Since I’m not a fan of roguelite or roguelike games, I did miss Everspace when it was originally released. It was a curious combination of action RPG, space sim (or more space shooter) with the FTL: Faster Than Light inspired structure, where you were jumping between different procedurally generated locations, while being chased by a powerful foe. It did have a story, but the main draw of the game was specifically in that die and repeat nature of the genre and the fact that the space dogfights were quite fun. And then in 2023 the developers released the sequel Everspace 2 (although it was in Early Access for a few years), and with this game they’ve changed a lot in the direction that got me interested. Instead of a purely roguelite structure, a proper handmade world with interesting exploration, story, quests and all of the cool stuff I tend to like, while still keeping the fun space battles intact. Knowing that the game will get updates and DLCs, I decided to postpone my own playthrough and now, when the game is, as developers claim, in the more or less completely final state, I’ve decided to finally give it a go. And while it is quite a bit messy, I enjoyed playing it a lot.
Tag: DLC
Радий: Everspace 2 (з DLC)
Оскільки я не любитель roguelite та roguelike жанрів, перший Everspace я пропустив. Ідея гри була прикольна – суміш космічного симулятора/шутера з action RPG механіками та структурою FTL: Faster Than Light, де вам треба стрибати між різними випадково створеними шматками космосу і збирати ресурси, постійно втікаючи від небезпечних ворогів, які намагаються вас наздогнати. Сюжет там існував, але здебільшого гра була про ґеймплей і тому концепція смерті та повторних спроб була вписана в історію, а акцент був в першу чергу на перестрілках на космічних кораблях. В 2023-ому розробники випустили Everspace 2 (яка, насправді, була доступною до цього пару років в ранньому доступі), в якій все змінилось. Тепер замість випадкової генерації локацій та нескінченного ґеймплею гра була побудована навколо повністю руками зроблених локацій з цікавим дослідженням, а сюжет став грати набагато важливішу роль. Це, і той факт, що перестрілки залишились дуже прикольними, мене і зацікавило, тож я вирішив почекати, поки для гри вийдуть всі доповнення/DLC і потім пограти в цей проект. Що я і зробив із великим задоволенням.
Disapprove: Assassin’s Creed Shadows (with Claws of Awaji)
I keep doing it to myself. I keep playing Assassin’s Creed games, long after most of the world dismissed them completely, in hopes that the series will finally find an identity and stick with it, instead of being the epitome of the “Ubisoft game”, as a dismissive description. I’ve played every game that was released on PC so far and the only two I have never finished were one of those uninteresting Chronicles games (I think the final one), and Valhalla, which was so horribly boring, I didn’t get much further than the opening act. Yet, if Valhalla was easily the worst Assassin’s Creed game so far that I didn’t finish, Assassin’s Creed Shadows is the one I wish I didn’t finish, instead of wasting almost 60 hours on it.
Read more“Disapprove: Assassin’s Creed Shadows (with Claws of Awaji)”
Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)
Я продовжую над собою знущатись та проходити нові релізи Assassin’s Creed, тоді як весь світ вже давно їх ігнорує. І продовжую сподіватись, що колись ця серія зрозуміє чим вона хоче бути, і перестане бути просто “грою від Ubisoft”, в найгіршому сенсі. Я проходив всі ігри серії, які виходили на ПК, і не пройшов до кінця лише дві – одну з жахливих частин Chronicles (здається, останню), та Valhalla, від якої я просто засинав. Valhalla – найгірша частина Assassin’s Creed, яку я не пройшов. Shadows – найгірша частина, яку я пройшов, але тепер думаю, що не варто було не витрачати на неї майже 60 годин.
Read more“Розчарування: Assassin’s Creed Shadows (з Claws of Awaji)”
Happy about: CULTIC (both chapters)
I am very happy about the rebirth of classic FPS popularity. That said, not many games that attempt to recapture the simplicity and excitement of that pre-Quake/Quake era of titles end up being worth playing. To the point, where I sometimes start to wonder – with how few actual classics there were that passed the test of time and are still beloved, perhaps the “dungeon crawling with guns” approach to FPS is too limiting?.. But then countless imaginative WADs for Doom appear and I come around something like Cultic and my doubts dissipate – no, there’s still a lot of fun and creative stuff that can be done withing the classic limitations. And while I didn’t love Cultic as much as many people seem to, especially the recently released closing Chapter Two, this is a really cool FPS.
Радий: CULTIC (обидва розділи)
Я дуже радію відродженню класичних FPS. Та, на жаль, небагато з нових таких проектів розуміють як саме відтворити той простий, але захопливий ґеймплей шутерів періоду перед та під час виходу Quake. Тому я інколи навіть задавався питанням – може причина, чому не так багато класичних FPS люблять і пам’ятають сьогодні в тому, що жанр вже зробив все що міг, і що “dungeon crawler з пушками”, як дизайн, занадто обмежений?.. Але потім виходить якийсь новий неймовірно винахідливий WAD для Doom, або новий проект типу Cultic і я розумію, що ні – в цьому жанрі ще багато чого можна зробити, що раніше навіть не намагались. І хоча Cultic мені сподобалась менше, ніж більшості гравців (як я бачу), особливо Chapter Two, ця гра все одно неймовірно класна.
Happy about: The Rise of the Golden Idol (with DLCs)
A few years ago The Case of the Golden Idol really impressed me. It was a solid investigation game that drew a lot of ideas from Return of the Obra Dinn, where the gameplay revolved around investigating a scene frozen in time to get certain key words, and then putting those key words in specific forms to explain what happened. It had a unique visual style, really fun plot that gradually revealed itself through your investigations and even the later DLCs were a great addition to the game, providing a solid prequel to the invents in the main game.
But the developers decided to go even further and develop a sequel and then also plan a year worth of DLCs for it. Which is the main reason I have not reviewed the game up until now – I don’t like playing “unfinished” story-heavy games. But now that it is finished, I have to say that the sequel is considerably less fun than the original game, but is still really good.
Read more“Happy about: The Rise of the Golden Idol (with DLCs)”
Радий: The Rise of the Golden Idol (з DLC)
Декілька років назад The Case of the Golden Idol мені дуже сподобалась. Це була дуже класна детективна гра, яка брала за основу Return of the Obra Dinn, а ґеймплей був побудований на розслідуванні сцени, яка завмерла в часі, в пошуку певних ключових слів, а потім накладанні цих ключових слів в створені розробниками форми, де вам треба було пояснити, що трапилось. У гри був цікавий візуальний стиль, класний сюжет, який поступово розкривався, і навіть DLC, які виходили після основної гри, стали чудовим приквелом для сюжету основної гри.
Але з сіквелом розробники пішли ще далі і зі старту запланували рік DLC. Чому я і не проходив гру допоки вони всі не вийшли – я не люблю проходити “незакінчені” історії. Та тепер, коли я нарешті пройшов гру та DLC, повинен сказати, що він відчутно менш цікавий, але це все одно прикольна гра.
Quick thoughts on: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants
It’s been almost a year since the release of Indiana Jones and the Great Circle. A game that I liked a lot, but also felt like it was a bit too long and too ambitious and in the end didn’t quite scratch the same itch as the classic The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. And as the time went by, I found myself rarely remembering the title, which was a bit sad to realize. Nonetheless, it was and still is a unique game for modern gaming market, so I was still looking forward for its only announced DLC – The Order of Giants. This DLC is finally out and… it’s fine. And also somewhat pointless.
Read more“Quick thoughts on: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants”
Кілька думок про: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants
Вже пройшов майже рік з тих пір, як я пройшов Indiana Jones and the Great Circle. Гра мені дуже сподобалась, але також здалась занадто довгою і амбітною, в результаті чого, вона не настільки запам’яталась як класична The Chronicles of Riddick: Escape from Butcher Bay. І чим далі, тим менше я думаю про цю гру, що доволі сумно. Але вона все одно варта свого часу і унікальна, як для сучасного ринку, тому мені було цікаво пограти в нове і єдине сюжетне DLC – The Order of Giants. Яке виявилось… якісним. І не дуже потрібним.
Read more“Кілька думок про: Indiana Jones and the Great Circle: The Order of Giants”