О часи: Max Payne та Max Payne 2: The Fall of Max Payne

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Я обожнював грати в Max Payne, коли вона вийшла і нічого навіть схожого на неї тоді не знав. Вона залишалась для мене золотим стандартом якості для екшенів, навіть хоча і мала свої проблеми. Її темп був ідеальним, оповідання неочікувано якісним, ґеймплей захоплюючим. Через два роки вийшло продовження, яке покращило деякі з механік і зробило набагато більший акцент на сюжет. І хоча я її дуже поважав за це, подобалась вона мені менше. Але останній раз я в них грав дуже давно і мені було цікаво, чи може змінитись моя думка про ці проекти, особливо тепер, коли ми знаємо що на них роблять рімейки.

Read more“О часи: Max Payne та Max Payne 2: The Fall of Max Payne”

Повертаючись в Torchlight II

Тоді як перша частина Torchlight вийшла в період, коли “Diablo-подібних” action RPG майже не виходило, Torchlight II вийшла в 2012-ому, коли ринок виглядав інакше. Було декілька вже анонсованих і очікуваних ігор в цьому стилі і також два нових дуже великих релізи. Diablo III вийшла того ж року і хоча у неї було багато критиків, бренд не загубив своєї важливості. Тоді як Borderlands 2, хоча гра і не повністю того ж жанру, вийшла за декілька днів до Torchlight II і аудиторія “лутер шутерів”, яку набрала перша Borderlands, трохи співпадала з аудиторією Diablo-клонів. Та на щастя, Torchlight II не був забутим і гра отримала багато позитивних відгуків, на які вона заслуговувала. Я теж писав тоді про гру позитивно, тому подивитись на проект через 10 років було дуже цікаво.

Read more“Повертаючись в Torchlight II”

О часи: Diablo II: Resurrected

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Більшість людей обожнюють Diablo II. Для них це головна гра серії і саме вона започаткувала багато ідей, які все ще використовуються в жанрі і навіть за його межами. Але мені вона ніколи сильно не подобалась. Я навіть не певен, що я колись проходив доповнення Lord of Destructionдо кінця – точно пам’ятаю лише що пройшов Акт IV і почав грати в доповнення. Але я все одно цю гру поважав і завжди планував пограти знову. З виходом неймовірно прикольного ремастеру Diablo II: Resurrected (і після проходження першої гри з її доповненням) я вирішив що прийшов час це зробити. І гра мені нарешті сподобалась.

Read more“О часи: Diablo II: Resurrected”

О часи: Diablo (+Hellfire)

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Не знаю як вам, а мені складно повірити що Diablo вийшов більше 26 років тому. Якось навіть дивно про це думати. Гра не була першим прикладом RPG з боєм в реальному часі, чи першою action RPG, але саме вона задала стандарт для “західного” action RPG, як суміш ідей roguelike, великої кількості луту і захоплюючого дослідження підземель, як самому так і в мережевій грі. І хоча для багатьох людей друга частина найулюбленіша, мені перша частина завжди була миліша.

При тому, що я повністю пройшов гру до цього лише один раз. Причому, мені здається що навіть не ПК, а PlayStation версію. Ну а в доповнення Hellfire я взагалі ніколи раніше не грав, тому плани нарешті пограти в цю класику знову в мене були давно.

Read more“О часи: Diablo (+Hellfire)”

Радий: Fatal Frame: Mask of the Lunar Eclipse

Треба сказати, що проходити серію Fatal Frame в зворотному порядку дуже дивно, але сподіваюсь, що ремастери продовжаться. Пару років на ПК і сучасних консолях вийшов перший ремастер – для Maiden of Black Water, який скоріш за все став для багатьох знайомством з серією. І хоча це одна з найслабших частин серії, з великою кількістю дратуючих моментів і дивних рішень, саме в ній з’явились деякі дійсно прикольні ідеї, які раніше в серії не існували. Та я все одно очікував від Mask of the Lunar Eclipse доволі багато і гра мене не розчарувала.

Read more“Радий: Fatal Frame: Mask of the Lunar Eclipse”

Думки про: Crysis Remastered Trilogy

Я пройшов оригінальні Crysis та Crysis Warhead 3 роки тому і саме тоді я зрозумів за що ці ігри комусь подобались. Як я тоді і писав – раніше з усієї серії мені подобався лише Crysis 3, і той не дуже сильно. Але після проходження перших двох ігор, хоча в них сьогодні грати трохи складно, я зрозумів за що їх любили. А тепер, коли всі частини Crysis (окрім Warhead, на жаль) отримали ремастер, я вирішив пройти і їх, щоб свіжим оком оцінити серію в цілому.

Read more“Думки про: Crysis Remastered Trilogy”

Радий: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo

Мене завжди приємно вражали японські пригодницькі ігри, бо вони завжди органічно об’єднують дуже багато жанрів в одну гру, яка при цьому виглядає стильно і цільно. З іншого боку, такі проекти також часто страждають від того, що вони занадто довго пояснюють прості речі в сюжеті, не дають проходити далі, поки ви не подивитесь на кожен піксель на сцені, а якщо в них є сюжетна схема по якій можна стрибати між подіями, то це вони очікують, що ви подивитесь всі варіації. Тому до Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo я підходив дуже обережно. Та, на щастя, гра виявилась прикольна.

Read more“Радий: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo”

Радий: Like a Dragon: Ishin!

Чи можете ви собі уявити як би виглядав “покадровий рімейк” відеогри, як це робили з деякими фільмами? З виходом Like a Dragon: Ishin! уявляти більше не треба. Це рімейк Ryū ga Gotoku Ishin!, яка вийшла лише в Японії в 2014-ому (до речі до назви нової версії там додали слово Kiwami). Але на відміну від Kiwami рімейків Yakuza 1 та 2, ця гра грається і має майже майже ідентичну презентацію тому, як це робив оригінал для PS3/PS4. Чи це погано? Чи добре? Мабуть ні те, і не інше, але в результаті ми отримали нову гру серії Like a Dragon яка в цілому прикольна, але нагадує про минуле не лише своїм сеттінгом.

Read more“Радий: Like a Dragon: Ishin!”

Радий: Crisis Core: Final Fantasy VII Reunion

Оскільки я не дуже великий фан Final Fantasy VII, в мене ніколи не було сильного бажання пограти в пов’язані з основною частиною ігри, які Square Enix назвали “Compilation of Final Fantasy VII”. Я колись подивився Advent Children, подумав що не фільм а лайно, і не дивився на 2 гри, які також вийшли в цій колекції – Dirge of Cerberus (на PS2) та Crisis Core (для PSP). Але хоча Dirge нікому не сподобався, у Crisis Core оцінки були непоганими. Можливо, це одна з причин, чому Square Enix вирішили зробити ремастер (а з технічної сторони рімейк) цієї гри на сучасних платформах і назвали його Reunion. І гра виявилась прикольною.

Read more“Радий: Crisis Core: Final Fantasy VII Reunion”

Радий: ASTLIBRA Revision

Я зовсім не очікував чим виявиться Astlibra Revision. Коли вперше її побачив і проігнорував. Коли про неї нагадали і я почав проходити гру. І навіть коли вже проходив. Я не можу сказати, що проект якийсь інноваційний або зовсім незвичний. Просто гра постійно дивує. І ще вона дуже велика. Можливо навіть це трохи мінус, але все ж таки незвично бачити гру, яка може займати 60 годин на проходження, і навіть на останніх годинах робити щось нове і несподіване.

Read more“Радий: ASTLIBRA Revision”