Меми – виключно за це запам’ятали ігри серії Zelda на Philips CD-i, які були випущені з офіційною підтримкою Nintendo. І це не дивує, бо Link: The Faces of Evil та Zelda: The Wand of Gamelon були доволі поганими іграми. Але при цьому, у них був дуже нетиповий візуальний стиль, особливо в заставках. Завдяки якому, ігри стали чи не найбільш популярним джерелом для так званих “YouTube poop” відео, які були неймовірно популярними в кінці 2000-их. Навіть смішно, що так багато людей виросли зі знанням цих ігор, навіть ніколи в них не граючи. В 2020-ому році Сет Фалкерсон (також відомий під ніком Dopply) створив неофіційні сучасні ремастери обох ігор на рушії GameMaker, завдяки чому у багатьох людей вперше виникла можливість пограти в ці ігри, причому в цій версії вони і виглядали, і грались набагато краще. З легальних причин, Dopply більше не розповсюджує ці ремастери, а тепер випустив абсолютно нову гру, яка намагається відтворити шарм тих проектів. І, на відміну від них, в цю гру дуже приємно грати.
Оскільки більшість людей знають CD-i Zelda ігри лише з заставок, думаю варто пояснити як вони насправді грались. Це 2D action adventure платформери з видом збоку з акцентом на дослідження локацій. Зазвичай у вас є одразу декілька локацій на вибір, де ви можете бігати, стрибати і вбивати ворогів. І в різних місцях цих локацій ви будете знаходити якісь перепони, які не обов’язково одразу можете усунути. Деякі потребують використання предметів, які ви будете купувати в магазині за гроші, які випадають з ворогів. Деякі потребують нових можливостей персонажа. А деякі речі “заблоковані” діалогом з персонажем, який попросить вас принести їм якийсь предмет. Як ви можете здогадатись, така система означає, що “пройти” весь рівень з першого разу ви зазвичай не можете і тому будете регулярно бігати між локаціями в пошуках “правильної” послідовності дій. І це може бути дуже цікавим, якщо основний ґеймплей гри класний і управління персонажем не жахливе. І як раз в цьому ігри на CD-i були абсолютно жахливими.
Тоді як Arzette: The Jewel of Faramore використовує абсолютно ту ж структуру, але при цьому робить основний ґеймплей прикольним. Ні в якому разі не чудовим чи навіть супер якісним – ця гра змагатись з с класичними чи сучасними екшен платформерами не змогла б, але вона й не намагається. Замість цього, в цьому проекті все просто “достатньо добре зроблено”, щоб не заважати цікавому дослідженню локацій і зустрічам з дуже дивними персонажами.
Заставки, як можна і очікувати, тут теж чудові і зроблені в стилі ігор для CD-i. Вони все ще трохи нагадують мультики Роберта Саакянца, якби їх малювали в Paint, і дивитись їх дуже смішно. Гра в цілому дуже незвично виглядає. В неї стиль, який скоріш нагадує дешеві “приставки” з дешевими неофіційними хаками старих ігор для NES, але на відміну від жахів на таких приставках, ця гра при цьому виглядає стильно, а не потворно. І саундтрек тут дуже класний. Ви навряд станете його кожен день в плейлісті слухати, але в гру він чудово підходить і більшості музичних тем постійно хочеться підспівувати.
Є в грі і дивні рішення або в цілому слабші в порівнянні з іншими локації, які починають занадто сильно нагадувати проекти, які надихали цю гру. І бувають моменти, коли зрозуміти куди йти далі складно, тому доводиться просто лазити по різним локаціям, поки не згадаєш. І ПК налаштування тут дуже обмежені, тому я можу лише сподіватись, що гра буде нормально працювати на залізі майбутнього. Але не дивлячись на всі ці мінуси, грати в проект дуже приємно. Якщо вам подобаються ігри про дослідження, то Arzette: The Jewel of Faramore вам, скоріш за все, сподобається. Ну я якщо ви на неї дивитесь лише в плані мемного потенціалу, то в грі є і дуже легкий режим гри, з яким ви зможете зосереджуватись лише на смішних моментах, а сміятись тут дійсно є над чим.