчарування: Alone in the Dark (2024)
Судячи з усього на годиннику час знову перезапускати Alone in the Dark. Нещодавно я написав про всі попередні частини серії (окрім Illumination, бо кого вона хвилює). І про надихаючу, але застарілу оригінальну трилогію від якої пішли сучасні action adventure. І про набагато простіший перший перезапуск серії The New Nightmare, який все одно спромігся зробити щось класне. І про занадто амбіційну Alone in the Dark 2008-го, яка намагалась змінити обличчя жанру, але вийшла доволі поганою. І ось тепер вийшла ще одна гра, яка просто називається Alone in the Dark, але яка при цьому не має жодних амбіцій взагалі.
Happy about: Ib
While there is a numerous amount of horror themed adventure games made on RPG Maker, I’ve never been fond of them usually. There have been some good examples here and there, but more often than not these games leaned too hard either in pure tasteless jumpscare territory or were simply too poorly written, relying on shock value or extreme themes. Due to that, I had no knowledge of Ib when it became an extremely popular free game back in the early 2010s and would have not paid attention to this 2022 updated (and no longer free) remake, if not for catching a few streams and videos on it. I am glad, however, that other people promoted this little gem and that I got to experience it for myself.
Радий: Ib
Існує величезна кількість пригодницьких ігор з горор тематикою на рушії RPG Maker, та мені вони зазвичай не подобаються. Інколи зустрічаються прикольні проекти, але частіше за все ці проекти зроблені без розуміння стилю, атмосфери та нормального сценарію і акцентують жорстокість чи гучні звуки. Через це, хоча Ib була дуже популярною безкоштовною грою на початку 2010-их, я про неї навіть і не знав. І скоріш за все не дізнався, якби не подивився проходження та стріми платного рімейку гри 2022-го року (про нього тут і мова), після чого гра мене зацікавила. І тепер я дуже радий, що мені цю гру так “прорекламували”, бо вона виявилась прикольною.
Happy about: Lunacid
Until Demon’s Souls came out, I haven’t even heard of King’s Field or Shadow Tower games. And in almost 14 years since I have not found time or desire to finally play them. But, I suppose, now I kinda have played them, as Lunacid seems to be a love letter to the titles, draped in the lo-fi aesthetics and cosmic horror references. And I have quite enjoyed it.
Радий: Lunacid
До виходу Demon’s Souls я про King’s Field чи Shadow Tower навіть і не чув games. І хоча з тих пір пройшло вже майже 14 років, я все ще в ці старі проекти From Software не грав. Але, в якомусь сенсі, тепер пограв, бо наскільки я розумію Lunacid – переосмислення цих проектів, але в lo-fi стилістиці і з космічним горором. Мені сподобалось.
Ugly duckling: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (also known as Alone in the Dark: Inferno on PS3) might be the last truly ambitious game of the last 20 years. That’s one hell of a statement to make, but I have good reasons to say it – what this game attempted to create is on a level that has not been attempted since. Possibly because the game didn’t turn out great and wasn’t positively received. I loved it back in 2008 even now for how frustrating a lot of the game is, I cannot help but love the effort and potential. While at the same time knowing well, that I can’t really recommend playing this game to the majority of people.
Гидке каченя: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (також відома під назвою Alone in the Dark: Inferno на PS3) – це, можливо, остання насправді амбіційна гра останніх 20 років. Знаю як це звучить, але я пишу це не просто так. Цей проект намагався зробити незвичайну комбінацію механік і систем так, як ніхто інший не робив. Можливо лише тому, що результатом цієї спроби став жахливий провал, який майже нікому не сподобався. Мені гра в 2008-ому дуже подобалась не дивлячись на те, що вона дійсно дуже дратує. Чому я і не можу її рекомендувати більшості людей, але при цьому дуже поважаю.