Revisiting Assassin’s Creed Mirage with The Valley of Memory update

 , , , , , , ,

A year and a half ago I’ve enjoyed playing through Assassin’s Creed Mirage. It was a nice attempt by Ubisoft to remember what made the series what it was in the first place and while flawed, the attempt was a success and the game was easily among the best entries in the franchise. Heck, if you remember that the series are supposed to be a story-driven action stealth game in the urban environment, this might’ve been the best implementation of the idea yet, mechanically anyway.

And then, out of the blue, the studio has announced a free story expansion for the title called The Valley of Memory, that eventually released a few months ago. I wasn’t planning on revisiting the game so soon, if I’m honest, but I was in the middle of trying to force myself play through Assassin’s Creed Shadows, so I wanted to remind myself why do I even like these games. So I quickly played a few minutes of almost each title to remind myself of how they were, which culminated with me completing The Valley of Memory. Which renewed my opinion that Mirage is among the best entries. And that Assassin’s Creed really needs to figure out its own identity.

Read more“Revisiting Assassin’s Creed Mirage with The Valley of Memory update”

Повертаючись до Assassin’s Creed Mirage з оновленням The Valley of Memory

 , , , , , , ,

Півтора роки тому я з неочікуваним задоволенням пройшов Assassin’s Creed Mirage. Гра була дуже приємною спробою від Ubisoft повернутись до оригінальних ідей серії, і хоча проблем там все одно вистачало, гра була набагато кращою за більшість частин серії. Чисто з точки зору механік, це мабуть навіть найкраща реалізація всіх ідей, з яких починалась серія – тобто сюжетний екшен стелс з паркуром в місті.

Абсолютно неочікувано, студія заявила про вихід безкоштовного сюжетного доповнення для гри під назвою The Valley of Memory, яке вийшло пару місяців назад. І я не планував так швидко повертатись до гри, навіть заради доповнення, але я також в цей момент через силу проходив Assassin’s Creed Shadows тому хотілось пограти в частину серії, яка нагадала б мені, навіщо я взагалі в них граю. То ж я вирішив швиденько пробігтись по всій серії і потім пройти The Valley of Memory, що також підтвердило мої позитивні думки про Mirage. І те, що Assassin’s Creed не розуміє, що вона за серія.

Read more“Повертаючись до Assassin’s Creed Mirage з оновленням The Valley of Memory”

Baffled by: Resident Evil Requiem

 , , , , ,

If you know me, you know how much of a Resident Evil fan/nerd I am. I fell in love with it since after experiencing the Director’s Cut of the first game back in 1997 or so, but of course it doesn’t mean that I like all of the games in the series. There are games that I like less, games that I like more, game that I have replayed countless times and games that I rarely revisit. Yet in all this time Requiem might be the first time ever that I have finished a Resident Evil game and immediately uninstalled it. And have no desire to play it again.

Read more“Baffled by: Resident Evil Requiem”

Непорозуміння: Resident Evil Requiem

 , , , , ,

Якщо ви хоч трохи мене знаєте, то також знаєте наскільки я люблю Resident Evil. Я закохався в серію з найпершого знайомства з Resident Evil Director’s Cut десь у 1997-ому, але це, звичайно, не означає, що мені подобаються всі ігри. Є частини, які мені подобаються менше, є такі, які подобаються більше. Є такі, які я багато разів проходив і такі, до яких я повертаюсь рідко. Requiem – можливо, перша частина, яку я видалив одразу після проходження і не планую проходити знову.

Read more“Непорозуміння: Resident Evil Requiem”

In love with: Clair Obscur: Expedition 33

 , , , , , , ,

So, I’m not the biggest fan of turn based RPGs, as I always say when I’m about to talk about one. Neither am I that huge of a “jRPG” fan. I’ve played all of the numbered Final Fantasy games and like most of them, Chrono Trigger is among my favorite games, Parasite Eve is fantastic and all that, don’t get me wrong. But back when the whole PS2 era of Japanese Role Playing Games was happening with dozens of games coming out, I have played almost none of them. Why am I talking about it? Well, Clair Obscur: Expedition 33 is a huge love letter to that whole era of RPGs.

Read more“In love with: Clair Obscur: Expedition 33”

Зачарований: Clair Obscur: Expedition 33

 , , , , , , ,

Як зазвичай, я попереджаю читачів, що покрокові RPG я не дуже люблю. Як і “jRPG” в цілому. Так, я пройшов всі основні Final Fantasy і більшість мені подобається, а Chrono Trigger – одна з моїх найбільш улюблених ігор. Parasite Eve супер класна… Так це все теж правда, але коли в епоху PS2 виходила купа японських рольових ігор, я майже всі пропустив. Що є важливим контекстом для Clair Obscur: Expedition 33, яка бере за основу саме ту епоху RPG.

Read more“Зачарований: Clair Obscur: Expedition 33”

In love with: Look Outside

 , , , , , , , ,

Look Outside is a very unusual type of game. Horror theme in roleplaying games is quite common and some of the most famous examples of the genre and its many subgenres are horror themed. But going beyond just the theme, building mechanics to evoke fear and tension? That’s far less typical. Think of Sweet Home, a Capcom action adventure RPG that is also often considered to be the very first survival horror. A game that is far more of an action adventure than an RPG, basically. Not many games attempt that. From Software experimented with it a bit. There’s the Shadow Hearts precursor Koudelka, of course. Parasite Eve 1 and especially 2. Recently, there has been a resurgence of these types of games, often built with RPG Maker. But they often focus on things that are either too action adventure and barely RPG at all, or vice versa. And those that do focus on being role-playing games often take their main inspiration from titles like Lisa: The Painful or Fear & Hunger, focusing on delivering the brutally hard difficulty, rather than some fun experience.

Now, Look Outside isn’t easy either and I could see influences of Lisa or Fear & Hunger in it. In fact I have played the game on the easier difficulty after attempting to complete it on the normal one first, but I’ll delve into it later. But that’s not the focus nor the selling point of the game. Instead, this game brings the experience that a lot of immersive sims and open world RPGs strive to have – building a personal story in a strange world. And it does it with a lot of style, variety, surreal creativity and fantastic tunes.

Read more“In love with: Look Outside”

Зачарований: Look Outside

 , , , , , , , ,

Look Outside – дуже неочікуваний тип гри. З одного боку, горор тематика в рольових іграх зустрічається дуже часто і присутня в найбільш відомих прикладах жанру. З іншого боку – далі сюжетної тематики справа не йде, і механічно такі ігри не побудовані навколо викликання страху чи напруження. Я одразу згадую Sweet Home, action adventure RPG від Capcom, яку зазвичай вважають першим survival horror проектом. Гра була більше пригодою, ніж RPG, і таке зустрічається не дуже часто. З таким експериментували From Software, перша частина серії Shadow Hearts – Koudelka, – це теж відомий приклад. Parasite Eve 1 чи особливо 2. За останні декілька років, ідеї такого плану знову стали популярні серед проектів, які створені на RPG Maker. Але дуже часто такі ігри або занадто action adventure (і зовсім не RPG), або навпаки. А серед тих проектів, які мають правильний баланс, дуже типово брати за основу щось неймовірно важке для проходження, типу Lisa: The Painful чи Fear & Hunger, замість спроб створити щось веселе.

Хоча Look Outside назвати легкою я не можу, і вплив Lisa чи Fear & Hunger я теж в ній бачу, але це не фокус цього проекту. Хоча я все одно пройшов гру лише на легкій складності, після того, як пограв на нормальній (поясню нижче). Але сенс не в цьому, а в тому, що гра більше зацікавлена в створенні персональної історії гравця, яку вони можуть писати своїми рішеннями. І робить гра це з неймовірним стилем, різноманіттям, красивим і сюрреалістичним дизайном та відмінним саундтреком.

Read more“Зачарований: Look Outside”

Happy about: CULTIC (both chapters)

 , , , , ,

I am very happy about the rebirth of classic FPS popularity. That said, not many games that attempt to recapture the simplicity and excitement of that pre-Quake/Quake era of titles end up being worth playing. To the point, where I sometimes start to wonder – with how few actual classics there were that passed the test of time and are still beloved, perhaps the “dungeon crawling with guns” approach to FPS is too limiting?.. But then countless imaginative WADs for Doom appear and I come around something like Cultic and my doubts dissipate – no, there’s still a lot of fun and creative stuff that can be done withing the classic limitations. And while I didn’t love Cultic as much as many people seem to, especially the recently released closing Chapter Two, this is a really cool FPS.

Read more“Happy about: CULTIC (both chapters)”

Радий: CULTIC (обидва розділи)

 , , , , ,

Я дуже радію відродженню класичних FPS. Та, на жаль, небагато з нових таких проектів розуміють як саме відтворити той простий, але захопливий ґеймплей шутерів періоду перед та під час виходу Quake. Тому я інколи навіть задавався питанням – може причина, чому не так багато класичних FPS люблять і пам’ятають сьогодні в тому, що жанр вже зробив все що міг, і що “dungeon crawler з пушками”, як дизайн, занадто обмежений?.. Але потім виходить якийсь новий неймовірно винахідливий WAD для Doom, або новий проект типу Cultic і я розумію, що ні – в цьому жанрі ще багато чого можна зробити, що раніше навіть не намагались. І хоча Cultic мені сподобалась менше, ніж більшості гравців (як я бачу), особливо Chapter Two, ця гра все одно неймовірно класна.

Read more“Радий: CULTIC (обидва розділи)”