Через величезну кількість сюжетних ігор, які “нібито пригодницька гра, але насправді ні”, більшість з них я просто ігнорую. І коли я вперше побачив Mouthwashing, то одразу проігнорував проект, як ще один не сильно цікавий. Але після декількох стрімів та відео, де стало видно, що і оповідання і стиль тут можуть бути якісними, я вирішив, що може варто зацінити гру самому. Хоча я, по факту, і так вже бачив все проходження. І воно в принципі було того варто, якби не те, що чим більше гра намагається бути пригодницькою, тим гірше вона стає. І те, що її видає русня.
Tag: огляд на гру
О часи: Half-Life 2 (20-та річниця)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Хоча Half-Life 2 любили з моменту виходу, в мене ніколи не виходило пройти її заново. Я встановлював гру, проходив перші декілька розділів гри із задоволенням, але потім десь посередині Рейвенголму моє проходження заглухало і я не повертався до гри знову. Хоча в першому Half-Life теж вистачало менш цікавих моментів, мені чомусь завжди було приємніше пройти її від початку до кінця… Звичайно, я не можу сказати, що HL2 мені не подобався – гра все одно чудова і її вплив все ще можна відчути в сучасних проектах, але перша частина мені завжди подобалась більше. Що також дивно – Episode Two мені завжди дуже подобався і я навіть найгірші досягнення в ній отримав.
Але і в другий епізод я останній раз грав десь років 14 назад. І після проходження першої частини з її доповненнями, а потім і фанатського рімейку Black Mesa, я планував пройти і другу частину. І не зробив цього одразу тому, що HL2 в певний момент став трохи зламаною грою, як з візуальними, так і логічними багами. І коли в 2023-ому Valve зробили чудове оновлення першого Half-Life, я приготувався, що і для Half-Life 2 таке оновлення вийде. І ось, на 20-ту річницю гри її дійсно оновили і зробили Епізоди частиною основної гри. І я нарешті знову їх пройшов.
Думки про: Nightmare House: The Original Mod
Однією з головних причин того, чому In Sound Mind мене так приємно здивувала, було те, що гру розробляла команда, які до цього робили Nightmare House. Цей мод для Half-Life 2 за моїми спогадами був типовим жахливим горором, який любить несподівано кричати на гравця і робити найтупіші і найпримітивніші речі, які від жанру можна очікувати – прямо як це робить жахливий Cry of Fear. Але відгуки на мод були дуже позитивними і час від часу я бачив, як його описували як один з найкращих модів на Source… Як виявилось, мої спогади були правильні і я думав про Nightmare House, а хвалили люди Nightmare House 2.
З виходом Nightmare House: The Original Mod такої плутанини більше не буде. Це безкоштовний “ремастер” обидвох модів, який не потребує встановлення ігор від Valve, і розробники випустили його як рекламу повного рімейку, який зараз знаходиться в розробці. Перший мод тепер вважається “Прологом” сюжету, а Nightmare House 2 – основна гра. І наскільки я зрозумів, окрім купи різних виправлень проблем та маленьких покращень, обидва моди представлені в тому вигляді, в якому вони виходили раніше.
Зачарований: Slitterhead
Ще з анонсу Slitterhead я очікував від гри приємних сюрпризів. Це перший проект студії, яку сформували деякі з ключових членів команди, які до цього працювали над першим Silent Hill, та серіями Siren і Gravity Rush, тому “типовою” гра не могла бути. Знаючи ці проекти, я також очікував, що гра буде трохи корява і дратуюча, в чому виявився правим. Але також я очікував, що гра мене вразить. І з цим розробники теж впорались. Slitterhead багато кому може здатись занадто “дивною” грою, але пограти в неї в будь-якому випадку варто.
Радий: Indiana Jones and the Great Circle
В уже далекому 2009-ому студія MachineGames була створена командою людей, які покинули Starbreeze Studios після закінчення роботи над The Chronicles of Riddick: Assault on Dark Athena – чудового доповненого видання неймовірної Escape from Butcher Bay, яку вони випустили за 5 років до того. Гра залишається одним з найкращих прикладів “гри по кіно ліцензії” та вмістила в собі купу різноманітних жанрів і працювала як трохи спрощена immersive sim гра. Яка при цьому ще й ідеально відтворювала настрій фільмів про Ріддіка, але в інтерактивному форматі. Але як студія MachineGames, команда працювала над більш “звичайними” проектами. І хоча Wolfenstein: The New Order (і трохи The Old Blood) мала купу неординарних рішень, як для FPS, вона все одно доволі чітко слідувала канонам жанру. Тоді як Wolfenstein II: The New Colossus та Wolfenstein: Youngblood виявились ще більш нецікавими проектами, які при цьому ще й купу “популярних” для ринку елементів мали, типу live service підходу.
З Indiana Jones and the Great Circle вони пішли іншим шляхом. Це неофіційне повернення до ґеймплейних основ Riddick та The Darkness, яке майже працює. Але робить багато помилок.
Радий: OneShot: World Machine Edition
OneShot вперше вийшла 10 років назад як безкоштовна гра на зроблена в RPG Maker 2003 і була продовженням хвилі “мета” ігор, ґеймплей яких не закінчувався вікном гри. Вона створювала нові файли на ПК, змінювала фон робочого столу і робила інші речі, які на той момент вже були популярні в IMSCARED. А головна фішка проекту була в назві – у вас був лише один шанс пройти гру. Зробили щось, що гра прямо заборонила – гру стає неможливо пройти. А коли гра пройдена, то вона залишається такою назавжди… В теорії – насправді ви, звичайно, могли знайти як повернути гру в початковий стан, але все одно ідея була дуже свіжою, тоді як атмосфера у неї класно змішувала горор і щось миле.
Два роки потому розробники вирішили випустити платну версію гри і вже тоді почали відмовлятись від ідеї того, що у вас лише “один шанс”. Але додали ще більше елементів, які виходили за межі вікна гри і додали купу нових персонажів та сюжетних елементів. Ще через рік цю версію оновили, додавши в неї “справжній фінал”, який можна було отримати при другому проходженні і саме на цю версію гри я давно писав огляд, який був доволі критичним. В 2022-ому році гра вийшла на консолях з назвою World Machine Edition, де всю гру перетворили на віртуальну операційну систему, щоб відтворити досвід з ПК на консолях. І в 2024-ому цю версію випустили на ПК.
Думки про: Death of the Reprobate
Ну що ж, ось ще одна гра від Джо Річардсона з анімацією в стилі Террі Ґілліама. Через сім років після кумедної Four Last Things і чотири роки після винахідливої The Procession to Calvary. Ця гра теж кумедна і доволі непогана. Але цього разу є відчуття, ніби цей проект був не потрібний ні гравцям, ні розробнику.
Зачарований: Tactical Breach Wizards
Кожного разу, коли гру описують як “покрокову стратегію” чи “тактичну рольову гру” я починаю її ігнорувати. Це не мої жанри і в мене не вистачає терпіння на будь-які покрокові ігри, і в цього правила накопичилось дуже мало виключень. Тому і Tactical Breach Wizards я спочатку проігнорував. Класна чи ні – це не моє, і все. Але відгуки на гру були чудові, і багато людей писали, що написана вона особливо класно, тому я вирішив її спробувати пройти. І лише тоді побачив, що розробляли гру Suspicious Developments, які відомі завдяки Gunpoint. Та гра мене теж не зацікавила, але вона була швидка, насичена і весела, при цьому маючи немало стратегічного планування в основі. З кожним новим фактом Tactical Breach Wizards ставали для мене все цікавіше…
І навіть при таких початкових очікуваннях, гра виявилась дуже приємним сюрпризом і одним з найкращих проектів 2024-го.
Розчарування: Ys X: Nordics
Трохи більше ніж 10 років тому я пройшов Ys Origin. Це стало моїм знайомством з серією від Nihon Falcom, яке повністю змінило мої очікування від action RPG як жанру. І я з задоволенням проходив всі інші частини серії, які поступово випускались на ПК. Хоча не кожна частина серії була настільки крутою, якою виявилась Ys VIII: Lacrimosa of DANA (і саме її я досі вважаю найкращою в серії), всі вони були прикольні. Анонс Ys X, як нової “фази” для серії, мене зацікавив – нові ідеї та механіки в наступній захоплюючій та швидкій action RPG від Nihon Falcom ніколи не розчаровували…. До виходу Ys X: Nordics. Вона стала єдиною частиною серії, проходження якої було малоприємним і дуже розчаровуючим.
Думки про: The Crimson Diamond
Є купа класичних пригодницьких ігор в які я не грав, і в багато з них, скоріш за все, ніколи не пограю. Наприклад – я багато чув класних речей про The Colonel’s Bequest, гру де можна було провалити розслідування повністю, але все одно пройти сюжет. Може в цей проект я колись все ж пограю, але згадав я його не просто так. The Crimson Diamond, як я розумію, бере купу ідей саме з цього конкретного класичного проекту від Sierra. Ці ідеї видно не лише в візуальній стилізації під EGA графіку та управлінні текстом, але й в самому дизайні гри. Хоча, навіть сам факт управління текстом зараз – така рідкість.