Коли я вперше почув про Trepang2, ідея мене дуже зацікавила – FPS гра, яка намагається відтворити вибуховий стиль F.E.A.R. та Black на PS2 від Criterion Games, але оновлений під сучасність? Обов’язково треба пограти! А потім перед виходом гри з’явилась її демо версія і хоча ґеймплей був дійсно вибуховим і стильним, грати було неймовірно нудно. Дизайн рівнів був просто бридкий і в цілому проект відчувався як дешева копія чогось прикольного, в найгіршому сенсі. Тому, я проігнорував проект і забув би про нього, якби декілька знайомих не сказали мені, що гра насправді краще, ніж мені здалося на перший погляд. Тож я пройшов гру з DLC і тепер без сумнівів можу сказати, що не помилявся в своїх перших оцінках.
Tag: огляд на гру
Зачарований: Withering Rooms
Withering Rooms – це така гра, яку не кожен день побачиш. Коли розробник випустив її в Early Access, то описував її в стилі “якби Clock Tower була action RPG”. Що дійсно непогано описує гру і, ще дивовижніше, дуже прикольно грається. Гра вийшла з одного боку винахідлива і ні на що не схожа, але з іншого – ви скоріш за все впізнаєте вплив інших проектів. Просто, навіть з цим впливом у гри свій унікальний голос… Який не завжди мені подобався, але тим не менш, проходження гри стало для мене мабуть найцікавішим ігровим досвідом, який я мав за доволі довгий час.
Думки про: Like a Dragon: Infinite Wealth
Ні року без Like a Dragon. Але студія RGG працює в такому режимі дуже давно, і хоча проходження проектів трохи почало ставати рутиною, вони ще не втомлюють. Мене, в плані, в от самих розробників, як мені здається, вже починає втомлювати. І я не здивувався би, якби насправді вони хотіли випустити десятки інших ігор з класними свіжими ідеями, замість нової частини Like a Dragon.
Infinite Wealth, або Like a Dragon 8, – друга гра серії в жанрі jRPG, з фокусом на покрокову бойову систему командою, замість beat ’em up. І хоча в цій грі є купа покращень в порівнянні з Yakuza: Like a Dragon, проходити цю гру мені не дуже сподобалось.
Радий: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)
За що я дуже поважаю Gunfire Games, так це за їх здібність адаптуватись під ситуацію. Студію сформували в 2014 році люди, які до цього працювали в Vigil Games над серією Darksiders і я певен, що вони одразу хотіли почати робити Darksiders III. Але вони врахували потреби ринку і спочатку почали будувати собі нову репутацію та заробляти більш простими проектами, які вони зробили під першу хвилю популярності сучасного VR, а конкретно під Oculus Rift. Одним з цих проектів був Chronos – складна hack and slash Souls-подібна гра, в світі якої була суміш фентезі та пост-апокаліпсісу, що вони до цього робили в Darksiders. З цими проектами, вони набили собі руку в створенні ігор під Unreal Engine 4 і потім їм випала можливість створити дуже красиву (але неймовірно неприємну для проходження) Darksiders III. Після чого, вони вирішили проекспериментувати і зробити шутер від третьої особи (можливо тому що один з ключових персонажів Darksiders з пістолетами), використовуючи якомога більше напрацьованих матеріалів з уже існуючих проектів. І в результаті цього вийшла дуже незвична суміш багатьох жанрів – Remnant: From the Ashes. Яка також виявилась продовженням Chronos (цю гру потім перевидадуть для звичайних моніторів як Chronos: Before the Ashes).
Тому мені особливо цікаво бачити, як цей результат повторного використання ідей та різних експериментів став найкращою грою студії на момент виходу гри.
Read more“Радий: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)”
О часи: Kanon
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я не любитель візуальних новел і мало в них граю. Зазвичай мені набагато цікавіші пригодницькі ігри, навіть якщо вони свій сюжет передають через формат ВН, головне, щоб ґеймплей був більш інтерактивним і не просто про сюжет. Але десь в 2007-ому я вирішив пограти в Kanon, яка на той момент офіційно виходила лише в Японії і перекладів на інші мови не мала. Ще, ця гра була “ероґе” на ПК (здається в усіх версіях). Я вже не згадаю, чому саме мене зацікавила гра, скоріш за все те, що я чув гарні відгуки про її сюжет, і те, що я бачив багато жартів про “ugu~” в інтернеті. Згадуючи себе в ті роки, не виключаю, що і еротичний контент мене міг зацікавити. Та я веду до того, що я тоді пройшов гру, яку я дістав “неофіційно” і проходив з фанатським перекладом. І вона мені сподобалась, настільки, що я вирішив після цього подивитись обидві існуючі на той момент аніме адаптації.
І ось нарешті, вперше за 25 років з її оригінального релізу, гру випустили для всього світу з англійським перекладом на ПК. І я вирішив пройти її знову, щоб зрозуміти, що я про неї думаю сьогодні.
Радий: Riven (2024)
Я вперше пройшов Myst від початку до кінця всього два роки тому. Після багатьох років, гра нарешті мені сподобалась. В основному завдяки управлінню гри в новому виданні, з якими розшифровувати що змінилось від того, що я натиснув на якусь кнопку, стало набагато зручніше. І хоче сюжет серії, який явно створювався під впливом Хронік Амбера, мене не сильно захопив, дивуватись кожній новій локації і поступово отримувати розуміння, як і навіщо вона працює було дуже цікаво. Чому мене і зацікавила новина, що для Riven: The Sequel to Myst теж роблять повноцінний рімейк. І я нарешті дізнаюсь, що таке життя в Рівне, коли навколо тебе складні загадки… Вибачте, не втримався.
Так ось, рімейк Riven нарешті вийшов і з того, що я зміг перевірити і порівняти завдяки відео проходженням, він доволі сильно відрізняється від оригінальної версії. Тому, все ж таки, я не дізнаюсь, чи сподобалась би мені оригінальна гра. Але рімейк точно сподобався.
О часи: Beyond Good & Evil – 20th Anniversary Edition
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Beyond Good & Evil завжди була дивною грою. Винахідлива і незабутня, але також незакінчена і дратуюча. Гра народжена величезними амбіціями команди Ubisoft, в часи коли їх ігри означали інновації та свіжий ґеймплей, а не набір однакових проектів з різними назвами, в кінці кожної з яких треба 15 хвилин дивитись титри. Хоча, навіть цей реліз не уникнув дурних рішень – гру випустили в один день з Prince of Persia: The Sands of Time, іншою класикою про яку люблять згадувати, і ці обидві гри отримали дуже високі оцінки від критиків, але також розчарували в продажах, можливо тому що перехоплювали увагу один одного. Але продовження під назвою Beyond Good and Evil 2 все одно запустили і вперше показали в 2008 році (через 5 років після виходу оригіналу). Але з тих пір… Дуже мало відомо про те, що коїться з цим проектом, розробка якого вийшла складнішою за першу частину, але вихід ремастеру 20th Anniversary Edition має несподівані додані елементи, які розкривають персонажів та елементи історії, які були до цього показані в версії сіквелу 2018-го року. Який до того моменту перетворився на пріквел.
Щоб там не було з продовженням, BG&E вийшла 21 рік назад і не всі ігри проходять перевірку часом. Чи варто грати в неї сьогодні, в оригіналі чи в оновленому вигляді?
Read more“О часи: Beyond Good & Evil – 20th Anniversary Edition”
Радий: The Talos Principle 2 – Road to Elysium
The Talos Principle 2 була однією з моїх найулюбленіших ігор 2023-го. Майже все в ній мені сподобалось – чудовий темп, дотепний сценарій, гарно продумана складність загадок і хоча першу частину серії вже було легко рекомендувати, це продовження було навіть краще. Для оригіналу через пів року після релізу виходило DLC Road To Gehenna, тому ні для кого не повинно було стати сюрпризом, що через пів року після виходу сіквелу для нього теж буде DLC – Road to Elysium. І навіть якщо з часом це доповнення не будуть згадувати з такою ж любов’ю, як Road To Gehenna, в нього все одно варто пограти.
Думки про: Still Wakes the Deep
Дивно якось виходить. З довгої розмови з Деном Пінчбеком, засновником та творчим директором The Chinese Room, яку я публікував більше 10 років тому, я дізнався, що студія ніколи не планувала обмежувати себе жанром ігор дослідження історії (які часто називають симулятор прогулянки). Amnesia: A Machine for Pigs, яка мені все ще дуже подобається, повинна була мати більше системного ґеймплею, але Frictional Games порекомендували їм це порізати і акцентувати сюжет. Everybody’s Gone to the Rapture задумувалась як симуляція, де ви зможете прожити останні години перед кінцем світу, але у фінальному продукті ви лише дивитесь ехо цих подій. І хоча Little Orpheus, їх перший проект після ре-організації під видавцем Sumo Digital, мені не сподобався (тому я його не пройшов до кінця), в тому проекті вони хоча б намагались зробити кінематографічний платформер, а не просто напів-інтерактивне оповідання. Можливо в Vampire: The Masquerade – Bloodlines 2 вони нарешті зможуть зробити прикольні системи, а не лише чудовий сценарій, бо, нажаль, в Still Wakes the Deep вони цього не зробили.
Радий: Sniper Elite 5 (Complete Edition)
Як я згадував в моєму нещодавньому проходженні Sniper Elite V2 (цього разу Remastered), Sniper Elite 4 мені сподобалась. Гра не була настільки винахідливою або детальною, як проекти, що її надихали (наприклад Hitman чи Metal Gear Solid V), але проходити її було захопливо і прикольно. То ж в сіквелі я був дуже зацікавлений, та так вийшло, що реліз Sniper Elite 5 стався як раз тоді, коли стрес від повномасштабного вторгнення росіян ще трохи напрягав, тому деякі ігри я просто не хотів проходити. Плюс, багато відгуків гравців після виходу були доволі негативними, і більшість з них порівнювала цю гру з четвертою частиною не на користь нової. І все ж два роки з виходу гри і рік з виходу останнього DLC, я вирішив пограти в цей проект. І не розчарувався.