FPS – Klardendum

Revisiting S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chornobyl and Clear Sky – Enhanced Editions

01/05/2026 01/05/2026

Seven years ago was the first time I’ve decided to finally sit down and play through all of the original three S.T.A.L.K.E.R. titles start to finish. Because even though I have followed the development of the original from early 00s, when it was just a sci-fi Oblivion Lost project with no ties to the Roadside Picnic or the Chornobyl Exclusion Zone, I didn’t particularly care about the game when it finally came out. Anyway, that playthrough from seven years ago was the second time I’ve completed Shadow of Chornobyl, first time I’ve completed Clear Sky and also first time I’ve played Call of Prypiat at all. For that playthrough I chose to not use any mods or fan patches to judge the games as they were. Now that Enhanced Edition versions of all three games are part of the Legends of the Zone Trilogy, I’ve decided to do the same. And in this post, I will talk about Shadow of Chornobyl and Clear Sky, the two titles I like less and which should have benefitted the most from a re-release.

Повертаючись в S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля та Чисте небо – Enhanced Edition

01/05/2026 01/05/2026

Сім років тому я вперше вирішив нарешті пройти всі три оригінальні частини S.T.A.L.K.E.R.. Бо, хоча я й слідкував за розробкою з початку 00-их, коли Oblivion Lost була просто дивною фантастикою/продовженням технологій Venom. Codename: Outbreak і без прив’язки до Пікніку на узбіччі чи Чорнобилю, коли перша частина вийшла, вона мене не сильно зацікавила. Тож, в тому проходженні сім років тому вийшло, що Тінь Чорнобиля я пройшов лише другий раз, Чисте небо перший, а в Поклик Прип’яті взагалі грав вперше. І я проходив ігри без модів та фанпатчів, щоб оцінити ігри “в чистому вигляді”. Тепер всі ці три гри стали доступними в Enhanced Edition версіях (які можна купити одразу як трилогію Legends of the Zone) і мені захотілось повторити цей експеримент знову. В цьому записі я буду говорити виключно про Тінь Чорнобиля та Чисте небо, бо по-перше, мені вони все ще менше подобаються, а по-друге – саме ці дві гри повинні були б отримати найбільше плюсів від такого перевидання.

Thoughts on: DOOM: The Dark Ages

26/03/2026 26/03/2026

Doom is, of course, an extremely important and influential franchise. Not just for First Person Shooters, but all games in general. Every game was a technical marvel in some way, every game has a fanbase… Yet, as for me, as of today I still genuinely love only Doom and Doom 64, with the rest of the titles evoking a range of emotions from mostly positive appreciation to outright annoyance. The “modern run” of the series, started 10 years ago with Doom (2016) has a pretty huge and vocal fanbase that I rarely agreed with. I liked the first of these well enough, and I feel like my opinion on it grew with time, but I didn’t really care for its arena/encounter-based approach to FPS. Doom Eternal I liked a lot at launch, despite it’s numerous issues, and was hoping that it would be tweaked to be a better game. Yet, instead it was made worse and The Ancient Gods (both parts) were absolutely atrocious DLCs that have laid bare all of the issues with the game’s systems.

And now I’ve decided to finally play Doom: The Dark Ages. Which is… an acceptable product? A functioning FPS? What I’m getting at is that this game is certainly not bad, but it’s so lifeless, I’m surprised this got made.

Думки про: DOOM: The Dark Ages

26/03/2026 26/03/2026

Doom – це, звичайно, дуже важлива та впливова серія. Не лише для жанру шутерів від першої особи, але й взагалі для всіх ігор. Кожна частина ставала технологічним чудом, у всіх є купа фанатів… Але для мене серія ніколи не була персонально дуже цікавою, і найулюбленішими частинами залишаються Doom та Doom 64. “Сучасні” частини серії почались 10 років назад з виходом Doom (2016), і в них є своя велика спільнота фанатів, з якими я рідко погоджуюсь. Перша з цих ігор була доволі прикольна, і з часом мої думки про неї стали більш позитивними, хоча я все ще не дуже люблю “арени”. Doom Eternal на релізі мені дуже сподобалась, не дивлячись на купу проблем, і я тоді сподівався, що з неї зліплять щось ще краще оновленнями. Та вийшло навпаки, і обидві частини The Ancient Gods виявились абсолютно гидотними, та показали всі проблеми основної гри особливо явно.

Без особливої зацікавленості, я вирішив нарешті пограти і в Doom: The Dark Ages. Якісний продукт. Функціональна FPS. Тобто – гра точно працює і вона якісно зроблена, але вона настільки “ні про що”, що її існування мене навіть дивує.

Happy about: CULTIC (both chapters)

13/02/2026 13/02/2026

I am very happy about the rebirth of classic FPS popularity. That said, not many games that attempt to recapture the simplicity and excitement of that pre-Quake/Quake era of titles end up being worth playing. To the point, where I sometimes start to wonder – with how few actual classics there were that passed the test of time and are still beloved, perhaps the “dungeon crawling with guns” approach to FPS is too limiting?.. But then countless imaginative WADs for Doom appear and I come around something like Cultic and my doubts dissipate – no, there’s still a lot of fun and creative stuff that can be done withing the classic limitations. And while I didn’t love Cultic as much as many people seem to, especially the recently released closing Chapter Two, this is a really cool FPS.

Радий: CULTIC (обидва розділи)

13/02/2026 13/02/2026

Я дуже радію відродженню класичних FPS. Та, на жаль, небагато з нових таких проектів розуміють як саме відтворити той простий, але захопливий ґеймплей шутерів періоду перед та під час виходу Quake. Тому я інколи навіть задавався питанням – може причина, чому не так багато класичних FPS люблять і пам’ятають сьогодні в тому, що жанр вже зробив все що міг, і що “dungeon crawler з пушками”, як дизайн, занадто обмежений?.. Але потім виходить якийсь новий неймовірно винахідливий WAD для Doom, або новий проект типу Cultic і я розумію, що ні – в цьому жанрі ще багато чого можна зробити, що раніше навіть не намагались. І хоча Cultic мені сподобалась менше, ніж більшості гравців (як я бачу), особливо Chapter Two, ця гра все одно неймовірно класна.

O tempora: Heretic + Hexen

01/11/2025 01/11/2025

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

Just as it was the case with the original Doom titles, I’ve only played a little of Heretic in the 90s. My proper “formative” FPS experiences, I suppose I can call them that, happened later with Duke Nukem 3D and Half-Life. And for one reason or the other, I never had much desire to revisit the “Doom clones” from Raven Software, even as they became the “reliable mid-budget game developers” during the 2000s and 2010s, before being completely absorbed by Activision and turned into another machine to pump out Call of Duty content. Plus, I’ve heard horror stories about the level design of Hexen, so I wasn’t really keen to experience that either.

But, in what appears to have become a yearly tradition, Nightdive Studios have created yet another remastered release of the classic FPS titles that are running on some version of id Tech – Heretic + Hexen. “As you remember them” collection of both titles, both of their expansions and with two new expansions on top. And I’ve decided that it was finally time to experience what if Doom was fantasy.

Read more“O tempora: Heretic + Hexen”

О часи: Heretic + Hexen

01/11/2025 01/11/2025

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Як і з першими частинами Doom, я лише трохи пограв в Heretic в 90-их. Моїм першим повноцінним досвідом з FPS стали Duke Nukem 3D та Half-Life в другій половинні того десятиріччя. І з купи різних причин, я зазвичай не сильно цікавився “дум клонами” від Raven Software, хоча наступні ігри від цього розробника зазвичай були дуже якісними. Класними шутерами середнього бюджету, які вони випускали в 2000-их та на початку 2010-их, поки Activision не поглинула студію і не перетворила їх на ще один завод Call of Duty. Плюс, я про левел дизайн Hexen чув багато поганого, тому грати в ту гру не дуже хотілось.

Та ось вже який рік підряд Nightdive Studios випускають ремастер класичної FPS, яка в оригіналі буле створена на старій версії рушія id Tech і тепер це Heretic + Hexen. Колекція з двох ігор та їх доповнень “як ви їх пам’ятаєте”, з додатковими новими доповненнями. Тому я вирішив нарешті подивитись, що би трапилось, якби Doom був фентезі.

Read more“О часи: Heretic + Hexen”

Quick thoughts on: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants

17/10/2025 17/10/2025

It’s been almost a year since the release of Indiana Jones and the Great Circle. A game that I liked a lot, but also felt like it was a bit too long and too ambitious and in the end didn’t quite scratch the same itch as the classic The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. And as the time went by, I found myself rarely remembering the title, which was a bit sad to realize. Nonetheless, it was and still is a unique game for modern gaming market, so I was still looking forward for its only announced DLC – The Order of Giants. This DLC is finally out and… it’s fine. And also somewhat pointless.

Кілька думок про: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants

17/10/2025 17/10/2025

Вже пройшов майже рік з тих пір, як я пройшов Indiana Jones and the Great Circle. Гра мені дуже сподобалась, але також здалась занадто довгою і амбітною, в результаті чого, вона не настільки запам’яталась як класична The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. І чим далі, тим менше я думаю про цю гру, що доволі сумно. Але вона все одно варта свого часу і унікальна, як для сучасного ринку, тому мені було цікаво пограти в нове і єдине сюжетне DLC – The Order of Giants. Яке виявилось… якісним. І не дуже потрібним.