Зачарований: Brothers: A Tale of Two Sons Remake

В далекому 2013-ому Starbreeze Studios опинились в дивній ситуації. До 2012-го зі студії пішло декілька ключових людей, а потім вони випустили Syndicate, який гравцям не сподобався. Ніхто не очікував, що наступним проектом від них стане маленька гра без фізичного релізу, але саме завдяки Brothers: A Tale of Two Sons, який всім дуже сподобався, студію полюбили знову. Проектом керував Йозеф Фарес, який після цього зробив кооперативні проектів A Way Out та It Takes Two, але його перша спроба була “однокористувацькою кооперативною” грою, яка використовувала дуже незвичне використання ґеймпаду для того, щоб розказати чудову казку, яка передавала емоції через свою інтерактивність.

Гра з тих пір перевидавалась багато разів, а тепер, більш ніж через 10 років з виходу, на неї вирішили зробити “покадровий рімейк”, прямо як це було минулого року з Like a Dragon: Ishin!. Цей рімейк намагається стати головною версією гри і хоча це в нього прямо зараз не вийшло, сама гра залишається чудовою.

Read more“Зачарований: Brothers: A Tale of Two Sons Remake”

Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition

Саме так я знайомлюсь з серією Dragon Quest. Трохи дивно, що я до цього в них не грав, бо серія стала неймовірно впливовою на розвиток всіх японських RPG, хоча і сама в першу чергу була зроблена під впливом від Wizardry та Ultima. Але якось так вийшло, що я пройшов майже всі існуючі Final Fantasy, але не грав в жоден Dragon Quest. Добре, що знайомство почалось саме з DQ XI, бо я бачу чому цю гру часто називають однією з найкращих в жанрі.

Read more“Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition”

О часи: Final Fantasy IX

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Ну ось і все. Не враховуючи чисто онлайнові ігри та Final Fantasy XVI (який поки не на ПК), я пройшов вперше чи заново всі номерні частини серії. І останньою стала та, яку я зазвичай називав улюбленою. Якщо чесно, мені було трохи страшно повертатись в Final Fantasy IX, не лише тому що я знав наскільки проблемний ПК порт гри, а скоріше тому, що я чудово пам’ятав і мінуси гри і боявся, що вони сьогодні мені будуть здаватись гірше ніж 20 років тому. На щастя ні. В грі вистачає речей, які варто критикувати, але моя думка про неї не змінилась і мені все ще легко рекомендувати цю частину іншим.

Read more“О часи: Final Fantasy IX”

Зачарований: The Talos Principle 2

Дев’ять років тому Croteam випустили пазл гру з чудово написаним сценарієм, а не вибуховий шутер, де ви вбиваєте десятки ворогів в секунду, як всі від них очікували. Гра тоді мені дуже сподобалась, але під кінець проходження я доволі втомився і Road to Gehenna DLC не пройшов до кінця. Мені дуже хотілось побачити сіквел проекту, але при цьому я навіть гадки не мав, як це можна зробити.

Як виявилось, для Croteam це загадкою не було і вони зробили гру, яка набагато краще ніж я міг взагалі уявити.

Read more“Зачарований: The Talos Principle 2”

Зачарований: Cyberpunk 2077 (2.01 з Phantom Liberty)

Cyberpunk 2077, мабуть, найкращий приклад того, чому я зазвичай уникаю оглядів на ігри, поки їх не можна назвати “повною версією”. Хоча, як не дивно, головною причиною назвати мій старий огляд на гру менш актуальним стало не доповнення Phantom Liberty, а оновлення 2.0, яке настільки оновило гру, що вона сприймається як нова. Гра мені сподобалась і перший раз, але саме зараз я нарешті можу спокійно її рекомендувати іншим. Три роки після виходу гри…

Read more“Зачарований: Cyberpunk 2077 (2.01 з Phantom Liberty)”

Повертаючись в Split/Second

Колись я регулярно грав в аркадні гонки. Але цього доволі давно не відбувається, бо в жанрі змінились дві речі. Перша – майже всі гоночні ігри почали змінювати дизайн трас з купи різноманітних локацій на один відкритий світ. Друга – навіть аркадні гонки стали ближче до симуляторів, а мені такі ігри, типу Forza Horizon чи Grid, зовсім не заходять. Тому, останні дві гри жанру, в які я грав із задоволенням, вийшли ще в 2010-ому – це були Split/Second та Need for Speed: Hot Pursuit. І з того часу жодна з гоночних ігор (окрім ремастеру цього чудового Hot Pursuit) мені не подобалась. І чи була сама Split/Second настільки ж крутою, як мені тоді здавалось?

Read more“Повертаючись в Split/Second”

Зачарований: Blasphemous 2

Моя перша спроба пройти Blasphemous закінчилась дуже швидко, тому що гра намагалась бути “складною як Dark Souls”. Але з другої спроби рік тому гра мені дуже сподобалась. Вона все ще була занадто заумною з точки зору дизайну і в ній бували неприємні моменти, але після всіх оновлень в гру було дуже прикольно грати. А візуальний стиль та саундтрек в ній були просто феноменальні.

На Blasphemous 2 я дивився з сумнівами, бо хто знав яким може вийти продовження. Розробники могли б зробити гру ще складніше і мені б це не зайшло. Але ні, гра мені сподобалась навіть більше ніж перша. Але з причин, які найбільших фанів оригіналу можуть розчарувати.

Read more“Зачарований: Blasphemous 2”

Зачарований: Ghost Trick: Phantom Detective

Після закінчення розробки третьої і на той час останньої частини Ace Attorney, Шу Такумі (головний дизайнер цих ігор) хотів зробити щось нове, але в схожому стилі. Це бажання перетворилось на Ghost Trick: Phantom Detective для Nintendo DS в 2010-ому. На відміну від ігор Ace Attorney, ця гра була більше про загадки та пригоди, де в ролі привида ви могли виконувати ті самі “трюки привида” над деякими з предметів, в які ви могли вселитись для вирішення проблем. І замість того, щоб розслідувати злочини, ви зазвичай намагались їм запобігти завдяки можливості вселитись в живе створіння, яке щойно вмерло, і повернути час назад на 4 хвилини, щоб змінити події і врятувати чиєсь життя.

Гра отримала багато позитивних відгуків, але продавалась погано, за словами самих Capcom, тому після цього Шу Такумі знову повернувся до серії Ace Attorney. На щастя, про гру не забули і тепер у нас є нова версія гри, адаптована під сучасні платформи, працююча на рушії RE Engine (який став стандартним для ігор від Capcom) і з деякими покращеннями. І нова версія просто чудова.

Read more“Зачарований: Ghost Trick: Phantom Detective”

Я теж люблю: We Love Katamari REROLL+ Royal Reverie

Коли Katamari Damacy REROLL викотилась в цифрові магазини, я із неймовірним задоволенням її пройшов. І тоді моєю основною критикою була відсутність рівнів We ♥ Katamari, бо я вважав, що було б набагато краще зробити одну гру з обох частин серії. Але тепер окремо вийшла і We Love Katamari REROLL, в якій виправили багато проблем першого ремастеру, додали декілька нових рівнів у вигляді Royal Reverie і, на жаль, також з’явились проблеми нові.

Read more“Я теж люблю: We Love Katamari REROLL+ Royal Reverie”

Зачарований: Persona 5 Royal

Persona 1996-ого стала першою грою серії Megami Tensei з англомовною локалізацією, яка познайомила з серією людей за межами Японії. Persona 3 2006-го стала першим міжнародним успіхом для серії серед фанатів jRPG (щоб ви під цим жанром не мали на увазі). Persona 5 2016-го стала першою грою серії, яка отримала величезну популярність за межами своєї жанрової ніші.

Насправді, звичайно, процес був не таким несподіваним і моя презентація цих фактів через “кожні 10 років” не дає повної картини, бо кожен реліз в серії поступово давав їй більше популярності. І навіть якщо спробувати цей приклад перекласти як те, що кожна гра серії через одну стає чимось важливим, це теж буде неправдою. Бо ми тоді будемо упускати всі перевидання, побочні ігри і особливо той факт, що існує дві гри під назвою Persona 2, і обидві з них канонічні. Що важливо з цього вступу винести, так це те, що Persona 5, в оновленому виданні Royal, яке нарешті доступне для всіх сучасних платформ, – перша гра серії, яку дуже легко рекомендувати будь-кому. Без додаткових пояснень і уточнень. Бо в Persona 5 Royal дуже легко почати грати, і складно зупинитись.

Read more“Зачарований: Persona 5 Royal”