Декілька місяців тому я писав про Herdling і висловив думку, що такі атмосферні пригоди про подорож доволі легко зробити погано. В них рідко буває якийсь “важкий ґеймплей” чи навіть серйозні загадки, тож кожній треба мати щось особливе і цікаве або з механіками, або хоча б просто бути достатньо короткою грою, щоб не набриднути. В Sword of the Sea пересуватись світом дуже весело. В Herdling пасти тваринок доволі цікаво. В Keeper майже нічого захопливого нема. Але хоча б гра красива і коротка.
Tag: огляд на гру
Думки про: ROUTINE
Тепер, коли я нарешті пограв в ROUTINE після більше 10 років очікування, можу спокійно сказати, що цей час очікування виявився цікавішим за саму гру. Анонс проекту відбувся ще в далекому 2012-ому і проект виглядав як цікаве поєднання ідей System Shock 2 та Doom 3, але також з очевидним впливом ще свіжих на той момент проектів від Frictional Games типу Penumbra та Amnesia. В інтерв’ю розробники також розмовляли про цікаві і нетипові механіки та ідеї, типу смертей без можливості продовжити гру чи майже повної нелінійності проходження… Але після цього почались проблеми з розробкою, гра перейшла з Unreal Engine 3 на 4, а потім і на 5, і в процесі дуже сильно відрізняється від того, що показували в найперших трейлерах.
Також з часів анонсу популярність ігор, які схожі на Amnesia: The Dark Descent, впала, а відео де гравці лякаються на камеру вже майже ніхто не робить. Відео про ігри в цілому стало менш популярним ніж стрімінг. А купа речей, які люди очікували від Routine, були реалізовані в інших іграх, особливо в Alien: Isolation ще в 2014-ому. В 2017-ому Capcom повноцінно оживили жанр класичного survival horror з виходом Resident Evil 7 і саме цей жанр (знову) став найбільш популярним для копіювання. Все це неможливо ігнорувати, коли починаєш проходити Routine. Хоча… Навіть, якби я зміг, навіть якби ця гра вийшла в 2013-ому році, вона все одно би сприймалась як дуже посередня.
Радий: Ghost of Tsushima Director’s Cut
Чим далі, тим менше мене цікавлять ігри з відкритим світом. Я дуже рідко зацікавлений в них грати, особливо якщо вони явно побудовані за шаблонами Ubisoft, які вони вперше використали в першому Assassin’s Creed. Але тем не менш, цікаві проекти з такою структурою мені зустрічаються і про Ghost of Tsushima я чув багато позитивних речей від людей, смаки яких часто співпадають з моїми. То ж, через рік після виходу гри на ПК я вирішив нарешті її пройти. І хоча проблем в неї вистачає, вона мені дуже сподобалась.
Думки про: Tormented Souls 2
Чотири роки тому я був дуже приємно здивований грою Tormented Souls. Я все ще вважаю, що якби гра вийшла в еру популярності класичного survival horror, то сьогодні про неї б вже майже не згадували. Але як для сучасних незалежних проектів, які відроджують жанр, гра була одним з найкращих його прикладів. Вона була доволі передбачувана, сюжет був просто жахливий, а бойова система була не дуже (хоча і не гидотна), та розробники явно добре розуміли жанр, що не настільки часто зустрічається з такого плану проектами. Мене здивував анонс сіквелу гри, враховуючи що перша мала настільки дурний сюжет, але я сподівався, що ґеймплей буде не гірше. На жаль, хоча в Tormented Souls 2 є багато покращень і гра в цілому непогана, проходити мені її не дуже сподобалось, особливо в порівнянні з першою.
О часи: Sweet Home
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я раніше вже писав про ігри за кіноліцензією, які мали величезний вплив на розвиток цієї індустрії, коли обговорював The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. Але цього разу, проект під питанням з’явився набагато раніше – в 1989-ому році. А конкретно, це покрокова командна рольова гра з горор тематикою та action adventure ґеймплеєм Sweet Home, яку Capcom зробили під вихід фільму з цією ж назвою. Гра вийшла виключно в Японії на Famicom, ніколи офіційно не перекладалась чи видавалась знову, але її ґеймплей настільки унікальний, що до сьогодні не існує ігор, які б грались так само. І також ця гра – причина чому Resident Evil існує.
Радий: The Séance of Blake Manor
Хоча багато хто рекомендував комедійну point and click пригоду The Darkside Detective від Spooky Doorway, мені гра якось не зайшла, тому я її так і не пройшов. Але коли студія анонсувала “Eldritch House”, то новий проект мене дуже зацікавив. Пригодницька гра про розслідування з акцентом на космічний/лавкрафтіанський горор з дуже незвичайним візуальним стилем була анонсована ще декілька років тому. Але цього року отримала нову назву – The Séance of Blake Manor. І нарешті вийшла. Гра мені дуже сподобалась, але проблем в неї все ж вистачає.
Радий: The Lacerator
Якщо ви випадково натрапите на сторінку The Lacerator в магазині, то скоріш за все інстинктивно захочете пройти повз. На перший погляд, гра виглядає як ще один лінійний низькобюджетний горор трешак, яких стало занадто багато після того, як Puppet Combo навчились робити такі ігри непоганими. Але зазвичай такі ігри дуже лінійні і без цікавих ґеймплейних ідей, тоді як The Lacerator дуже винахідливий. Ця гра нелінійна, з купою різних варіантів розвитку сюжету. І хоча тут гра не настільки нелінійна, як колись була True Crime: Streets of LA, кількість варіацій тут все одно дійсно вражає.
Сміючись з: Dementium: The Ward (тепер на ПК)
Окей, це огляд буде трохи нестандартним. Бо я грав в Dementium: The Ward на Nintendo DS і багато разів дивився, як люди проходили гру на стрімах. Тому я завчасно чудово знав, що гра – лайно. Але мені все одно хотілось, щоб вона в мене була на ПК. Плюс, так мені дуже легко нагадувати собі, наскільки жахливими можуть бути саундтреки в іграх. Тож, одразу кажу – на цей проект серйозно дивитись сенсу немає взагалі. Але, ПК порт якісний, дуже дешевий і якщо вам хочеться пограти в дуже забавний горор треш, то це не найгірший варіант.
Зачарований: Silent Hill f
Навіть до того, як серія Silent Hill померла офіційно, більшість фанатів перших трьох ігор (та The Room) сумнівались, що вона колись знову стане цікавою. Окрім приємного сюрпризу у вигляді Shattered Memories (яка гралась абсолютно інакше) серія перетворилась на повне лайно. Останньою надією стала Silent Hills, яку відмінили фактично одночасно з анонсом, і надії теж не стало.
І ось, після купи років створення всілякої азартної фігні, Konami почали серйозно розмовляти про відродження серії, і я цього абсолютно не хотів. Першим прикладом того, чого я боявся, стала Silent Hill: Ascension (“Я люблю варити варення!”). Silent Hill: The Short Message виявилась кращою, але працювала як Shattered Memories, лише з погано написаним сценарієм. І лише коли вийшов рімейк Silent Hill 2, який виявився непоганим, хоча і не супер цікавим, я почав сподіватись, що у серії дійсно може бути нормальне майбутнє.
Наступним проектом вийшла Silent Hill f, яку я з легкістю можна назвати найкращою частиною серії з бойовою системою з часів Silent Hill 3 (The Room я поважаю, але грати в неї не дуже), але також… вона не відчувається як частина серії. Дуже дивна гра, але в найкращому сенсі.
Зачарований: Sword of the Sea
Journey від thatgamecompany вже більше десяти років вважають класикою, кульмінацією всіх ідей компанії, з якими вони експериментували до того. Після виходу проекту з команди пішло декілька людей, які створили нову студію Giant Squid, яка випустила Abzû – їх перший проект, який любили, але не настільки, наскільки Journey. Що дуже сумно, бо я вважаю гру однією з найбільш атмосферних і при цьому з дуже прикольним відчуттям руху. Наступним проектом студії стала The Pathless, в якому теж був дуже прикольний рух, але гру я не пройшов. Як на мене, в ній була дуже невдала спроба змішати відкритий світ з лінійною красою Abzû, в результаті чого, гра відчувалась просто нудною. Але з тих пір пройшло ще декілька років і вони вирішили поєднати всі ідеї в одну і випустити Sword of the Sea, яка виявилась дуже класною.