Videos – Page 2 – Klardendum

In love with: Silent Hill f

06/12/2025 06/12/2025

Even before Silent Hill died, many fans of the original 3 games (and The Room) had doubts it can come back. Apart from pleasant surprises like Shattered Memories, that played completely differently anyway, the franchise has turned into crap. One last glimmer of hope was Silent Hills that got cancelled almost at the same time as it got revealed and the dream was dead.

And then, after years of Konami going full pachi-slop, there were serious hints of the series revival that I personally dreaded. When the garbage called Silent Hill: Ascension was dumped onto the world (“I like to make jams!”), it only reinforced my feelings that we will see more crap. Silent Hill: The Short Message was better, but played like Shattered Memories except with extremely heavy handed messaging. Only when Silent Hill 2 remake came out and turned out to be solid, if incredibly safe and forgettable, did it start to feel that maybe the franchise can be revived.

That’s how we get to Silent Hill f which is both the best Silent Hill game with combat since Silent Hill 3 (I admire The Room, but it’s a difficult game to enjoy), but also… not much of a Silent Hill game. It’s weird, but in a very good way.

Read more“In love with: Silent Hill f”

Зачарований: Silent Hill f

06/12/2025 06/12/2025

Навіть до того, як серія Silent Hill померла офіційно, більшість фанатів перших трьох ігор (та The Room) сумнівались, що вона колись знову стане цікавою. Окрім приємного сюрпризу у вигляді Shattered Memories (яка гралась абсолютно інакше) серія перетворилась на повне лайно. Останньою надією стала Silent Hills, яку відмінили фактично одночасно з анонсом, і надії теж не стало.

І ось, після купи років створення всілякої азартної фігні, Konami почали серйозно розмовляти про відродження серії, і я цього абсолютно не хотів. Першим прикладом того, чого я боявся, стала Silent Hill: Ascension (“Я люблю варити варення!”). Silent Hill: The Short Message виявилась кращою, але працювала як Shattered Memories, лише з погано написаним сценарієм. І лише коли вийшов рімейк Silent Hill 2, який виявився непоганим, хоча і не супер цікавим, я почав сподіватись, що у серії дійсно може бути нормальне майбутнє.

Наступним проектом вийшла Silent Hill f, яку я з легкістю можна назвати найкращою частиною серії з бойовою системою з часів Silent Hill 3 (The Room я поважаю, але грати в неї не дуже), але також… вона не відчувається як частина серії. Дуже дивна гра, але в найкращому сенсі.

Read more“Зачарований: Silent Hill f”

O tempora: Gex Trilogy

04/10/2025 04/10/2025

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

My taste in platformers is something some consider unnatural. Despite growing during the era when platforming games of many variations were the dominant genre of games, there were not that many I actually liked. Mario games? Nope. Sonic games? Kinda, but not really my thing. Mega Man? Nah. Classic Castlevania titles? Also no. I admire and respect a lot of entries in those series, but the closer it gets to being just a platformer or action platformer, the less likely I am to enjoy the game, usually. Especially with 2D ones. Exploration focused games, like so called “metroidvanias” I do love. But if it’s just about jumping or jumping and shooting, especially if the game is supposed to be challenging – not for me.

And while there are a lot more 3D platformers that I like, it’s not a gigantic list as well. It lacks Mario, for example. But it does include Gex: Enter the Gecko – a game I have considered to be my favorite 3D platformer for the longest time. So when this game, as part of the “whole” “Trilogy” of Gex games was announced to be re-released, I was super excited. It didn’t need to be a remaster or a remake, just a very good re-release (emulated or not) of the original titles. Gex Trilogy is not quite there, though I’m still happy it exists.

О часи: Gex Trilogy

04/10/2025 04/10/2025

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Мої смаки з платформерами доволі специфічні. Хоча я і ріс в епоху, коли саме цей жанр був найпопулярнішим, дуже мало з них мені подобаються. Серія Mario? Ні. Sonic? Трохи, але не моє. Mega Man? Теж ні. Класичні Castlevania? Мимо. Я поважаю більшість ігор з цих серій, але чим ближче гра механічно до просто платформера чи екшен платформера, тем менше мені цікаво грати. Особливо коли вони в 2D. Ігри про дослідження (так звані “metroidvania”) я обожнюю, але коли треба стрибати чи стрибати та стріляти і це ще й зроблено так, щоб було складно, то явно не для мене.

Серед 3D платформерів я знаходив більше проектів, які мені подобаються, але не набагато. Маріо в цьому списку все одно нема. Але є Gex: Enter the Gecko – гра яку я роками вважав своєю найулюбленішою грою з жанру. Тому, коли анонсували “трилогію”, частиною якої вона типу є, в перевиданні, я дуже зрадів. Мені не потрібен ремастер чи рімейк, достатньо просто якісного перевидання (навіть на емуляторі). Gex Trilogy цю задачу виконало задовільно.

O tempora: Tomb Raider IV-VI Remastered

11/05/2025 11/05/2025

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

Almost precisely a year ago, I’ve experienced Tomb Raider I-III Remastered collection and my thoughts on it were conflicted. One one hand, it was the best way to experience three classic titles in the influential franchise. On another – all games apart from the original weren’t that good and collection itself had some questionable choices made. As a result, I was quite curious about what Tomb Raider IV-VI Remastered could be, given that I already considered The Last Revelation the best classic TR title and liked most of Chronicles. These were the games I’ve played a lot and the games that, in my opinion, aged a lot better. The collection includes The Angel of Darkness as well, of course, that I did not expect much from this re-release, given how dreadful my first and only experience with the game was over 20 years ago. So, how did it go this time? In some ways worse with the collection itself raising a lot more questions.

О часи: Tomb Raider IV-VI Remastered

11/05/2025 11/05/2025

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Майже рівно рік тому я пройшов колекцію Tomb Raider I-III Remastered, яка викликала в мене змішані почуття. З одного боку, вона була найкращим способом пройти три класичні частини важливої ігрової серії. З іншої – лише перша частина була дійсно сильною, плюс сама колекція мала безліч проблем. Тому я сподівався, що потенційна колекція Tomb Raider IV-VI Remastered буде краще, бо The Last Revelation – моя улюблена класична частина, та й Chronicles прикольна гра. І з часом вони стали, як мені здавалось, не сильно гірше. В колекції також, правда, є і The Angel of Darkness, але від цього перевидання я багато не очікував – моє перше проходження гри в 2003-ому було жахливим і знову грати в неї я трохи боявся. Тож, якою насправді виявилась колекція? Багато в чому гіршою, на жаль і питань вона викликає немало.

O tempora: Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered

15/02/2025 15/02/2025

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

Legacy of Kain has been one of the most important franchises for me personally. While it has not been a series I replayed very often, unlike a lot of survival horror classics, it has remained a benchmark of worldbuilding, character writing and storytelling. The incredible work Silicon Knights did when creating the world of Nosgoth for Blood Omen: Legacy of Kain still holds up. As do the stunning writing and cutscene direction of Amy Hennig and her team with later entries, as Crystal Dynamics became the owners of the franchise. There has been only one dud in the main series (Blood Omen 2), and even that game had its moments. Franchise consistently had incredible music, some of the best voice acting in games and one of the most cleverly written storylines… That to this day remains unfinished. Legacy of Kain: Defiance, the final “proper” entry in the series was released in 2003 and was an ending, but not the ending to the incredible tale started in 1996. And since then only cancelled projects, including some incredibly misguided ones, followed. By now, with almost all of the original team spread across the industry (or sadly not among the living) getting a sequel is not just unlikely but may even be preferable. The industry is too different and Legacy of Kain requires a strong vision and choices that development studios and especially publishers would simply not risk to make.

So, given that getting no future games in this wonderful franchise might be the best outcome possible, let’s look at its past with the recently released Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered.

О часи: Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered

15/02/2025 15/02/2025

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Ігрова серія Legacy of Kain для мене дуже важлива. Хоча я в цілому набагато частіше заново граю в класичні survival horror ігри, а не в ігри LoK, я продовжую вважати їх основними стандартами для того, як створювати світ, писати персонажів та розповідати сюжет. Silicon Knights зробили неймовірну роботу, створивши світ Носготу для Blood Omen: Legacy of Kain. А коли права на серію перейшли Crystal Dynamics, то робота Емі Хенніг на позиції сценаристки та режисера, підняли оповідання цієї серії на новий рівень. Навіть єдина дійсно слабка частина основної серії (Blood Omen 2) має прикольні елементи. Музика тут неперевершена, озвучення персонажів – краще ніж величезна кількість сучасних ігор. А сценарій кожної частини написаний так захопливо, що постійно хочеться дізнатись, що буде далі… На жаль, остання “повноцінна” частина серії – Legacy of Kain: Defiance, яка вийшла в 2003-ому, – закінчила лише частину цього сюжету. Але повного завершення саги, яка почалась в 1996-ому ми так і не отримали. Після купи закритих незакінчених проектів, включаючи дуже дивні, після того, як більша частина розробників серії розійшлась по іншим студіям (або, на жаль, померли) шанси на нову частину серії неймовірно малі. Більш того, можливо навіть краще, якщо її не буде. Сучасний ігровий ринок занадто сильно змінився. Розробники не потягнуть, а видавці не підуть на ризики.

Ну а раз відсутність нових частин може бути найкращим варіантом для серії, то варто подивитись в минуле. За допомогою Legacy of Kain: Soul Reaver 1&2 Remastered.

Happy about: Indiana Jones and the Great Circle

28/12/2024 28/12/2024

Back in 2009 MachineGames was formed by people who decided to leave Starbreeze Studios after completing work on The Chronicles of Riddick: Assault on Dark Athena – a good expanded version of the already fantastic Escape from Butcher Bay they’ve worked on 5 years prior. The title, that remains one of the best examples of a movie license game, was an incredible mix of different genres and somewhat of an “immersive sim-lite” and managed to perfectly replicate the mood and the style of Riddick movies in an interactive form. However, as MachineGames they’ve worked on titles that were a bit more conventional. While Wolfenstein: The New Order (and The Old Blood to a degree) had its share of curious and unorthodox decisions for an FPS game, it was still a more or less straightforward FPS. While Wolfenstein II: The New Colossus and Wolfenstein: Youngblood were showing them going an even more conventional and boring route, including a lot of very generic live service and looter shooter elements into the game.

Indiana Jones and the Great Circle was meant to be different. An unofficial return to the ideas of Riddick and The Darkness, of sorts. And while it doesn’t stick the landing, it mostly gets there.

Радий: Indiana Jones and the Great Circle

28/12/2024 28/12/2024

В уже далекому 2009-ому студія MachineGames була створена командою людей, які покинули Starbreeze Studios після закінчення роботи над The Chronicles of Riddick: Assault on Dark Athena – чудового доповненого видання неймовірної Escape from Butcher Bay, яку вони випустили за 5 років до того. Гра залишається одним з найкращих прикладів “гри по кіно ліцензії” та вмістила в собі купу різноманітних жанрів і працювала як трохи спрощена immersive sim гра. Яка при цьому ще й ідеально відтворювала настрій фільмів про Ріддіка, але в інтерактивному форматі. Але як студія MachineGames, команда працювала над більш “звичайними” проектами. І хоча Wolfenstein: The New Order (і трохи The Old Blood) мала купу неординарних рішень, як для FPS, вона все одно доволі чітко слідувала канонам жанру. Тоді як Wolfenstein II: The New Colossus та Wolfenstein: Youngblood виявились ще більш нецікавими проектами, які при цьому ще й купу “популярних” для ринку елементів мали, типу live service підходу.

З Indiana Jones and the Great Circle вони пішли іншим шляхом. Це неофіційне повернення до ґеймплейних основ Riddick та The Darkness, яке майже працює. Але робить багато помилок.