Alone in the Dark from 2008 (also known as Alone in the Dark: Inferno on PS3) might be the last truly ambitious game of the last 20 years. That’s one hell of a statement to make, but I have good reasons to say it – what this game attempted to create is on a level that has not been attempted since. Possibly because the game didn’t turn out great and wasn’t positively received. I loved it back in 2008 even now for how frustrating a lot of the game is, I cannot help but love the effort and potential. While at the same time knowing well, that I can’t really recommend playing this game to the majority of people.
Tag: open world
Гидке каченя: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (також відома під назвою Alone in the Dark: Inferno на PS3) – це, можливо, остання насправді амбіційна гра останніх 20 років. Знаю як це звучить, але я пишу це не просто так. Цей проект намагався зробити незвичайну комбінацію механік і систем так, як ніхто інший не робив. Можливо лише тому, що результатом цієї спроби став жахливий провал, який майже нікому не сподобався. Мені гра в 2008-ому дуже подобалась не дивлячись на те, що вона дійсно дуже дратує. Чому я і не можу її рекомендувати більшості людей, але при цьому дуже поважаю.
In love with: Cyberpunk 2077 (2.01 with Phantom Liberty)
I suppose, Cyberpunk 2077 is the perfect example of why is it I try to avoid playing and reviewing games until they’re “complete”. Though, surprisingly, the big change that makes my old review somewhat outdated isn’t the new expansion Phantom Liberty, but rather the 2.0 patch that overhauled the game in a substantial way and all of the patches that preceded it. I loved playing the game even more than before, but this time I can also easily recommend it to others. All it took was “just” 3 extra years of development…
Read more“In love with: Cyberpunk 2077 (2.01 with Phantom Liberty)”
Зачарований: Cyberpunk 2077 (2.01 з Phantom Liberty)
Cyberpunk 2077, мабуть, найкращий приклад того, чому я зазвичай уникаю оглядів на ігри, поки їх не можна назвати “повною версією”. Хоча, як не дивно, головною причиною назвати мій старий огляд на гру менш актуальним стало не доповнення Phantom Liberty, а оновлення 2.0, яке настільки оновило гру, що вона сприймається як нова. Гра мені сподобалась і перший раз, але саме зараз я нарешті можу спокійно її рекомендувати іншим. Три роки після виходу гри…
Read more“Зачарований: Cyberpunk 2077 (2.01 з Phantom Liberty)”
Happy about: The Saboteur
There was once a game development studio called Pandemic Studios, who released a lot of projects that were either extremely critically and financially successful, like Star Wars: Battlefront and Mercenaries: Playground of Destruction, or more polarizing, but still highly beloved like Full Spectrum Warrior or Destroy All Humans!. But then, after lots of delays, Mercenaries 2: World in Flames was launched to more mediocre reviews and there were reports that the game was released in a state deemed unfinished by the team. The Lord of the Rings: Conquest had even worse reviews and was relatively quickly forgotten. And the final game of the studio, The Saboteur, was launched after one of the development offices was already closed by EA and almost immediately after the game launch to relatively positive reviews, the whole studio was shut down.
Which came as a shock to me – I played The Saboteur when it was first released and considered it to be among the best and most enjoyable examples of sandbox-y open world games – games that I rarely enjoy. I remembered loving its sound design. How the parkour felt much better than what Assassin’s Creed did at the time (with only 2 first games launched). How its approach to stealth and sabotage felt like a perfect “simplified Hitman in open world”. But memories can often be incorrect, so for a while I wanted to revisit the game and give it a fresh look. Thankfully, it’s still available on GOG, and plays pretty well on modern hardware.
Радий: The Saboteur
Колись існувала студія Pandemic Studios, яка випустила купу проектів, деякі з яких були дуже успішними, як Star Wars: Battlefront чи Mercenaries: Playground of Destruction, а деякі менш успішними, але все одно відомими, як Full Spectrum Warrior чи Destroy All Humans!. Але коли після багатьох переносів релізу вийшла Mercenaries 2: World in Flames, відгуки на неї були не найкращими і навіть сама команда вважала проект незакінченим. The Lord of the Rings: Conquest зустріли ще гірше і гру дуже швидко забули. А фінальним проектом стала The Saboteur. На момент виходу одна з частин студії вже була закрита, а після серії доволі нейтральних оглядів EA закрили студію повністю.
Ці новини для мене стали повною несподіванкою – я в той момент проходив The Saboteur і мені він здавався одним з найкращих прикладів ігор-пісочниць з відкритим світом. А цей жанр мені дуже рідко подобається. І хоча я повернувся до гри вперше з релізу, я весь це час добре пам’ятав, який в грі був чудовий дизайн звуку, як паркур працював краще ніж в серії Assassin’s Creed на той момент (тоді вийшли лише перші 2). І мені дуже подобалось, як стелс та саботаж в грі були чудовим прикладом “спрощеного Hitman у відкритому світові”. Але не все завжди виявляється таким, яким ти це пам’ятаєш, тому я давно хотів знову сісти за гру і пройти її знову. На щастя, її все ще можна придбати на GOG і вона без проблем працює на сучасному залізі.
Thoughts on: Immortals Fenyx Rising
Oh, Ubisoft, can you just make a good game a good game and not ruin it for a while?.. Immortals Fenyx Rising is a Greek mythology based action adventure in an open world that attempts to marry The Legend of Zelda: Breath of the Wild to the Assassin’s Creed formula from Origins to today. And the concept is genuinely solid as are the basics, but… Well. It’s Ubisoft, so despite liking the game a lot, I’m writing this exhausted and after deciding not to play the DLCs.
Думки про: Immortals Fenyx Rising
Ubisoft, ви можете хоч раз просто зробити гарну гру і ніяк її не зіпсувати?.. Immortals Fenyx Rising – це action adventure у відкритому світові основаному на давньогрецькій міфології, яка намагається об’єднати The Legend of Zelda: Breath of the Wild та сучасну формулу Assassin’s Creed. І це дуже прикольна ідея, але… Все ж таки це гра від Ubisoft, і хоча мені сподобалось грати, на DLC в мене не було сил і я пишу ці слова дуже втомлений від гри.
Thoughts on: Marvel’s Spider-Man: Miles Morales
When Marvel’s Spider-Man Remastered finally arrived on PC last year, I couldn’t believe how much I was enjoying it. Despite being a more “typical” example of an open world game formula, it managed to feel fresh and exciting nonetheless and, most importantly, made the open world itself be fun – usually more fun than linear story-driven segments. So, even though I felt that the DLC package The City That Never Sleeps was absolute garbage and stopped playing it midway through the second one, I was still excited to play more of the same with Miles Morales. And now that I’ve done that, I’m glad that I did. Even though it does feel like more of the same.
Думки про: Marvel’s Spider-Man: Miles Morales
Коли Marvel’s Spider-Man Remastered нарешті вийшов на ПК минулого року, він мене дуже приємно здивував. Не дивлячись на те, що гра була більш “типовим” прикладом гри з відкритим світом, вона відчувалась свіжою і зробила свій світ і події в ньому дійсно прикольними. Часто навіть кращими за сюжетні місії. Тому, хоча набір DLC The City That Never Sleeps мені здався жахливим і я перестав в них грати на середині другого, я все одно був дуже зацікавленим в Miles Morales. На щастя, цей проект дійсно не розчарував… Але все ж таки, цей проект в цілому просто добавка того ж самого, що ви вже бачили.