Doom – це, звичайно, дуже важлива та впливова серія. Не лише для жанру шутерів від першої особи, але й взагалі для всіх ігор. Кожна частина ставала технологічним чудом, у всіх є купа фанатів… Але для мене серія ніколи не була персонально дуже цікавою, і найулюбленішими частинами залишаються Doom та Doom 64. “Сучасні” частини серії почались 10 років назад з виходом Doom (2016), і в них є своя велика спільнота фанатів, з якими я рідко погоджуюсь. Перша з цих ігор була доволі прикольна, і з часом мої думки про неї стали більш позитивними, хоча я все ще не дуже люблю “арени”. Doom Eternal на релізі мені дуже сподобалась, не дивлячись на купу проблем, і я тоді сподівався, що з неї зліплять щось ще краще оновленнями. Та вийшло навпаки, і обидві частини The Ancient Gods виявились абсолютно гидотними, та показали всі проблеми основної гри особливо явно.
Без особливої зацікавленості, я вирішив нарешті пограти і в Doom: The Dark Ages. Якісний продукт. Функціональна FPS. Тобто – гра точно працює і вона якісно зроблена, але вона настільки “ні про що”, що її існування мене навіть дивує.
