Tag: exploration

Disapprove: Resident Evil Village – Winters’ Expansion

 , , , , , ,

Two years ago I’ve completed Resident Evil Village and while my first playthrough of it was very entertaining, it turned out to be the least replayable RE game for me. I got bored on my third playthrough, while trying to unlock more stuff as I usually do, and found myself so utterly bored with the game that I stopped and haven’t looked at it since then. That is, until Winters’ Expansion, a new DLC, got released and I’ve finally decided to play it. At worst I expected this to be more of the same and, following this logic, at least fun on the first playthrough. But no. It wasn’t fun even the first time around.

Read more“Disapprove: Resident Evil Village – Winters’ Expansion”

Розчарування: Resident Evil Village – Winters’ Expansion

 , , , , , ,

Два роки тому я пройшов Resident Evil Village і хоча перше проходження було прикольним, перепроходити її було дуже неприємно, що незвично для серії. На третьому проходженні гри я просто втомився, видалив гру і не дивився в її сторону аж боки не вийшло DLC Winters’ Expansion. Воно виглядало не настільки цікавим, щоб брати його за повну ціну, тому я лише нещодавно нарешті взяв його і пройшов. В гіршому випадку, я очікував що і воно хоча б перший раз зайде мені нормально, просто грати більше одного разу я не буду. Виявилось, що DLC навіть перший раз не дуже.

Read more“Розчарування: Resident Evil Village – Winters’ Expansion”

In love with: Axiom Verge 2

 , , , , , , ,

Seven years ago Axiom Verge got released and while I had a fair share of criticisms towards it, it really was a fantastic metroidvania. Without being too novel, it had several extremely clever additions to the formula of the genre and apart from that was a solid game with unforgettable soundtrack and cool visual style. A year ago Axiom Verge 2 got released on several platforms and had far less excited reviews overall, most emphasizing the change in focus of the game from action to exploration. Which excited me, because I love exploration in metroidvania games and the combat in the first title was my least favorite thing about it. Now that I’ve finally had a chance to play the sequel myself, I have to say that I love it even more than the original. Yet, I can see how it’s not going to be for everyone.

Read more“In love with: Axiom Verge 2”

Зачарований: Axiom Verge 2

 , , , , , , ,

Сім років тому вийшла Axiom Verge, і не дивлячись на деякі мінуси, була чудовою metroidvania грою. Без суттєвих інновацій, гра додала декілька дуже прикольних елементів в формулу жанру. Плюс, окрім того що сам ґеймплей був прикольним, у гри був незабутній саундтрек і прекрасний візуальний стиль. Рік тому вийшов сіквел гри на декількох платформах, якими я не користуюсь, і відгуки на Axiom Verge 2 в цілому були менш позитивними, з найбільшою критикою націленою на зміну акцентів з екшену на дослідження локацій. Що особисто мене зацікавило ще сильніше, бо екшен в оригіналі мені не зайшов. В результаті продовження мені сподобалось навіть більше ніж перша частина. Але певен, що не всі зі мною би погодились.

Read more“Зачарований: Axiom Verge 2”

Happy about: Rogue Legacy 2

 , , , , , , ,

So, I don’t really like roguelikes and roguelites. I’m not fond of randomly or procedurally generated content and would always take a wonderfully hand crafted shorter experience over it. But there are occasional projects that grab my attention. And the original Rogue Legacy did grab my attention. There was something interesting and fresh about the idea (quite new at the time) of mixing the “fresh run” nature of roguelikes with permanent upgrades, plus there was enough metroidvania-ish charm to the exploration of the locations to get me interested, even if said locations were randomly generated each run.

Yet, a lot of games since then have done the same and combined the exact same basic concepts and I’ve not enjoyed any of the ones that I’ve tried. Thankfully, Rogue Legacy 2 turned out to be fun.

Read more“Happy about: Rogue Legacy 2”

Радий: Rogue Legacy 2

 , , , , , , , ,

Тож зазвичай в roguelike та roguelite ігри я не граю. Мені не подобається рандомно згенерований контент і я в будь-якій ситуації буду більш радий рівням і сценарію, який були спеціально продумані. Але в цих жанрах є виключення, які привертають мою увагу, і одним з таких виключень була перша Rogue Legacy. Тоді концепція перманентних анлоків в роглайт іграх була дуже свіжою, плюс досліджувати локації в metroidvania стилі мені подобалось, хоч ці локації і були згенеровані кожен раз випадково. Гру я пройшов не без задоволення, хоча під кінець мені стало трохи нудно.

І все ж, с тих пір я пройшов багато інших проектів, які були побудовані на цих же механіках, але які мені не сподобались. Тому, я хвилювався, що Rogue Legacy 2 мені теж не зайде. На щастя, я помилявся.

Read more“Радий: Rogue Legacy 2”

Thoughts on: Nightmare of Decay

 , , , , ,

Classic survivor horror (you know, the actual one, not any horror themed game) has seen a revival in the past couple of years, which is great. I love the genre and am glad to see fresh attempts at it. Even if vast majority of them fail, just like they did during the genre heyday. Some, like Them and Us, are too ambitious for their own good. Some, like Alisa, are so focused on emulating the old style that they become more frustrating to control than the original Alone in the Dark. And some, like Tormented Souls, deliver and extremely solid enjoyable experience, even though they bring nothing special or interesting to the table. Nightmare of Decay tries to fall into the latter category for the most part, but more often than not fails miserably. But it is definitely curious.

Read more“Thoughts on: Nightmare of Decay”

Думки про: Nightmare of Decay

 , , , , ,

Класичні survivor horror ігри (справжні) останні декілька років виходять все частіше, і я радий. Це один з моїх найулюбленіших жанрів і приємно бачити, як нові розробники до нього звертаються. І нехай, що більшість з них, як і в золоту епоху жанру, не дуже гарні ігри. Деякі, наприклад Them and Us, занадто амбіціозні. Деякі, наприклад Alisa, настільки намагаються відтворити класичний стиль, що грати в них більш дратує, ніж сідати заново за перший Alone in the Dark. А деякі, як вийшло з Tormented Souls, виходять гарно зробленими і приємними, хоч на справді нічого нового вони не роблять. Nightmare of Decay намагається попасти в останню категорію, але занадто часто в гри це не виходить. Хоч результат цікавий.

Read more“Думки про: Nightmare of Decay”