I’ve played Jade Empire just once – in 2007 when it got ported to PC as Special Edition. And while I remembered liking the story, that was all I could recall about it. I’ve considered revisiting the title for quite some time, but was never in the mood up until recently. Now that I’ve replayed it, I’m not surprised I didn’t remember the gameplay – it’s not good.
Гидке каченя: Jade Empire: Special Edition
Jade Empire я до цього пройшов лише раз – в 2007, коли Special Edition порт вийшов на ПК. І все що я про неї пам’ятав з тих пір, це те що історія мені сподобалась. Не раз я задумувався пограти в неї знову, але настрою якось не було. Та нещодавно я вирішив, що час настав і тепер я розумію, чому я нічого не пам’ятав про ґеймплей.
O tempora: Max Payne & Max Payne 2: The Fall of Max Payne
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
I absolutely loved Max Payne when I first played it. It felt unlike any other action game out there and for years remained my golden standard for how an action game should be. It wasn’t without flaws, but it’s fantastic pace, exciting action and shockingly good storytelling far outweighed them in my eyes. Then there was also a sequel that I admired and respected for its even bigger focus on storytelling and some refinements to the gameplay mechanics. But I also didn’t enjoy the game as much. It has been a while, however, since I’ve played any of them and I wanted to see what my opinion on these classics would be today, especially with a remake announced.
Read more“O tempora: Max Payne & Max Payne 2: The Fall of Max Payne”
О часи: Max Payne та Max Payne 2: The Fall of Max Payne
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я обожнював грати в Max Payne, коли вона вийшла і нічого навіть схожого на неї тоді не знав. Вона залишалась для мене золотим стандартом якості для екшенів, навіть хоча і мала свої проблеми. Її темп був ідеальним, оповідання неочікувано якісним, ґеймплей захоплюючим. Через два роки вийшло продовження, яке покращило деякі з механік і зробило набагато більший акцент на сюжет. І хоча я її дуже поважав за це, подобалась вона мені менше. Але останній раз я в них грав дуже давно і мені було цікаво, чи може змінитись моя думка про ці проекти, особливо тепер, коли ми знаємо що на них роблять рімейки.
Read more“О часи: Max Payne та Max Payne 2: The Fall of Max Payne”
In love with: Live A Live (2022)
Live a Live (stylized as LIVE A ƎVI⅃) has been a project I’ve heard a lot throughout the years. It was a jRPG from Square released in 1994 – that’s the same year as Final Fantasy VI, a year after Secret of Mana and a year before Chrono Trigger. But, just as Seiken Densetsu 3 (later officially and wonderfully remade under the title Trials of Mana), it was originally a Japanese-only title, so a huge amount of international audience only heard about it without good means to experience it for themselves. The concept for the game sounded wild – several unrelated independent stories with unique setting and gameplay mechanics in one package. All produced by Square at the top of their game and with the soundtrack from Yoko Shimomura, who’s soundtracks for Super Mario RPG and Parasite Eve would become much beloved just a couple of years later.
Unexpectedly, last year a “HD-2D” remake of the title was announced, first exclusively for Switch and now available on more platforms including PC, so I could finally experience this unbelievably sounding title for myself. And it’s genuinely hard to put into words just how surprising the experience was.
Зачарований: Live A Live (2022)
Мене багато років цікавив проект Live a Live (стилізовано пишуть як LIVE A ƎVI⅃). Це jRPG від Square, яка вийшла в 1994 – той же рік що й Final Fantasy VI, через рік після Secret of Mana і за рік до Chrono Trigger. Але як і Seiken Densetsu 3 (яку нещодавно чудово переробили під назвою Trials of Mana), ця гра спочатку вийшла лише в Японії, тому величезна кількість людей з усього світу лише про неї чули, але не грали. І в чутки було складно повірити – декілька окремих історій, кожна з яких в своєму сеттінгу і зі своїми механіками в одній грі? Та й ще під виробництвом Square, коли всі їх проекти були крутими? І з саундтреком від Йоко Сімомура, музика якої стане відомою через пару років завдяки її композиціям для Super Mario RPG та Parasite Eve? Як таке може бути?
Несподівано, рік тому вийшов “HD-2D” рімейк цієї незвичайної гри для Switch, який тепер став доступним і для інших платформ, включаючи ПК, тому я нарешті зміг пограти в неї сам. І словами складно описати наскільки неочікуваним був цей досвід.
O tempora: Silent Hill 2 (with Enhanced Edition mod)
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Continuing on with the classic Silent Hill titles, it’s time to talk about the highly revered sequel. Silent Hill 2 was quite a shocker when it was originally released, it took many people by surprise. And it is also the game that established the idea that Silent Hill games are first and foremost story-driven games simply because of how strong the story was and how many other games and also later “western-made” titles in the franchise attempted to copy it. For how much respect and admiration I have for this game… I also don’t particularly love playing it. It was the case when I first experienced it on PC in 2003 and even today, in its arguably best form with the Enhanced Edition mod I will also talk about, I still didn’t really love the act of playing this game. But is it still worth experiencing? Absolutely.
Read more“O tempora: Silent Hill 2 (with Enhanced Edition mod)”
О часи: Silent Hill 2 (з модом Enhanced Edition)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Продовжуючи розмовляти про класичні Silent Hill, тепер черга сіквелу, який всі люблять. На момент виходу Silent Hill 2 був несподіванкою з дуже багатьох причин. І саме з цієї гри всі почали думати про серію Silent Hill, як про ігри, які в першу чергу про сюжет, бо саме оповідання тут було настільки неймовірним, що багато проектів досі намагаються повторити цей успіх, включаючи більшість “західних” частин серії після четвертої. Але хоча я дуже поважаю цю гру і вважаю її важливою, я не дуже полюбляю в неї грати. З мого першого проходження гри на ПК в 2003 і до сьогодні, коли я пройшов її знову в, мабуть, найкращому варіанті (на ПК з модом Enhanced Edition, про що я також напишу) сам процес проходження мене не дуже захоплює. Але пограти в цю гру все одно варто.
O tempora: Silent Hill
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
There are several games and franchises that I’ve replayed and continue replaying regularly for decades now. And because of that, I didn’t even consider them for my retrospective reviews, just because of how intimately I know them and how “obvious” it is that they did stand the test of time. But perhaps it’s time to change that. To attempt to take a fresh look at these titles and play them as if this is my first experience with them, re-assessing what I think about them. I’ll start with Silent Hill.
Back in the late 90s Capcom blew everyone’s mind with what they named “survival horror” and after a few years of delay, many “clones” have followed. Konami wanted a piece of that action too, which led to the creation of a title that managed to both feel like a continuation of ideas from Resident Evil, while also being quite innovative in many other ways. And, according to the pirate copy cover, it was “more awesome than Resident Evil 2”. That cover was quite correct.
О часи: Silent Hill
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Є декілька ігор та ігрових серій в які я регулярно граю десятки років. Через що я навіть не задумуюсь про те, що ніколи не писав про них ретроспективних оглядів. Все ж таки ці ігри точно пройшли перевірку часом, плюс я знаю їх настільки добре, що дивитись на них свіжим оком майже неможливо. Та все ж, думаю варто почати пробувати. І для першого такого експерименту, де я намагаюсь дивитись на гру так, ніби я граю в неї в перший раз, я вибрав Silent Hill.
В уже далеких 90-их Capcom почали випускати ігри в жанрі, який вони назвали “survival horror” і через їх успішність багато інших компаній почали робити свої копії. Приєднались до цих спроб і Konami, що призвело до появи гри, яка з одного боку повністю наслідувала ідеї Resident Evil, але з іншого стала новаторським проектом. І якщо вірити обкладинці піратської копії гри з Дарниці, гра була “крутіша за Resident Evil 2”. Обкладинка не брехала.