Зазвичай мене open world ігри не дуже цікавлять, бо більшість таких проектів використовують цей “відкритий світ” для маркетингу і того, щоб ігри просто були довше. Більшість open world проектів, які прикольні, частіше використовують цей формат для фону і технічно їх механіки та історії можуть існувати навіть якби гра була розділена на рівні. Але час від часу я натрапляю на виключення з цього правила і насолоджуюсь в таких проектах саме структурою світу. Раніше найкращим прикладом цього був [Prototype]. Але з виходом PS4 ексклюзиву 2018-го Marvel’s Spider-Man (в версії Remastered 2020-го для PS5) на ПК, в мене є новий приклад як це треба робити.
Цей проект не намагається вигадати щось принципово нове і концептуально працює так само, як Saints Row IV або GTA V. Чи вже названий [Prototype], якщо казати про більш старі проекти. Тобто, вам дають великий відкритий світ, є сюжетні місії, є опціональні місії, є різні активності, колекційні предмети і складні завдання. Є тут і дерево навичок, покращення персонажу та рівні. З тих пір як Assassin’s Creed почали агресивно це пхати в свою серію, всі повторюють цей формат майже ідентичним способом. Тут є прикольний новий підхід до того, як ці покращення показують, бо багато нових можливостей прив’язані до різних костюмів, які ви можете відкрити, але при цьому саму можливість (після того як костюм став доступним) можна використовувати з будь-яким іншим костюмом, який вам подобається більше. Певен, що для фанатів Людини Павука, як коміксів, так і іншого медіа, це буде дуже прикольною штукою. Але якщо відійти від крутості презентації – сама ідея тут теж не нова.
Що ця гра робить дійсно круто, так це те, що колись робив і [Prototype] – просто бути в цьому відкритому світі і робити всілякі необов’язкові речі тут весело. Настільки весело, що мені багато опціонального контенту тут сподобалось навіть більше за основні місії, які відчуваються інколи занадто лінійними і обмеженими. Але важливо сказати, що вони не погані (як це було з [Prototype]) і історія тут теж дуже прикольна. Персонажі класні, сценарій гарно написаний, загальна структура гри тут дуже нетрадиційна і хоча таке чомусь майже ніколи не роблять в open world проектах, воно ідеально для такого формату підходить. Дуже розумний підхід який відображає саму суть Людини Павука.
Ну, як я її розумію, хоча б, бо все ж я не знавець коміксів. Але як я розумію, Людина Павук – це просто хлопець, який намагається допомагати всім людям в біді, незалежно від того чи це врятувати кицьку яка застрягла на дереві, чи зупинити пограбування банку. У персонажа є суперлиходії і час від часу може статися так, що врятувати треба цілий квартал або місто. Але його тиждень зазвичай заповнений бійками з хуліганами, не порятунком всього світу. І саме таку структуру для гри тут і вибрали – це серія різних пов’язаних між собою подій, які поступово виходять з під контролю і лише близько фіналу становляться дуже небезпечними для всього міста. Завдяки чому опціональні завдання: а) завжди відчуваються частиною історії та світу та б) з’являються поступово і їх буде дуже багато одразу лише якщо ви самі вирішите їми не займатись і все вийде з під контролю.
Ще дуже важливо сказати, що окрім деяких моментів близько фіналу, майже всі такі необов’язкові штуки не будуть гаяти багато вашого часу. Треба зупинити злочин на вулиці? Підлетіли, надавали по дупам, пішли далі. Все настільки швидко, що навіть не набридає. І ви швиденько переключаєтесь знову на прикольне переміщення по місту павутиною. Процес, який сам по собі настільки веселий, що мені здається, що гра б мені набридла якби не той факт, що базові елементи руху в грі настільки приємні.
На жаль, з бійками тут трохи гірше. Система в цілому дуже схожа на серію Batman: Arkham, але з великим акцентом на використання гаджетів та підняття супротивників в повітря, де Людина Павук найкраще може ухилятись від атак і де більшість ворогів майже нічого не можуть йому зробити. Якщо Бетмен акцентує в своїй бойовій системі силу удару, Людина Павук більше про швидкість і спритність. Більша частина цієї системи дуже прикольна, але зазвичай бої становляться занадто хаотичними, і в плані того що ви бачите, і в плані того як працює контроль над персонажем. А точності управління та відклику від натискання кнопок, як це роблять PlatinumGames, тут для перекриття хаотичності не вистачає. Тому частіше за все вас будуть бити або тому що дії чомусь відігрались не так як ви планували, або тому що вам дали настільки малий час на реакцію, що ви нічого не встигли зробити, поки ваш персонаж візуально загубився посеред натовпу з 6 людей, які фігачать вас без зупинки. Особливо дратує те, що здоров’я тут дуже швидко втрачається і один пропущений удар це майже гарантія того, що ви пропустите ще декілька і здоров’я у вас стане з повного критичним. Тут є прикольна механіка з можливістю лікуватись в будь який момент, якщо у вас достатньо “фокусу”, щоб це покривати, але навіть з нею бої зазвичай скоріш “нормальні”, ніж прикольні. А коли це битва з босами, то вони становляться просто жахливими. Бо більшість босів це насправді серії QTE, які презентують себе як нормальні бійки, тобто – ви або натискаєте правильні кнопки в правильний час який повністю контролюється грою, а не вами, або вмираєте.
Але я більше ніж 25 годин з радістю літав по місту, зробив все на 100% і мені не набридло. Гра була весела, виглядає круто, дуже гарно працює на ПК. І навіть остання частина історії, де місто стає більш схожим на Arkham City/Arkham Knight (тобто на відкритий світ, в якому ви не захочете бути) була достатньо нормальною, щоб не почати бісити. Тому я вирішив пройти і DLC.
Це була помилка. Не грайте в DLC. Я перестав намагатись їх пройти після початку другого з трьох і проходження першого з них майже вбило в мене всі позитивні емоції, які залишались після проходження основної гри. Серйозно – я майже почав ненавидіти цей проект. Не розумію, як можна зробити DLC так, що вони повністю не розуміють в чому був темп основної гри, і чому всі елементи гри працювали як треба. Абсолютно все в DLC занадто бісить, затягнуте і не прикольне. Тому пройдіть основну гру і ігноруйте DLC. Вони частина ПК порту, хай собі далі там лежать і не роблять ваш день гірше.
Marvel’s Spider-Man не революція і навіть не настільки офігенська гра, що треба все кинути і бігти її проходити. Але це найкращий приклад сюжетної open world гри, де саме відкритий світ є найсильнішою стороною, але при цьому лінійний сюжет теж дуже сильний і не конфліктує з форматом гри. Якщо у вас буквально алергія на open world, то я сумніваюсь, що цей проект змінить ваші відчуття до формату. Але якщо вам в цілому ідея подобається, але більшість ігор такого плану вам набридають, то пограйте. І у вас буде нарешті приклад того, що такі ігри можуть бути веселими. Тому я радий, що цю гру нарешті випустили на ПК і мені дуже цікаво подивитись, що Insomniac зроблять з цією серією далі.