Розчарування: Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2

Технічно, Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 це продовження Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2004-го року – останньої гри від Troika Games, першої випущеної гри на Source Engine, культового проєкту з купою багів та проблем і однієї з моїх найулюбленіших ігор. І коли я розповідаю про ігри з таким “багажем”, то починаю з історії розробки та цікавих фактів… Ще важливо, що розробка Bloodlines 2 зайняла дуже багато часу, змінила декілька студії і в процесі гру робили заново декілька разів. Про що я теж люблю розповідати. Але я не хочу витрачати свій та ваш час на довгі описи про проєкт, який не вартий уваги та часу.

Це action adventure з елементами рольової гри в деяких механіках та інтерактивності сюжету. Гра нагадує щось середнє між Ghostwire: Tokyo та типовою пригодою в стилі Telltale Games. Тому, тут нема концепції “обладнання” чи “інвентарю”, система навичок скоріш нагадує набір спеціальних атак, створити персонажа на старті ви не можете, лише вибрати гендер, а вибір вампірського клану майже ні на що не впливає. Гра має елементи стелсу, але він зазвичай існує лише для того, щоб потім перейти у відкритий бій, бо кожна частина сюжетної локації заблокована, поки біля виходу на наступну частину є вороги. А в декількох місцях, де гра намагається стати повноцінним стелсом, вона це робить настільки жахливо, що мені треба було поставити гру на паузу на декілька хвили, просто щоб відійти від шоку. Ґеймплей на старті гри буде майже ідентичним тому, як ви будете грати в кінці гри, навіть в жахливих DLC, де ви граєте за абсолютно інших персонажів зі своїми можливостями.

Перша година гри викликала в мене виключно негативні емоції. Проєкт рекламувався як щось велике, дороге, важливе, але відчувається він як гра з доволі малим бюджетом, зроблена командою з не дуже великим досвідом. Інтерфейс тут не має сенсу, управління жахливе, система збереження, без ручних збережень, викликає здивування (хоча, насправді, вона трохи більш гнучка, ніж пояснює сама гра). Гра може виглядати одночасно неймовірно красиво, і як щось дуже застаріле та страшне, в залежності від того, на який елемент сцени ви дивитесь. Стабільність та продуктивність гри може бути як абсолютно чудова, так і несподівано лагати чи вилітати, а майже всі місця де гра намагається “безшовно” переходити між інтер’єрами та екстер’єрами, гра перетворюється на слайдшоу. Музика тут непогана, але аудіо мікс жахливий…

Я майже одразу думав повернути собі гроші за гру, якщо чесно. Але бачив, що багато хто вихваляв сюжет, і мені стало цікаво. Тим паче, що на старті дійсно є багато елементів, які інтригують. Гравців знайомлять з потенційно цікавими персонажами, “голос в голові”, з яким ми проводимо всю гру, виявився дуже прикольним детективом, натяки на великі таємниці, які треба розслідувати, достатньо мотивували грати далі. Навіть ґеймплей інколи дуже прикольно працював. Рухатись по локаціям весело, бо ви можете фактично літати між дахами Сієтлу (головне, людям цього не показувати). Битися з більшістю ворогів теж може бути прикольно, бо ви когось зачаклували, у когось вихопили зброю телекінезом, потім кудись швиденько ухиляєтесь, одночасно стріляючи та використовуючи кігті. Навіть шматки гри, де ви в минулому граєте за детектива доволі непогані, хоча в ці моменти всі ваші можливості дуже обмежені.

Але ще через пару годин чари зникають, і процес починає просто набридати. А одночасно з цим стає очевидно, наскільки “ні про що” більшість персонажів та сюжету в грі. І саме оповідання рухається дуже повільно і не часто показує щось дійсно цікаве. Квести в грі, особливо необов’язкові, стають передбачуваними. А фінал сюжету гри взагалі тупий.

Та я вирішив, що треба і DLC спробувати, може хоча б в них є щось цікаве чи унікальне… Ні. Обидва DLC це приблизно дві години ґеймплею, де ви граєте за персонажа з основного сюжету, і нічого нового чи цікавого ви за ці години не дізнаєтесь – все важливе було зрозуміле з основної гри. А все, що в основній грі не розповідалось, не має значення, бо обидва персонажі викликають лише огиду і знати про них більше я не хотів. Я не розумію, навіщо ці DLC було взагалі створювати. Бо раз події в них відбуваються під час основної гри, можна було б показати щось нове, щось, що створило новий контекст для подій гри. Але нічого такого тут нема. Єдиний позитивний момент, що вони короткі.

І важливо розуміти, що я зовсім не очікував, що Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 буде якісним продовженням Bloodlines, бо занадто проблемною була розробка. Я навіть не очікував, що це буде просто прикольна гра у Світі Темряви. Та цей проєкт розчаровує на найбільш базовому рівні – це просто погана гра. З купкою непоганих ідей, з непоганою музикою. Але в грі, яка не варта уваги.