As someone, who got into computer roleplaying games due to the first two Baldur’s Gate titles decades ago, my takes on Dragon Age were often considered at least somewhat controversial. While I liked Origins, I never cared about it that much and found it quite boring. As everyone pointed at the copy and paste dungeons of Dragon Age II, I called it the best story-driven RPG BioWare has created, and stand by those words even today. And… Hmm, I suppose saying that Inquisition isn’t worth your time was not a very controversial opinion. But nonetheless, I admired Dragon Age world and even Inquisition, for all of the dozens of hours of boring crap, felt like it still belonged to the same world first shown in Origins. The Veilguard offers only tiny glimpses of that and most of the time feels like a Saturday morning cartoon adaptation of the story. Yet… it can be quite alright to play anyway.
Думки про: Dragon Age: The Veilguard
Я вперше захопився комп’ютерними рольовими іграми після досвіду з першими Baldur’s Gate на початку 00-их, тому мої думки про серію Dragon Age зазвичай викликають у людей здивування. Наприклад, мені подобалась Origins, але я при цьому вважав гру доволі нудною. Поки всі тикали пальцями в копіпасту Dragon Age II, я називав гру найкращою сюжетною RPG від BioWare, і моя думка досі не змінилась. А коли я казав, що Inquisition не варта вашого часу, то… окей, ця думка ні у кого претензій не викликала. В будь-якому випадку, мені дуже подобається світ Dragon Age і навіть Inquisition, якою нудною гра б не була, відчувалась як частина того цікавого і великого світу, з яким нас познайомила Origins. В The Veilguard цього майже нема. А те що є, скоріше нагадує мультсеріал адаптацію серйозного кіно. Та, в принципі, грати в цю гру не так погано.
Happy about: Sonic X Shadow Generations
Sonic Generations from 2011 was a solid game, elevated by the almost consistent failures of other entries in the Sonic franchise. As despite some positivity with Sonic Colours and even early positive reactions to Sonic 4: Episode I (which became quite disliked in retrospect), Sonic as a series was in a pretty bad spot. In 2024 the situation has changed quite a lot as while there’s still a lot of criticism directed to first party developed Sonic titles, fans finally got some great entries as well – Sonic Mania (2017) possibly being the biggest highlight. Sonic X Shadow Generations is an expanded and enhanced version of Sonic Generations that contains the original game with some updates and changes and a completely new game called Shadow Generations. And as such, it provides a look at what people called a good Sonic game in 2011 and what might be considered a good Sonic game in 2024.
Радий: Sonic X Shadow Generations
Sonic Generations вийшла в 2011-ому і на фоні великої кількості провалів в серії була дуже класною грою. Але серія на той момент була в доволі скрутному положенні, бо відносно позитивні відгуки на Sonic Colours та Sonic 4: Episode I (останню з часом стали ненавидіти) були скоріш виключенням. В 2024 ситуація зовсім інша, а хоча SEGA все ще часто сварять за дивні рішення в проектах, фанати нарешті почали отримувати дуже класні нові частини серії, включаючи Sonic Mania (2017-го). Sonic X Shadow Generations – це розширене перевидання Sonic Generations, в якому окрім старої гри з оновленнями та змінами також додали зовсім нову – Shadow Generations. Тому ця версія гри є дуже цікавим прикладом того, що люди вважали класною грою серії в 2011-ому, а що вважають класною грою в 2024-ому.
Thoughts on: Sorry We’re Closed
With the wave of true classic survival horror revival that’s been happening over the past five or so years, I’ve always been more excited about games that don’t just copy the existing formula but try to do something different with it. Yet, most of the attempts at doing that so far have been quite poor, usually due to the relative inexperience of the developers preventing them from realizing their big ambitious ideas. Sorry We’re Closed gets very close to doing things well. But it doesn’t stick the landing.
Думки про: Sorry We’re Closed
За останні п’ять років жанр класичного survival horror ожив і за цей час з’явилось багато нових інді ігор. Мені завжди найбільш цікаві проекти, які намагаються зробити в цьому форматі щось нове, але більшість таких проектів, зазвичай, доволі погані. Здебільшого через занадто великі амбіції і відсутність досвіду розробників. Sorry We’re Closed майже вдається зробити щось нове і дуже цікаве, але розробники роблять декілька дуже неприємних помилок.
Ugly duckling: The Thing: Remastered
The Thing originally came out in 2002 and was one of several odd “games that were kind of official sequels to movies that didn’t get sequels”. It was sometimes done really well, as it happened with TRON 2.0, which is arguably a more interesting sequel than the actual sequel that followed less than a decade later. The Thing was not done well, but then again – neither was the prequel released in 2011. I have played this game on PC back when it just released and while I didn’t find it great, it held huge promise. A lot of its core mechanical ideas could support the paranoia driven action horror gameplay… it’s just that they didn’t in practice. Then I revisited the game about 13 years ago or so and my opinion on it hasn’t changed much. Now with The Thing: Remastered being the best this game ever could be (without being a different game entirely) I can safely say – it’s not a good game and could not be. But that promise I saw years ago is still there.
Гидке каченя: The Thing: Remastered
The Thing вийшла в 2002-ому і стала однією з тих дивних ігор, які були по кіно-ліцензії, але вийшли через багато років після самого фільму. Були непогані приклади таких релізів, наприклад TRON 2.0, яка, я вважаю, була краща за кіно-продовження, що вийшло декілька років пізніше. Але The Thing вийшла не дуже, в принципі як і кіно-продовження 2011-го. Я пройшов гру на ПК приблизно в рік її виходу, і хоча гра мені не дуже сподобалась, в неї був величезний потенціал. Купа крутих і неочікуваних ідей, які дійсно могли відтворювати відчуття параної в екшен грі. Але реалізація була так собі. Років 13 назад я знову пройшов гру і моя думка залишалась незмінною. І тепер вийшла The Thing: Remastered, оновлена версія, краще якої бути не може (окрім повного рімейку). І я без сумнівів можу сказати, що цю гру якісною не зробити. Хоч ідеї в ній дійсно прикольні.
Thoughts on: Mouthwashing
Due to the abundance of story exploration games or “kinda adventure games but not really”, it’s very rare I bother playing any of them unless their story or presentation or anything else really grab me. When I first saw the store page for Mouthwashing, I dismissed it immediately and wouldn’t have considered playing it if not for catching a few streams of other people going through the game. Which has shown that this game has very strong writing and presentation that might be worth checking out for myself, even though I have, essentially, spoiled the story for myself with those streams. And you know what – it was still worth it. Even if, the more this game tries to be an adventure game, the worse it gets. And it’s published by russians.
Думки про: Mouthwashing
Через величезну кількість сюжетних ігор, які “нібито пригодницька гра, але насправді ні”, більшість з них я просто ігнорую. І коли я вперше побачив Mouthwashing, то одразу проігнорував проект, як ще один не сильно цікавий. Але після декількох стрімів та відео, де стало видно, що і оповідання і стиль тут можуть бути якісними, я вирішив, що може варто зацінити гру самому. Хоча я, по факту, і так вже бачив все проходження. І воно в принципі було того варто, якби не те, що чим більше гра намагається бути пригодницькою, тим гірше вона стає. І те, що її видає русня.