Wish I could say the fact that Persona 5 Royal completely exceeded my expectations is a factor with how disappointing Persona 5 Strikers turned out to be, but that’s not really the case. I went into it expecting a good mindless hack and slash action RPG with a story that will at least be not bad, yet even that was too much to ask. And while I didn’t hate the title and even occasionally enjoyed it, I’m not sure who the audience for this game is supposed to be.
Tag: Megami Tensei
Думки про: Persona 5 Strikers
Я би хотів сказати, що неперевершеність Persona 5 Royal вплинула на те, що Persona 5 Strikers на її фоні мене розчарувала, але проблема не в цьому. Бо я почав проходити цю гру, очікуючи тупий hack and slash action RPG з сюжетом, який хоча б не буде жахливим, але навіть цього гра нормально не зробила. І хоча інколи мені навіть подобалось її проходити, мені складно уявити кому саме цей проект повинен подобатись.
In love with: Persona 5 Royal
The original Persona from 1996 was the first Megami Tensei game to receive a release outside of Japan and be localized in English, bringing new fans to the franchise. Persona 3 from 2006 was the first time the franchise achieved huge international success as a unique jRPG (however broad this genre name is). Persona 5 from 2016 was the first time the franchise reached a success that went beyond the genre boundaries.
Of course, the process wasn’t that rapid and sudden and this “every 10 years” view is incorrect – each new game built momentum, gradually growing in popularity. And it’s not even that every odd release of Persona games is meant to be an important milestone, because then we will have to discuss many re-releases, spin-offs or even the fact that there are 2 games called Persona 2, one of which is a sequel to another. What is important, however, is that Persona 5, in its Royal release now finally available on most platforms, is the first time I wouldn’t have any trouble recommending a Persona game to absolutely anyone. With no asterisks, links to wikis and complex explanations. Persona 5 Royal is just that easy to get into. And also really hard to stop playing.
Зачарований: Persona 5 Royal
Persona 1996-ого стала першою грою серії Megami Tensei з англомовною локалізацією, яка познайомила з серією людей за межами Японії. Persona 3 2006-го стала першим міжнародним успіхом для серії серед фанатів jRPG (щоб ви під цим жанром не мали на увазі). Persona 5 2016-го стала першою грою серії, яка отримала величезну популярність за межами своєї жанрової ніші.
Насправді, звичайно, процес був не таким несподіваним і моя презентація цих фактів через “кожні 10 років” не дає повної картини, бо кожен реліз в серії поступово давав їй більше популярності. І навіть якщо спробувати цей приклад перекласти як те, що кожна гра серії через одну стає чимось важливим, це теж буде неправдою. Бо ми тоді будемо упускати всі перевидання, побочні ігри і особливо той факт, що існує дві гри під назвою Persona 2, і обидві з них канонічні. Що важливо з цього вступу винести, так це те, що Persona 5, в оновленому виданні Royal, яке нарешті доступне для всіх сучасних платформ, – перша гра серії, яку дуже легко рекомендувати будь-кому. Без додаткових пояснень і уточнень. Бо в Persona 5 Royal дуже легко почати грати, і складно зупинитись.
O tempora: Persona 3 Portable
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Persona 3 FES was my first experience with the Persona sub-series of Megami Tensei franchise. I’ve started playing it about 14 years ago or so, after Persona 4 was already out and Persona 3 Portable was about to get released on PSP. And although I was enjoying its inventive mix of a life sim and tactical RPG, enhanced by a fantastic soundtrack and really stylish visuals, I got stuck on one part of the game and due to how slow (even by the standards of that time) loading was on PS2, I gave up. Later on the same thing happened with Persona 4 and it stayed that way until 2020 when an enhanced version of the latter, called Persona 4 Golden, did get remastered for PC. Despite being far longer than I’d like (especially since I tend to play jRPGs for stories rather then mechanics), playing the game was very enjoyable and I was hoping the other parts of the franchise would get ported as well. Fast forward 3 more years and we have both Persona 5 Royal (which I have just started playing) and Persona 3 Portable available on PC, so I could finally finish that playthrough I’ve started. Kinda… Because Portable version is quite a bit different with mixed results.
О часи: Persona 3 Portable
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Саме з Persona 3 FES я познайомився з серією Persona (що є частиною серії Megami Tensei). Я почав проходити гру років 14 назад, коли Persona 4 вже існувала і за декілька місяців до виходу Persona 3 Portable на PSP. І хоча мені подобалось проходити цю унікальну суміш симулятора життя та тактичної RPG, у якої ще був неймовірний стиль і чудовий саундтрек, на одному з сюжетних моментів я сильно застряг. І оскільки гра дуже повільно (навіть для тих часів) завантажувалась через обмеження PS2, я просто її закинув. Трохи пізніше теж саме трапилось і з Persona 4, до якої я нарешті повернувся лише в 2020, коли покращена версія гри під назвою Persona 4 Golden вийшла на ПК. І хоча гра була набагато довше, ніж я зазвичай люблю в іграх (тим паче, що в jRPG я граю заради історій, а не механік), мені дуже сподобалось проходити гру і я сподівався, що інші частини серії на ПК теж вийдуть. Ось пройшло ще 3 роки і на ПК доступні Persona 5 Royal (яку я ще тільки почав грати) та Persona 3 Portable, тому я нарешті можу пройти гру. Ну… майже туж саму гру, бо версія Portable, насправді, багато в чому відрізняється від оригіналу.
Happy about: Persona 4 Golden
I have very little experience with the (Shin) Megami Tensei series of (mostly) jRPG titles by ATLUS. I first learned of the series after the huge success of Persona 3 about 11 years ago, which is in itself part of the sub-series of games with a different story and gameplay focus. I did play Persona 3 FES around the same time. I loved the unique blend of social simulation and turn based jRPG dungeon crawling and the overall dark horror mood of the story got me through a huge chunk of the game, but in the end I’ve never finished it. Same happened with the original Persona 4, which I’ve tried a few years later – I liked the premise and the gameplay, but playing on PS2 with its loading speeds get to me in the end and I dropped it, hoping that later the game will be ported to other platforms where its problems will be alleviated somewhat.
Persona 4 Golden was such a port… which I did miss because I never owned a PS Vita. Yet, moving the title to a portable console seemed like a smart move – these are long games and the social/life sim aspect takes a lot of time, while also being very easy on the pick up and play routine and that’s where a lot of people enjoyed the game even more. Fast forward eight more years and Persona 4 Golden made a surprise showing as a PC port with a few more improvements over the enhanced PS Vita port. And now I’ve finally played the game to the end.
Радуясь: Persona 4 Golden
У меня очень ограниченный опыт с серией (Shin) Megami Tense от ATLUS, которая в основном состоит из jRPG игр. Впервые я познакомился с ней после огромного мирового успеха Persona 3 лет 11 назад, и эта игры даже не относится к “основной” серии, поэтому у неё немного другие механики. Я тогда поиграл в Persona 3 FES и мне понравилась уникальная смесь социального сима и пошаговой jRPG с dungeon crawler уровнями с точки зрения механик, и очень мрачный тон в истории и стиле. Но игру я не прошел до конца. Через пару лет я попробовал пройти и оригинальный релиз Persona 4, в котором мне тоже понравились завязка и геймплей, но загрузки на PS2 в конце концов взяли верх и я тоже забросил прохождение. Надеясь, что игру когда-то переиздадут на других системах.
Именно таким переизданием и была Persona 4 Golden… только её изначально я тоже пропустил, так как она вышла на PS Vita (которой у меня не было). Впрочем, перенос такого геймплея на портативную систему казался очень в тему, ведь основная рутина игры очень хорошо подходит под возможность в любой момент немного поиграть и остановиться. Ещё спустя восемь лет Persona 4 Golden неожиданно вышла на ПК с ещё несколькими улучшениями по сравнению с портом на PS Vita. И я наконец прошел игру.