Category: Reviews

Disapprove: Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2

 , , , , ,

Now… Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 is technically a sequel to Vampire: The Masquerade – Bloodlines from 2004, the last game by Troika Games, the first commercially released Source Engine title, a cult classic, a mess and one of my personal favorite games. And when I write on games with such lineage, I tend to start with some history, some context. Bloodlines 2 is also a title that went through development hell – another topic that I like to explore a bit, before going into the final product. But in this case it would be a waste of everyone’s time. Because V:tM – Bloodlines 2 is a waste of everyone’s time.

Read more“Disapprove: Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2”

Розчарування: Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2

 , , , , ,

Технічно, Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 це продовження Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2004-го року – останньої гри від Troika Games, першої випущеної гри на Source Engine, культового проєкту з купою багів та проблем і однієї з моїх найулюбленіших ігор. І коли я розповідаю про ігри з таким “багажем”, то починаю з історії розробки та цікавих фактів… Ще важливо, що розробка Bloodlines 2 зайняла дуже багато часу, змінила декілька студії і в процесі гру робили заново декілька разів. Про що я теж люблю розповідати. Але я не хочу витрачати свій та ваш час на довгі описи про проєкт, який не вартий уваги та часу.

Read more“Розчарування: Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2”

Thoughts on: Phonopolis

 , , , , , ,

Amanita Design is a small Czech studio that has carved a unique niche for itself very long time ago. The original Samorost was less of an adventure game and more of a “virtual interactive playground”, where you had to do certain things to progress, but the fun was in the visuals, sounds and fun animations. But it wasn’t until Machinarium of 2009, that was their first commercial release, that they’ve achieved fame, and that game was far more of a conventional puzzle focused point and click adventure. Since then they’ve gone back and forth – sometimes focusing more on the playful interactions and fun, sometimes attempting to make a puzzle game and as far as my preferences go – I always liked them being more fun and playful. Chuchel and Botanicula remain their best titles in my eyes, but nonetheless I do like to check everything they do just to enjoy the visuals and the music. Phonopolis is, unfortunately for me, a puzzle focused release. But I still liked it enough.

Read more“Thoughts on: Phonopolis”

Думки про: Phonopolis

 , , , , , ,

Amanita Design – це маленька чеська студія, яка давно сформувала свій стиль і мають свою аудиторію. Їх Samorost була не так “пригодницькою грою”, як просто прикольною інтерактивною іграшкою, в якій була певна “історія”, але акцент був на прикольну взаємодію зі світом і класні звуки та музику. Але починаючи з 2009-го року та виходу Machinarium, їх першого комерційного проєкту, вони стали відомими на весь світ. І сама Machinarium була більш традиційною point and click пригодою з акцентом на загадки. З тих пір, їх проєкти постійно змінюють акцент – інколи вони роблять щось більш традиційне і про загадки, інколи щось просто прикольне і веселе. Мені зазвичай більше подобаються їх ігри, які підпадають під другу категорію і я вважаю Chuchel та Botanicula їх найкращими релізами. Але мені все одно цікаво грати в усе, що вони випускають і просто насолоджуватись красивим візуальним стилем та завжди класною музикою. Phonopolis, на жаль для мене, виявилась грою про загадки. Але вона все одно прикольна.

Read more“Думки про: Phonopolis”

In love with: Persona 3 Reload

 , , , , , , ,

Oh hey, it’s Persona 3. Again. But is anyone surprised, given how important this particular entry is? Not just for Persona sub-series, but for the general Megami Tensei franchise. Inventive mix of life simulation and turn-based party-based RPG dungeon crawling. Memorable story and characters. Unforgettable soundtrack. I’ve always had plenty of criticism for the game, but even I couldn’t resist wanting to play it again. Despite saying that I won’t do that 3 years ago after finally completing a playthrough of Persona 3 Portable. Persona 3 Reload is great. Easily my first pick for Persona game recommendation as of now in fact (yep, over Persona 5 Royal and Persona 4 Golden). But it’s not without flaws and downgrades.

Read more“In love with: Persona 3 Reload”

Зачарований: Persona 3 Reload

 , , , , , , ,

І знову Persona 3. Хоча, кого це дивує? Ця частина серії настільки важлива не лише для Persona, а й для всієї Megami Tensei. Винахідлива суміш симуляції життя та покрокової командної рольової гри з підземеллями. Незабутній сюжет та персонажі. Неймовірний саундтрек. Мені є багато що критикувати про цю гру, але я все одно не зміг не сісти грати в неї знову. Хоча 3 роки назад, після проходження Persona 3 Portable, сказав що точно не буду. Persona 3 Reload того варта. Якщо ви ніколи не грали в серію, краще починати саме з цієї гри. Так, навіть не з Persona 5 Royal чи Persona 4 Golden. Але варто поговорити про все детальніше.

Read more“Зачарований: Persona 3 Reload”

Sad about: The Tragedy at Deer Creek

 , , , ,

Sometimes you play a game and feel like it was a huge waste of potential. Not as a dig at the developers, but as a… great sadness? I guess? That the project clearly had a vision behind it, but the end result just wasted all of it. The Tragedy at Deer Creek is such a game. Despite being a relatively cheap independent title, the beginning of the game shows huge promise – wonderful visual style, moody atmosphere, good music. And after a short while, that doesn’t actually explain why the main character is doing what she’s doing, you even get hints of a cool mystery. But all of that is wasted, because as an adventure game it doesn’t work well, as a story-driven game it doesn’t work well and even as just a story it doesn’t know how to end properly.

Read more“Sad about: The Tragedy at Deer Creek”

Засмучений від: The Tragedy at Deer Creek

 , , , ,

Бувають такі проєкти, після проходження яких відчуваєш, ніби потенціал ідеї для гри був зовсім не розкритим. Не тому що “розробники погані”, чи ще щось, просто якось сумно стає. The Tragedy at Deer Creek викликала в мене саме такі емоції. Хоча гра явно з малим бюджетом і командою, початок в неї дуже цікавий. Виглядає вона класно, світ атмосферний, музика прикольна. І хоча гравцям не пояснюють всі деталі, стає дуже цікаво, що ж буде відбуватись далі. На жаль, все це нікуди не йде, бо як пригодницька гра цей проєкт погано працює, і як сюжетна гра вона теж не знає як саме треба будувати оповідання.

Read more“Засмучений від: The Tragedy at Deer Creek”

Thoughts on: Bubsy 4D

 , ,

Bubsy has spent the last three decades of game history as a punchline to a bad joke. The series started as a “mascot platformer” in the early 90s, trying to chase gameplay feats of Mario and Sonic, as so many other similar games did, and the first couple of games had positive reviews at the time. Now, I personally haven’t liked a single Bubsy game until now and retrospective reviews seem to often write even the first titles off as mediocre games, but at the time Bubsy was just one of many. And not even the worst at being a mascot. But then in 1996 Bubsy 3D came out and nothing has ever been the same for the poor bobcat, who wasn’t as annoying as many people love to say. However, the game was hot garbage and so the franchise basically died with it.

After several rather bizarre attempts at revitalizing the series over the last decade, Bubsy 4D is a success. And while it’s not a great 3D platformer, it’s quite good if you like this sort of game. Which sort? I’ll try to explain.

Read more“Thoughts on: Bubsy 4D”

Думки про: Bubsy 4D

 , ,

Бабсі останні тридцять років згадують лише заради жарту. Серія Bubsy почалась в епоху платформерів з маскотами, коли всі намагались копіювати Маріо та Соніка, і перші дві гри в серії мали схвальні відгуки. Мені ці ігри ніколи не подобались, бо в цілому і жанр не дуже мій, але якщо дивитись на історію, то лише за останні роки про ці ігри почали писати негативно. Але для початку 1990-их, це був не найгірший приклад маскоту. Та в 1996-ому році вийшла дійсно жахлива Bubsy 3D і репутація серії була повністю втрачена. І з нею, самого Бабсі почали ненавидити.

Після декількох дуже дивних спроб оживити серію, Bubsy 4D приємно дивує. Бо хоча це і не супер класний 3D платформер, гра все одно вийшла дійсно прикольною. Якщо вам подобається цей тип платформерів.

Read more“Думки про: Bubsy 4D”