Дуже цікаво спостерігати, як ігрова серія намагається народитись двічі, і обидва рази провалюється. Саме це і відбулось з Homefront. Розумію, чому видавці бачили в цій ідеї потенціал – серія FPS ігор, яка побудована на тому, що США захопили і війна відбувається на їх землі. Звучить настільки зухвало, що навіть не важливо чи самі ігри будуть якісними чи ні, вони все одно отримають багато уваги, навіть якщо увага буде негативною. Цікаво і те, що дві спроби були дуже різними в своїх спробах передати одну й ту ж саму ідею. Але, на жаль, не дивлячись на цікавість всіх цих деталей, самі ігри виявились не дуже цікавими.
Я вперше пройшов Homefront 12 років тому, десь через рік після виходу гри. І тому вже знав, чого очікувати. Двері, які можуть відчиняти лише інші персонажі гри стали символом майже пародійної лінійності проекту, а сценарій критикували за жахливе оповідання, не дивлячись на сильний початок.
І початок тут дійсно потужний. Так, в тому щоб пояснити успішне вторгнення США силами “Великої Корейської Республіки” розробники припустили дуже багато різних “якщо”, велика кількість з яких сильно притягнуті за вуха. Але з іншого боку, не мала кількість подій з короткої хронології на старті гри виявились дуже правдивими за ці 10 років з виходу проекту. Як і з тим, як гра показує геноцидальну окупацію – так, більша частина сцен в грі зроблені без реального розуміння нюансів і причин, просто щоб шокувати гравця. Але з іншого боку, настільки прискорена і дуже драматична подача одразу дає зрозуміти чого вартий супротив. Ну і також сьогодні ми вже знаємо, що в сучасному світові такі речі виявляються навіть ще більш жорстокими, ніж ці “драматизовані події”. Та на жаль, що робити з таким сильним початком гра абсолютно не в курсі, тому сюжет самої гри неймовірно тупий.
І той факт, що гра максимально лінійна робить все ще гірше. Тут проблема навіть не лише в тому, що в грі ви можете робити лише те, що вам інші персонажі сказали робити, причому лише тоді коли вони скажуть, і лише так як вони скажуть. Проблема в тому, що це при цьому взагалі не цікаво і на практиці вам просто треба дуже довго чекати і дивитись як персонажі повільно щось обговорюють, а потім встають в свої стартові пози для наступної сцени. Ці сцени ще й ламатись можуть. Я навіть вмирав в декількох заставках, де не міг контролювати персонажа, бо, судячи з усього, безсмертним гра на момент заставки вас не робить, і якщо десь впала граната, то ви помрете прямо під час якогось діалогу. А один раз я застряг в анімації, коли виконав контекстну дію, яку мені сказали робити. Інколи застрягали і інші персонажі, без яких гра, звичайно, не працює…
Та найгіршою проблемою гри, якщо зовсім чесно, є той факт, що це дуже нудний FPS. Навіть за стандартами того періоду, коли всі ігри жанру копіювали Call of Duty і намагались бути “кінематографічними”, зазвичай вони при цьому грались як непогані FPS. Не Homefront, в якому кожен елемент ґеймплею викликає нудьгу. Вам треба винищувати цілі батальйони ворогів на кожному рівні, але стріляти нудно і екшен не цікавий. Тому я навіть не бачу жодних причин комусь колись в цей проект грати. Судячи з усього, колись тут був непоганий мультіплеєр, але я в такі проекти не грав з іншими, тому не знаю. І сумніваюсь, що сьогодні буде з ким в це пограти разом.
Тоді навіщо я взагалі вирішив пограти в Homefront: The Revolution? Нещодавно я бачив аж декілька думок від різних людей, що “та ні, насправді гра була прикольна” і вирішив спробувати сам. Плюс, я чув про те, що в грі була знайдена повна версія TimeSplitters 2, яку пару років тому додатковим модом заставили працювати (офіційно в грі є лише два рівні проекту як секрет). І я ніколи не проходив цю PS2 класику, тому думав що і в одне пограю, і в інше. Не знаю, що люди знаходять “прикольного” в цьому проекті, але я такого тут не знайшов.
На відміну від першої гри, Homefront: The Revolution намагається зробити FPS по формулі Crysis чи Far Cry. Тому замість абсурдно лінійних коридорів в цій грі у вас маленькі відкриті мапи, в яких треба виконувати певні задачі. Деякі з яких необхідні для проходження гри, а деякі ні. Плюс, ви можете підтягуватись і непогано стрибати, їздити на мотоциклі, а будівлі на рівнях часто мають інтер’єри на декілька поверхів. Тому з точки зору насиченості і можливостей бігати по рівню неймовірно великою кількістю шляхів гра дійсно вражає. На практиці, це все не сильно цікаво і задачі зазвичай або настільки прості, що ви можете завершити декілька за пару хвилин, або настільки зайве ускладнені, що довго треба розбиратись що саме від вас хочуть. При цьому, гра не має цікавої комбінації різних систем, як це було в Crysis чи Far Cry, тому ваші можливості обмежені і все зазвичай працює однаково. Але ґеймплей тут хоча б на рівні “достатньої якості”, якщо не з’являються баги. Які з’являються дуже часто, хоча і не так часто, як було, судячи з відгуків на виході проекту. Це не заважає грі навіть сьогодні мати декілька відомих проблем, які можуть повністю заблокувати прогрес, якщо ви не використаєте інші баги, щоб потрапити куди вам треба, бо двері які повинні відчинятись просто перестають працювати.
Але що особливо неочікувано, так це те, що сюжетом гра навіть гірше за перший проект. Бо тут і події під час основної гри та DLC тупі, нехай і трохи вищої якості, ніж діалоги персонажів першої гри. Але ще й зав’язка набагато слабше. Бо тут пояснюється мінімум речей, вороги просто “існують” і навіщо Корея окупувала США абсолютно незрозуміло. В цій версії подій (бо The Revolution це ребут) вторгнення звучить, м’яко кажучи, не дуже логічним і логістику ворога пояснити взагалі неможливо. Окупаційні сили існують, але як просто “тип ворога”, і ніколи нормально не зрозуміло що вони роблять, які в них цілі, як вони відносяться до населення, окрім дуже загальних і мінімально пророблених ідей. Може тут теж була драма і геноцид в сюжеті, але на етапі розробки це все спростили, щоб не “робити скандалу”? Але в результаті, окрім того, що звичайно окупантів треба бити, тут немає розуміння, що буде якщо цього не робити (окрім неволі), всі просто кличуть ворогів “норками”, як і в першій грі, і люто їх ненавидять, але при цьому ця окупація описано так стерильно і без емоцій, що все сприймається ще більш театрально і тупо, ніж в першій грі. В DLC гра намагається більше акцентувати сюжет і стає більш лінійною, і там нарешті розробники намагаються створити хоч якусь драму. Але це все запізно і нецікаво.
Тож, в найкращому випадку, я б описав Homefront: The Revolution як “зазвичай працюючою” грою – спрощеною Far Cry, в якій хоча б немає дуже нудного відкритого світу. Але вона працює не завжди і воно того не варто. Чи варто брати гру просто щоб пограти в TimeSplitters 2? Зараз навіть з модом гра трохи проблемна, але якщо ви фанат оригінального релізу на PS2, то може й варто. Але скоріш за все ні.