Three years ago I enjoyed playing Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo, that came out of nowhere and was made by Square Enix, of all companies. It was a fun and creative adventure game with the presentation that most people associate with Visual Novels and lots of inventive “meta” ideas. Given the modern state of gaming industry, I was afraid that it will stay a cool one-off, but no – we have a sequel now. Paranormasight: The Mermaid’s Curse is exactly what one could want from a sequel – it’s “more but different”.
Радий: Paranormasight: The Mermaid’s Curse
Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo вийшла три роки тому, і дуже мені сподобалась. Цей несподіваний проєкт від Square Enix використовував візуальну презентацію, яку зазвичай асоціюють з візуальними новелами, для створення незабутньої та винахідливої пригодницької гри з різними “мета”-елементами. Враховуючи стан індустрії, я очікував, що продовжень у цього проєкту не буде, але ні – Paranormasight: The Mermaid’s Curse існує і робить саме те, що ви і очікуєте. Те ж саме, але інакше.
Happy about: Everspace 2 (with DLCs)
Since I’m not a fan of roguelite or roguelike games, I did miss Everspace when it was originally released. It was a curious combination of action RPG, space sim (or more space shooter) with the FTL: Faster Than Light inspired structure, where you were jumping between different procedurally generated locations, while being chased by a powerful foe. It did have a story, but the main draw of the game was specifically in that die and repeat nature of the genre and the fact that the space dogfights were quite fun. And then in 2023 the developers released the sequel Everspace 2 (although it was in Early Access for a few years), and with this game they’ve changed a lot in the direction that got me interested. Instead of a purely roguelite structure, a proper handmade world with interesting exploration, story, quests and all of the cool stuff I tend to like, while still keeping the fun space battles intact. Knowing that the game will get updates and DLCs, I decided to postpone my own playthrough and now, when the game is, as developers claim, in the more or less completely final state, I’ve decided to finally give it a go. And while it is quite a bit messy, I enjoyed playing it a lot.
Радий: Everspace 2 (з DLC)
Оскільки я не любитель roguelite та roguelike жанрів, перший Everspace я пропустив. Ідея гри була прикольна – суміш космічного симулятора/шутера з action RPG механіками та структурою FTL: Faster Than Light, де вам треба стрибати між різними випадково створеними шматками космосу і збирати ресурси, постійно втікаючи від небезпечних ворогів, які намагаються вас наздогнати. Сюжет там існував, але здебільшого гра була про ґеймплей і тому концепція смерті та повторних спроб була вписана в історію, а акцент був в першу чергу на перестрілках на космічних кораблях. В 2023-ому розробники випустили Everspace 2 (яка, насправді, була доступною до цього пару років в ранньому доступі), в якій все змінилось. Тепер замість випадкової генерації локацій та нескінченного ґеймплею гра була побудована навколо повністю руками зроблених локацій з цікавим дослідженням, а сюжет став грати набагато важливішу роль. Це, і той факт, що перестрілки залишились дуже прикольними, мене і зацікавило, тож я вирішив почекати, поки для гри вийдуть всі доповнення/DLC і потім пограти в цей проект. Що я і зробив із великим задоволенням.
Disapprove: Assassin’s Creed Shadows (with Claws of Awaji)
I keep doing it to myself. I keep playing Assassin’s Creed games, long after most of the world dismissed them completely, in hopes that the series will finally find an identity and stick with it, instead of being the epitome of the “Ubisoft game”, as a dismissive description. I’ve played every game that was released on PC so far and the only two I have never finished were one of those uninteresting Chronicles games (I think the final one), and Valhalla, which was so horribly boring, I didn’t get much further than the opening act. Yet, if Valhalla was easily the worst Assassin’s Creed game so far that I didn’t finish, Assassin’s Creed Shadows is the one I wish I didn’t finish, instead of wasting almost 60 hours on it.
Read more“Disapprove: Assassin’s Creed Shadows (with Claws of Awaji)”
Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)
Я продовжую над собою знущатись та проходити нові релізи Assassin’s Creed, тоді як весь світ вже давно їх ігнорує. І продовжую сподіватись, що колись ця серія зрозуміє чим вона хоче бути, і перестане бути просто “грою від Ubisoft”, в найгіршому сенсі. Я проходив всі ігри серії, які виходили на ПК, і не пройшов до кінця лише дві – одну з жахливих частин Chronicles (здається, останню), та Valhalla, від якої я просто засинав. Valhalla – найгірша частина Assassin’s Creed, яку я не пройшов. Shadows – найгірша частина, яку я пройшов, але тепер думаю, що не варто було не витрачати на неї майже 60 годин.
Read more“Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)”
Thoughts on: DOOM: The Dark Ages
Doom is, of course, an extremely important and influential franchise. Not just for First Person Shooters, but all games in general. Every game was a technical marvel in some way, every game has a fanbase… Yet, as for me, as of today I still genuinely love only Doom and Doom 64, with the rest of the titles evoking a range of emotions from mostly positive appreciation to outright annoyance. The “modern run” of the series, started 10 years ago with Doom (2016) has a pretty huge and vocal fanbase that I rarely agreed with. I liked the first of these well enough, and I feel like my opinion on it grew with time, but I didn’t really care for its arena/encounter-based approach to FPS. Doom Eternal I liked a lot at launch, despite it’s numerous issues, and was hoping that it would be tweaked to be a better game. Yet, instead it was made worse and The Ancient Gods (both parts) were absolutely atrocious DLCs that have laid bare all of the issues with the game’s systems.
And now I’ve decided to finally play Doom: The Dark Ages. Which is… an acceptable product? A functioning FPS? What I’m getting at is that this game is certainly not bad, but it’s so lifeless, I’m surprised this got made.
Думки про: DOOM: The Dark Ages
Doom – це, звичайно, дуже важлива та впливова серія. Не лише для жанру шутерів від першої особи, але й взагалі для всіх ігор. Кожна частина ставала технологічним чудом, у всіх є купа фанатів… Але для мене серія ніколи не була персонально дуже цікавою, і найулюбленішими частинами залишаються Doom та Doom 64. “Сучасні” частини серії почались 10 років назад з виходом Doom (2016), і в них є своя велика спільнота фанатів, з якими я рідко погоджуюсь. Перша з цих ігор була доволі прикольна, і з часом мої думки про неї стали більш позитивними, хоча я все ще не дуже люблю “арени”. Doom Eternal на релізі мені дуже сподобалась, не дивлячись на купу проблем, і я тоді сподівався, що з неї зліплять щось ще краще оновленнями. Та вийшло навпаки, і обидві частини The Ancient Gods виявились абсолютно гидотними, та показали всі проблеми основної гри особливо явно.
Без особливої зацікавленості, я вирішив нарешті пограти і в Doom: The Dark Ages. Якісний продукт. Функціональна FPS. Тобто – гра точно працює і вона якісно зроблена, але вона настільки “ні про що”, що її існування мене навіть дивує.
Few notes on: Videogame music 2025
It’s that time of the year – the time to praise some really really good music in videogames. Music that you remember after playing it. Music that you want to buy and listen to outside of the game. The previous year (or just recent releases that I’ve finally got to play since the last year retrospective) has been quite exciting for music, with some new and unexpected wonderful soundtracks. But, as it often happens a bulk of this list is going to consist of older titles that got re-released or had all of their DLCs added last year.
The only game in the list this time that I didn’t review, and maybe never properly would because of what type of the game it is, is Megabonk. I did play it a fair bit and enjoy it, but it’s just not quite the game you complete and review and it also gets constantly updated, so… But I liked it and the soundtrack is very good, so it’s in this list. And as for honourable mentions, I will call out Assassin’s Creed Mirage, which has the music that is almost something you want to listen outside of the game, but it doesn’t quite go there fully. And also World of Goo 2, which is great, but also – it’s just the music for the original game in new arrangements, which aren’t necessarily better, just different. Another important notice is that while I really liked the OFF remastered soundtrack, it is not available anywhere, but the original game soundtrack is still free.
Either way, I’m leaving you with this list and hope you enjoy this music as much as I did.
Вільні нотації про: Музику в іграх 2025
Ну що ж, час знову поговорити про видатні та незабутні саундтреки в іграх. Музику, яка залишається з вами після того, як ви пройшли гру. Ігри минулого року (та інші, в які я пограв з минулої такої ретроспективи) були в цьому плані достатньо солідними, і декілька мене дуже приємно здивували. Хоча, як зазвичай, частина списку також має в собі ігри, які були заново видані минулого року, або отримали свої останні оновлення та DLC.
Єдиною грою в списку, яку я не пройшов, але в яку багато грав, стала Megabonk. Це просто не така гра, яку можна пройти і сформувати думки, плюс її все ще часто оновлюють. Але я в неї пограв не одну годину і музика мені дуже сподобалась, тому вона в списку. Ще декілька ігор в список не потрапили, але я хотів би про них згадати. Assassin’s Creed Mirage має чудову музику, яку майже хочеться слухати поза межами гри, але не зовсім. World of Goo 2 має чудову музику, але вона вся з першої гри, просто в новому аранжуванню, яке не “краще”, а скоріше “інше”. Ну і нарешті, хоча мені дуже сподобався новий саундтрек для OFF, він ніде не продається, але музика для оригінальної версії гри все ще безкоштовно доступна.
Але досить вступу, залишаю вас зі списком і сподіваюсь, що вам ця музика теж дуже сподобається.