Videos – Klardendum

Happy about: Legacy of Kain: Defiance Remastered

13/05/2026 13/05/2026

Being the Legacy of Kain fan that I am, as I’ve covered in my review of Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered last year, I was extremely excited about Defiance. Ever since Soul Reaver 2 still didn’t finish the story started in Soul Reaver 1, people expected the inevitable Soul Reaver 3 (and Defiance was actually known by that name internally at the start). So when the Blood Omen 2 (which hasn’t been remastered yet) was released first, I was slightly confused, but also intrigued. After all, the events of the game contradicted the known timeline, and even the developers vaguely mentioned that something in Defiance would lead to Blood Omen 2 events existing. Then the early PS2 trailer for Defiance (as it was officially unveiled) hit with some cool nu-metal-ish song playing and I downloaded and rewatched that trailer a lot (the track is called “In the Crossfire”, by the way, as I’ve learnt years ago from the best LoK fan site). Playing as both Kain and Raziel in an epic conclusion to the storyline of Raziel (as it would probably be), was such an exciting prospect.

And then the game came out and… I liked it. But it was also weird. It did conclude Raziel’s story in a mostly satisfying way in broad strokes, it left a lot of questions unanswered. But far more importantly – the game felt even more unfinished than Soul Reaver 1, and that game ended with a “To be continued” screen. This feeling is not something that Legacy of Kain: Defiance Remastered can fix, but where it could, the remaster made the game a lot better.

Радий: Legacy of Kain: Defiance Remastered

13/05/2026 13/05/2026

Оскільки я великий фанат серії Legacy of Kain, як я згадував минулого року в огляді Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered, я був з тих, хто дуже очікував Defiance. Оскільки сюжет в Soul Reaver 2 не закінчив історію, яка почалась в Soul Reaver 1, то всі очікували, що це нарешті трапиться в Soul Reaver 3 (а Defiance на старті розробки саме так і називався). Тому, вихід Blood Omen 2 (ремастер якого поки не вийшов) став для всіх сюрпризом. Події в цьому проєкті не співпадали з тим, що було відомо з сюжету раніше, а це означало, що щось в Defiance знову змінить історію – навіть розробники на це натякали. Потім з’явився ранній трейлер гри для PS2, в якому грав прикольний ню-метал, і я тоді скачав цей трейлер і багато разів його передивлявся (до речі, трек називається “In the Crossfire”, як я дізнався з найкращого фанатського сайту по LoK). Все вказувало на епічне завершення історії, де гравці зможуть грати не лише за Разіеля, а ще й навіть за Кейна, і це звучало дуже захопливо.

А потім гра вийшла і… вона була прикольна. Але також дивна. Тобто, так, закінчення історії Разіеля ми технічно отримали, але залишилось дуже багато відкритих питань. І ще неприємнішим було те, що гра відчувалась більш незакінченою, ніж Soul Reaver 1, а та гра закінчилась на “Далі буде”. Legacy of Kain: Defiance Remastered ці відчуття виправити не зможе, але те, що можна було виправити, ремастер виправляє дуже добре.

Happy about: Pragmata

08/05/2026 08/05/2026

Capcom used to stick with safe releases. New Monster Hunter or Street Fighter game, remaking a Resident Evil title that was already good and doesn’t need remaking, maybe even making a new Resident Evil game to varying levels of quality. But in the past few years, they’ve started to spice things up with unexpected things. Less than two years ago they released Kunitsu-Gami: Path of the Goddess – a fantastic and weird mix of hack and slash action and tower defense. This year, the surprise is Pragmata – a very curious mix of different ideas that starts really well and ends… alright.

Радий: Pragmata

08/05/2026 08/05/2026

Capcom колись не сильно ризикували з іграми. Випускали нову Monster Hunter чи Street Fighter, робили рімейк якоїсь частини Resident Evil, яка і так вже була якісна і рімейку не потребувала, або випускали нову частину серії з нестабільним успіхом. Але останні декілька років, вони почали робити щось неочікуване. Менш ніж два роки тому вийшла Kunitsu-Gami: Path of the Goddess – чудова та незвична суміш hack and slash екшену та tower defense. Цього року, таким сюрпризом стає Pragmata – незвична суміш купи різних ідей, яка чудово працює на старті, і трошки здає ближче до фіналу.

Disapprove: Assassin’s Creed Shadows (with Claws of Awaji)

02/04/2026 07/05/2026

I keep doing it to myself. I keep playing Assassin’s Creed games, long after most of the world dismissed them completely, in hopes that the series will finally find an identity and stick with it, instead of being the epitome of the “Ubisoft game”, as a dismissive description. I’ve played every game that was released on PC so far and the only two I have never finished were one of those uninteresting Chronicles games (I think the final one), and Valhalla, which was so horribly boring, I didn’t get much further than the opening act. Yet, if Valhalla was easily the worst Assassin’s Creed game so far that I didn’t finish, Assassin’s Creed Shadows is the one I wish I didn’t finish, instead of wasting almost 60 hours on it.

Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)

02/04/2026 07/05/2026

Я продовжую над собою знущатись та проходити нові релізи Assassin’s Creed, тоді як весь світ вже давно їх ігнорує. І продовжую сподіватись, що колись ця серія зрозуміє чим вона хоче бути, і перестане бути просто “грою від Ubisoft”, в найгіршому сенсі. Я проходив всі ігри серії, які виходили на ПК, і не пройшов до кінця лише дві – одну з жахливих частин Chronicles (здається, останню), та Valhalla, від якої я просто засинав. Valhalla – найгірша частина Assassin’s Creed, яку я не пройшов. Shadows – найгірша частина, яку я пройшов, але тепер думаю, що не варто було не витрачати на неї майже 60 годин.

Revisiting Assassin’s Creed Mirage with The Valley of Memory update

13/03/2026 02/04/2026

A year and a half ago I’ve enjoyed playing through Assassin’s Creed Mirage. It was a nice attempt by Ubisoft to remember what made the series what it was in the first place and while flawed, the attempt was a success and the game was easily among the best entries in the franchise. Heck, if you remember that the series are supposed to be a story-driven action stealth game in the urban environment, this might’ve been the best implementation of the idea yet, mechanically anyway.

And then, out of the blue, the studio has announced a free story expansion for the title called The Valley of Memory, that eventually released a few months ago. I wasn’t planning on revisiting the game so soon, if I’m honest, but I was in the middle of trying to force myself play through Assassin’s Creed Shadows, so I wanted to remind myself why do I even like these games. So I quickly played a few minutes of almost each title to remind myself of how they were, which culminated with me completing The Valley of Memory. Which renewed my opinion that Mirage is among the best entries. And that Assassin’s Creed really needs to figure out its own identity.

Повертаючись до Assassin’s Creed Mirage з оновленням The Valley of Memory

13/03/2026 02/04/2026

Півтора роки тому я з неочікуваним задоволенням пройшов Assassin’s Creed Mirage. Гра була дуже приємною спробою від Ubisoft повернутись до оригінальних ідей серії, і хоча проблем там все одно вистачало, гра була набагато кращою за більшість частин серії. Чисто з точки зору механік, це мабуть навіть найкраща реалізація всіх ідей, з яких починалась серія – тобто сюжетний екшен стелс з паркуром в місті.

Абсолютно неочікувано, студія заявила про вихід безкоштовного сюжетного доповнення для гри під назвою The Valley of Memory, яке вийшло пару місяців назад. І я не планував так швидко повертатись до гри, навіть заради доповнення, але я також в цей момент через силу проходив Assassin’s Creed Shadows тому хотілось пограти в частину серії, яка нагадала б мені, навіщо я взагалі в них граю. То ж я вирішив швиденько пробігтись по всій серії і потім пройти The Valley of Memory, що також підтвердило мої позитивні думки про Mirage. І те, що Assassin’s Creed не розуміє, що вона за серія.

In love with: Look Outside

21/02/2026 21/02/2026

Look Outside is a very unusual type of game. Horror theme in roleplaying games is quite common and some of the most famous examples of the genre and its many subgenres are horror themed. But going beyond just the theme, building mechanics to evoke fear and tension? That’s far less typical. Think of Sweet Home, a Capcom action adventure RPG that is also often considered to be the very first survival horror. A game that is far more of an action adventure than an RPG, basically. Not many games attempt that. From Software experimented with it a bit. There’s the Shadow Hearts precursor Koudelka, of course. Parasite Eve 1 and especially 2. Recently, there has been a resurgence of these types of games, often built with RPG Maker. But they often focus on things that are either too action adventure and barely RPG at all, or vice versa. And those that do focus on being role-playing games often take their main inspiration from titles like Lisa: The Painful or Fear & Hunger, focusing on delivering the brutally hard difficulty, rather than some fun experience.

Now, Look Outside isn’t easy either and I could see influences of Lisa or Fear & Hunger in it. In fact I have played the game on the easier difficulty after attempting to complete it on the normal one first, but I’ll delve into it later. But that’s not the focus nor the selling point of the game. Instead, this game brings the experience that a lot of immersive sims and open world RPGs strive to have – building a personal story in a strange world. And it does it with a lot of style, variety, surreal creativity and fantastic tunes.

Read more“In love with: Look Outside”

Зачарований: Look Outside

21/02/2026 21/02/2026

Look Outside – дуже неочікуваний тип гри. З одного боку, горор тематика в рольових іграх зустрічається дуже часто і присутня в найбільш відомих прикладах жанру. З іншого боку – далі сюжетної тематики справа не йде, і механічно такі ігри не побудовані навколо викликання страху чи напруження. Я одразу згадую Sweet Home, action adventure RPG від Capcom, яку зазвичай вважають першим survival horror проектом. Гра була більше пригодою, ніж RPG, і таке зустрічається не дуже часто. З таким експериментували From Software, перша частина серії Shadow Hearts – Koudelka, – це теж відомий приклад. Parasite Eve 1 чи особливо 2. За останні декілька років, ідеї такого плану знову стали популярні серед проектів, які створені на RPG Maker. Але дуже часто такі ігри або занадто action adventure (і зовсім не RPG), або навпаки. А серед тих проектів, які мають правильний баланс, дуже типово брати за основу щось неймовірно важке для проходження, типу Lisa: The Painful чи Fear & Hunger, замість спроб створити щось веселе.

Хоча Look Outside назвати легкою я не можу, і вплив Lisa чи Fear & Hunger я теж в ній бачу, але це не фокус цього проекту. Хоча я все одно пройшов гру лише на легкій складності, після того, як пограв на нормальній (поясню нижче). Але сенс не в цьому, а в тому, що гра більше зацікавлена в створенні персональної історії гравця, яку вони можуть писати своїми рішеннями. І робить гра це з неймовірним стилем, різноманіттям, красивим і сюрреалістичним дизайном та відмінним саундтреком.

Read more“Зачарований: Look Outside”