With the wave of true classic survival horror revival that’s been happening over the past five or so years, I’ve always been more excited about games that don’t just copy the existing formula but try to do something different with it. Yet, most of the attempts at doing that so far have been quite poor, usually due to the relative inexperience of the developers preventing them from realizing their big ambitious ideas. Sorry We’re Closed gets very close to doing things well. But it doesn’t stick the landing.
Category: Reviews
Думки про: Sorry We’re Closed
За останні п’ять років жанр класичного survival horror ожив і за цей час з’явилось багато нових інді ігор. Мені завжди найбільш цікаві проекти, які намагаються зробити в цьому форматі щось нове, але більшість таких проектів, зазвичай, доволі погані. Здебільшого через занадто великі амбіції і відсутність досвіду розробників. Sorry We’re Closed майже вдається зробити щось нове і дуже цікаве, але розробники роблять декілька дуже неприємних помилок.
Ugly duckling: The Thing: Remastered
The Thing originally came out in 2002 and was one of several odd “games that were kind of official sequels to movies that didn’t get sequels”. It was sometimes done really well, as it happened with TRON 2.0, which is arguably a more interesting sequel than the actual sequel that followed less than a decade later. The Thing was not done well, but then again – neither was the prequel released in 2011. I have played this game on PC back when it just released and while I didn’t find it great, it held huge promise. A lot of its core mechanical ideas could support the paranoia driven action horror gameplay… it’s just that they didn’t in practice. Then I revisited the game about 13 years ago or so and my opinion on it hasn’t changed much. Now with The Thing: Remastered being the best this game ever could be (without being a different game entirely) I can safely say – it’s not a good game and could not be. But that promise I saw years ago is still there.
Гидке каченя: The Thing: Remastered
The Thing вийшла в 2002-ому і стала однією з тих дивних ігор, які були по кіно-ліцензії, але вийшли через багато років після самого фільму. Були непогані приклади таких релізів, наприклад TRON 2.0, яка, я вважаю, була краща за кіно-продовження, що вийшло декілька років пізніше. Але The Thing вийшла не дуже, в принципі як і кіно-продовження 2011-го. Я пройшов гру на ПК приблизно в рік її виходу, і хоча гра мені не дуже сподобалась, в неї був величезний потенціал. Купа крутих і неочікуваних ідей, які дійсно могли відтворювати відчуття параної в екшен грі. Але реалізація була так собі. Років 13 назад я знову пройшов гру і моя думка залишалась незмінною. І тепер вийшла The Thing: Remastered, оновлена версія, краще якої бути не може (окрім повного рімейку). І я без сумнівів можу сказати, що цю гру якісною не зробити. Хоч ідеї в ній дійсно прикольні.
Thoughts on: Mouthwashing
Due to the abundance of story exploration games or “kinda adventure games but not really”, it’s very rare I bother playing any of them unless their story or presentation or anything else really grab me. When I first saw the store page for Mouthwashing, I dismissed it immediately and wouldn’t have considered playing it if not for catching a few streams of other people going through the game. Which has shown that this game has very strong writing and presentation that might be worth checking out for myself, even though I have, essentially, spoiled the story for myself with those streams. And you know what – it was still worth it. Even if, the more this game tries to be an adventure game, the worse it gets. And it’s published by russians.
Думки про: Mouthwashing
Через величезну кількість сюжетних ігор, які “нібито пригодницька гра, але насправді ні”, більшість з них я просто ігнорую. І коли я вперше побачив Mouthwashing, то одразу проігнорував проект, як ще один не сильно цікавий. Але після декількох стрімів та відео, де стало видно, що і оповідання і стиль тут можуть бути якісними, я вирішив, що може варто зацінити гру самому. Хоча я, по факту, і так вже бачив все проходження. І воно в принципі було того варто, якби не те, що чим більше гра намагається бути пригодницькою, тим гірше вона стає. І те, що її видає русня.
O tempora: Half-Life 2 (20th Anniversary)
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
For how influential, important and beloved Half-Life 2 is, I always struggled replaying it. I’d start, go through several opening chapters in a blink of an eye, loving every second of it and then stop somewhere in the middle of Ravenholm or right after. I dunno, the original Half-Life, despite also having weaker segments, always felt more exciting to me overall… Not that I disliked HL2 – I still felt that it was a great game, just, not quite as good as the first one. Which is funny, because at the same time I did love Episode Two a lot and even though it had horrible grindy achievements, first game to add them back in the day, I did all of them.
Except, it’s been around 14 years since I’ve played them last time. And after revisiting the original Half-Life with its expansions and later the fan remake Black Mesa, I was meaning to revisit the sequel as well. What stopped me was the state of the game – HL2 has been somewhat broken for years, having lots of visual issues and some logic bugs too. In 2023 Valve has brought a fantastic update to the original Half-Life, which got me excited about the possibility of getting the same treatment for Half-Life 2. And now that the 20th Anniversary update is out, I’ve decided to finally revisit the game and both Episodes, as they are now part of the same package.
О часи: Half-Life 2 (20-та річниця)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Хоча Half-Life 2 любили з моменту виходу, в мене ніколи не виходило пройти її заново. Я встановлював гру, проходив перші декілька розділів гри із задоволенням, але потім десь посередині Рейвенголму моє проходження заглухало і я не повертався до гри знову. Хоча в першому Half-Life теж вистачало менш цікавих моментів, мені чомусь завжди було приємніше пройти її від початку до кінця… Звичайно, я не можу сказати, що HL2 мені не подобався – гра все одно чудова і її вплив все ще можна відчути в сучасних проектах, але перша частина мені завжди подобалась більше. Що також дивно – Episode Two мені завжди дуже подобався і я навіть найгірші досягнення в ній отримав.
Але і в другий епізод я останній раз грав десь років 14 назад. І після проходження першої частини з її доповненнями, а потім і фанатського рімейку Black Mesa, я планував пройти і другу частину. І не зробив цього одразу тому, що HL2 в певний момент став трохи зламаною грою, як з візуальними, так і логічними багами. І коли в 2023-ому Valve зробили чудове оновлення першого Half-Life, я приготувався, що і для Half-Life 2 таке оновлення вийде. І ось, на 20-ту річницю гри її дійсно оновили і зробили Епізоди частиною основної гри. І я нарешті знову їх пройшов.
Disapprove: Final Fantasy XVI (with DLCs)
As I was going though Final Fantasy XVI, struggling not to fall asleep, I kept asking myself – how could this happen? How did they manage to make a game that has genuinely good writing and premise, yet such a boring story? How did they finally nail the mix of hack and slash and turn-based combat in Final Fantasy VII Remake only to then go back to the Final Fantasy XV combat and make it even more uninteresting? How did they make a game with so much potential to be fresh and exciting to be so much of a slog to play? Yet I continued my playthrough, as I always do with Final Fantasy games, and wondered if the game will end up being something that can be recommended or not.
Розчарування: Final Fantasy XVI (з DLC)
Я проходив Final Fantasy XVI, намагаючись при цьому не заснути, і не міг зрозуміти, що трапилось. Як так вийшло, що сценарій написаний дуже якісно, але сюжет нудний? Чому розробники нарешті навчились робити класну суміш hack and slash та покрокових елементів бою в Final Fantasy VII Remake, але для цієї гри за основу знову взяли Final Fantasy XV, і зробили систему ще менш цікавою? Як можна було з таким потенціалом зробити щось свіже створити гру від якої втомлюєшся? Але це Final Fantasy, тому я грав далі і намагався передбачити, якою буде моя фінальна думка про проект.