Дев’ять років тому Croteam випустили пазл гру з чудово написаним сценарієм, а не вибуховий шутер, де ви вбиваєте десятки ворогів в секунду, як всі від них очікували. Гра тоді мені дуже сподобалась, але під кінець проходження я доволі втомився і Road to Gehenna DLC не пройшов до кінця. Мені дуже хотілось побачити сіквел проекту, але при цьому я навіть гадки не мав, як це можна зробити.
Як виявилось, для Croteam це загадкою не було і вони зробили гру, яка набагато краще ніж я міг взагалі уявити.
Я не просто здивований тим, чим виявилась The Talos Principle 2 – я часто під час проходження просто робив паузу щоб дати собі час переварити все що відбувається. Бо гра робить все те, що насправді логічно від неї очікуєш, якщо знаєш як закінчується перша частина. Але саме це і є несподіванкою – це повністю змінює атмосферу гри, але вона при цьому не відчувається як щось зовсім не пов’язане з першою частиною. Щоб не казати багато, скажу лише що ви тепер подорожуєте по світу з загадками не одні, а сюжет тепер відчувається більш… людяним, мабуть… в тому як він знову підіймає вічні філософські питання. І завдяки зміні цієї подачі, все відчувається більш живо, менш академічно. Бо вам не треба вичитувати сторінки тексту з терміналу, ви бачите як конфлікти різних шкіл думок відбуваються прямо перед вами і ви можете приймати в них участь.
Загадки і механіки для них цього разу теж майже ідеально підібрані. Є більш слабкі приклади ідей чи моментів, але більшу частину часу проходити гру дуже приємно. І в цілому загадки відчуваються чудово збалансованими з точки зору складності та часу, які вони займають на вирішення. І хоча загальна структура гри не змінилась кардинально, вона теж сприймається більш приємно. Я з превеликим задоволенням вирішував всі загадки і кожна нова кімната з ними викликала радість, а не втому. Що особливо цікаво тому, що гра зайняла в мене більше часу, але при цьому я не втрачав мотивації до кінця.
Є механіки, які трохи слабше чи просто з якими інколи виникали проблеми. Наприклад 2D загадки з тетраміно з першої частини тут фактично прибрали, а замість них треба в тривимірному просторі будувати з тетраміно мости. Що, я певен, засмутить тих, кому подобались пазли з першої частини. Але також нікого нового не порадує, бо пазли з мостами не супер цікаві.
Гру цього разу зробили на рушії Unreal Engine 5 і в результаті вона виглядає дуже красиво. Є моменти, де більш слабкі сторони поки ще свіжого рушія викликають проблеми і візуальні артефакти, але я не здивуюсь, якщо розробники ще будуть оновлювати проект і з часом це зникне. Ну і плюс, не дивлячись на зміну рушія, гра відчувається навіть більш швидкою і з більш зручним управлінням, ніж перша частина. Це очевидно з точки зору того, що рушій не гарантує якогось певного управління і не робить на це (зазвичай) ніяких обмежень, але я багато проходив пазл проектів від першої особи на UE4 і в них управління зазвичай більш повільне, і менше нагадує FPS. Тоді як TTP 2 дуже швидка і просто бігати та стрибати по локаціям не менш цікаво, ніж було в першій частині.
Та з іншого боку, інколи локації занадто великі і бігати по цим “хабам” для кімнат з пазлами не настільки приємно, як хотілось би. Наприклад, може бути ситуація де пазл кімната технічно прямо перед вами, але вам треба довго обходити рівень, бо прямий шлях потребує падіння з великої висоти чи між вами занадто глибока вода. При першому проходженні локацій це не помічається, а коли починаєш шукати рішення для захованих загадок, то це набридає. Особливо тому, що як і в першій грі тут нема ручного збереження гри, лише автоматичні чекпоінти. Які відбуваються постійно і з цим проблеми нема. Але якщо ви вмерли або випадково закрили себе в якійсь кімнаті (що майже ніколи не можна зробити, але деякі загадки це чомусь дозволяють), то треба зробити перезапуск. А перезапуск з чекпоінту скидає всі невирішені предмети на їх стартові позиції. І заховані загадки зазвичай потребують декількох підготовчих етапів, які, відповідно, теж скинуться і їх треба буде робити заново.
Але такі негативні елементи зустрічаються рідко і сильно помічаються лише тому, що гра вийшла просто чудовою. Якби в неї було DLC, можливо я би зараз не став його проходити, бо було б вже занадто. Але в цілому, як я вже написав, гра зайняла в мене майже вдвічі довше за першу частину і втома почала з’являтись лише в найостанніших кімнатах гри. Коли в першій частині я хотів побачити фінал останні пару годин гри. В сіквелі темп дуже класний, ну і плюс саундтрек тут супер і він теж допомагає насолоджуватись грою довше.
Якщо вам подобаються пазл ігри і вас може зацікавити чудово написана історія про пост-людських андроїдів, які намагаються зрозуміти як їм жити і які висновки з помилок людства треба винести, обов’язково пограйте в The Talos Principle 2. Це майже ідеальний приклад сіквелу гри. Мені гра сподобалась більше за оригінал, а оригінал я всім без проблем міг рекомендувати. Тому обов’язково пограйте в цю гру.