Відродження класичних FPS продовжується. І ігор жанру стало настільки багато, що зазвичай їх простіше ігнорувати ніж проходити, бо більшість з них все одно швидко забуваються. Prodeus анонсували коли таких проектів було набагато менше, і Kickstarter кампанія у гри теж була успішною. Після декількох років в Ранньому Доступі, гра нарешті вийшла, і хоч посередньою її не назвеш, це достатньо примітивний приклад жанру. Але для FPS і такого може бути достатньо.
Tag: рекомендація
О часи: Red Faction та Red Faction II
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я дуже давно не грав в оригінальний Red Faction. Настільки давно, що в мене були абсолютно неправильні спогади про неї, включаючи довжину гри. На щастя, гра не дуже довга і досі проходиться з задоволенням, особливо з декількома модами. А от сіквел не дуже, але про це буде далі.
Радий: Marvel’s Spider-Man Remastered
Зазвичай мене open world ігри не дуже цікавлять, бо більшість таких проектів використовують цей “відкритий світ” для маркетингу і того, щоб ігри просто були довше. Більшість open world проектів, які прикольні, частіше використовують цей формат для фону і технічно їх механіки та історії можуть існувати навіть якби гра була розділена на рівні. Але час від часу я натрапляю на виключення з цього правила і насолоджуюсь в таких проектах саме структурою світу. Раніше найкращим прикладом цього був [Prototype]. Але з виходом PS4 ексклюзиву 2018-го Marvel’s Spider-Man (в версії Remastered 2020-го для PS5) на ПК, в мене є новий приклад як це треба робити.
О часи: Blade of Darkness
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Коли Demon’s Souls вийшов у Європі (а це було майже 13 років тому) я був серед певної ніші людей, які порівнювали гру з Blade of Darkness. Бо на той час, цей класичний проект 2001-го (також відомий як Severance: Blade of Darkness) був кращим прикладом того, як робити hack and slash action adventure з більш “методичним” підходом до пригодницької частини і імерсивною бойовою системою. Тепер, коли Blade of Darkness перевидали з декількома дуже корисними сучасними покращеннями, мені було особливо цікаво знову пройти гру і перевірити наскільки в неї цікаво грати сьогодні.
Радий: The Centennial Case: A Shijima Story
Ну що ж, схоже на те що FMV ігри повноцінно повернулись. Від проектів які більше нагадують візуальні новели, до пригодницьких ігор і навіть проектів, які намагаються бути побудованими на стелсі, ігри знаходять способи змішати відео з живими акторами з ґеймплеєм. І роблять це набагато краще ніж більша частина FMV проектів початку-середини 90-их, коли вони були особливо популярні і їх виходило дуже багато. The Centennial Case: A Shijima Story, FMV пригода від (неочікувано) Square Enix намагається бути детективною грою з живими акторами і в неї це доволі непогано вдається.
Радий: Stray
Ніхто цього навіть і не очікував, але action adventure про милого котика виявилась action adventure про милого котика.
Радий: Eternal Threads
Eternal Threads – приємний приклад гри, яка нічого нового не вигадує, але чудово використовує вже відомі по іншим проектам ідеї і механіки і збирає їх в щось, що раніше ніхто не створював. Поки ви проходите гру, це просто прикольно, але дуже знайомо. Але коли ви її пройшли і розглядаєте її уважніше, то стає очевидно, що на справді в саме такі ігри ви ще не грали. Звичайно, якби гра при цьому вийшла не дуже гарною, то новітня чи ні було б не важливим. Але результат хороший.
Радий: The Gunk
The Gunk це нова гра від студії Image & Form Games (можливо ви грали в серію SteamWorld), і це їх перша спроба в повному 3D. Вийшло непогано.
Радий: Teenage Mutant Ninja Turtles: Shredder’s Revenge
Я доволі погано вмію грати в beat ’em up чи файтінги, але вони мені часто подобаються. Скоріш за все тому, що коли я був малим саме ці жанри були дуже популярними. А може ще й тому, що beat ’em up ігри зазвичай забивають на реалізм і вигадують все що забажають, зазвичай з веселими результатами. Також в дитинстві я багато грав в консольні версії ігор від Konami про Черепашок-ніндзя, навіть перша частина на NES досі подобається, хоч вона об’єктивно доволі фігова гра.
Але минуло багато часу, жанр beat ’em up майже зник, Konami перетворились на лайно і навіть Черепашки сильно змінювались з кожною новою екранізацією і ніколи не досягли такої популярності, яка в них була за часів мультиків 80-их та першої кіно екранізації. Але фанати нікуди не зникли (не фанати Konami, таких нема). Тому з новим народженням жанру beat ’em up і ніколи повністю не зникаючою популярністю TMNT було очікувано, що щось на зразок Shredder’s Revenge з’явиться. І результат класний.
Read more“Радий: Teenage Mutant Ninja Turtles: Shredder’s Revenge”
Радий: Rogue Legacy 2
Тож зазвичай в roguelike та roguelite ігри я не граю. Мені не подобається рандомно згенерований контент і я в будь-якій ситуації буду більш радий рівням і сценарію, який були спеціально продумані. Але в цих жанрах є виключення, які привертають мою увагу, і одним з таких виключень була перша Rogue Legacy. Тоді концепція перманентних анлоків в роглайт іграх була дуже свіжою, плюс досліджувати локації в metroidvania стилі мені подобалось, хоч ці локації і були згенеровані кожен раз випадково. Гру я пройшов не без задоволення, хоча під кінець мені стало трохи нудно.
І все ж, с тих пір я пройшов багато інших проектів, які були побудовані на цих же механіках, але які мені не сподобались. Тому, я хвилювався, що Rogue Legacy 2 мені теж не зайде. На щастя, я помилявся.