Схоже, що ми все ще в періоді відродження survival horror, і постійно бачимо нові релізи від великих та маленьких студій в цьому піджанрі action adventure. За останні 7 років вийшло декілька чудових ігор, і доволі багато просто прикольних. Але вистачає й поганих або таких, які більше акцентують аудіо-візуальну ностальгію, а не гарний дизайн. На основі моїх перших вражень і демо версії, я очікував що саме до останніх буде відноситись Crow Country. На щастя, гра виявилась дуже прикольною.
Tag: огляд на гру
Думки про: Children of the Sun
Класно, коли гра проста, але все одно чіпляє. Або ґеймплеєм, або прикольним стилем чи сюжетом. Навіть до початку популярності сучасних інді ігор на ринку вистачало проектів малого бюджету на ПК і навіть консолях. А з серій “Simple” від D3 Publisher та “SuperLite” від Success навіть виникло декілька нішевих але відомих франшиз, найвідомішою з яких є Earth Defense Force. Саме про такі ігри я вперше подумав, коли побачив Children of the Sun і сподівався знайти в цій грі щось, що чіпляє. Але після дуже короткого проходження і одного дню після, я майже не пам’ятаю що в грі взагалі відбувалось.
О часи: Teenage Mutant Ninja Turtles: The Cowabunga Collection
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Хоча я дуже погано граю в файтінги і лише трохи краще в beat em up, я ріс тоді, коли вони були найкрутішими жанрами на Землі. Недалеко від мене можна було грати в аркадні автомати, що мене досі дивує, враховуючи яким лайном був Радянський Союз. І на вибір можна було пограти в Street Fighter II, Mortal Kombat, Streets of Rage II, Vendetta (Crime Fighters II) і, звичайно, Teenage Mutant Ninja Turtles. Ну а на всіх клонах NES типу Dendy чи Юпітера було багато ігор, і там обов’язково була хоча б перша консольна TMNT. Серіал про Черепашок-ніндзя також постійно крутили по телевізору, а перший фільм був взагалі крутєзним. Мені малому навіть другий фільм сподобався.
Але це було давно, TMNT все ще поважають, але ця серія не настільки популярна, як тоді. Konami перестали випускати хороші ігри, а потім і будь-які ігри (і їх самих не поважають). В один рік з цією колекцією вийшла абсолютно нова гра – Teenage Mutant Ninja Turtles: Shredder’s Revenge. І вона була побудована на найкращих елементах ігор, які представлені в цій колекції. Тому, хоча і приємно бачити чудовий приклад збереження класичних ігор, залишається питання – чи є сенс грати в ці старі ігри, якщо є нова?
Read more“О часи: Teenage Mutant Ninja Turtles: The Cowabunga Collection”
Зачарований: Chants of Sennaar
Мені дуже подобаються ігри де загадка в тому, що треба перекладати інші мови. Можливо це тому, що я перекладач, якому з дитинства треба було постійно думати декількома мовами. Можливо тому, що мені цікаво як можна концепцію перекладу зробити ігровою механікою. Але з тих пір, як вийшла неймовірна Return of the Obra Dinn, багато розробників почали використовувати схожу ідею, де треба спочатку зробити декілька припущень, а потім гра може підтвердити, чи спростувати ці припущення, і це непогано наклалось на дві гри про переклад: Heaven’s Vault та Chants of Sennaar. Дві гри, які в чомусь схожі, але також дуже різні в тому, про що вони насправді.
О часи: Tomb Raider I-III Remastered
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я вже дуже давно планував пограти в класичні частини серії Tomb Raider. І міг – вони всі в мене є на GOG і хоча ПК порти ігор були не без проблем, запустити їх не складно. Але мені вічно не вистачало бажання чи часу, бо ігри серії дуже довгі і повільні. Я обожнював The Last Revelation і більша частина Chronicles мені подобалась, тому їх я постійно проходив підлітком. А от з першими іграми було інакше. Першу я так і не закінчив, друга мені набридла десь з середини, а третю я пройшов років 20 назад, але вже нічого про неї не пам’ятав. Ну а в доповнення, які були лише для ПК версій (Unfinished Business, Golden Mask та The Lost Artefact, для кожної з частин серії) я навіть і не грав.
З виходом Tomb Raider I-III Remastered (Starring Lara Croft), я більше не мав причин відкладати проходження. Колекція, в якій ті ігри серії, з якими я найменш знайомий, плюс всі доповнення і купа покращень? Як таке пропустити? І після цілого місяцю проходження колекції я нарешті маю що про неї розповісти.
Зачарований: Brothers: A Tale of Two Sons Remake
В далекому 2013-ому Starbreeze Studios опинились в дивній ситуації. До 2012-го зі студії пішло декілька ключових людей, а потім вони випустили Syndicate, який гравцям не сподобався. Ніхто не очікував, що наступним проектом від них стане маленька гра без фізичного релізу, але саме завдяки Brothers: A Tale of Two Sons, який всім дуже сподобався, студію полюбили знову. Проектом керував Йозеф Фарес, який після цього зробив кооперативні проектів A Way Out та It Takes Two, але його перша спроба була “однокористувацькою кооперативною” грою, яка використовувала дуже незвичне використання ґеймпаду для того, щоб розказати чудову казку, яка передавала емоції через свою інтерактивність.
Гра з тих пір перевидавалась багато разів, а тепер, більш ніж через 10 років з виходу, на неї вирішили зробити “покадровий рімейк”, прямо як це було минулого року з Like a Dragon: Ishin!. Цей рімейк намагається стати головною версією гри і хоча це в нього прямо зараз не вийшло, сама гра залишається чудовою.
О часи: Star Wars: Dark Forces Remaster
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я грав в усі частини серії Jedi Knight окрім найпершої. Ніхто з моїх знайомих в 90-их про цю гру не говорив, бо до її продовжень про неї могли і не знати, а після виходу сіквелу і доповнення до нього, їх цікавили лише вони. Ну а в 00-их, коли я вже пограв в Jedi Outcast, я хотів також пограти і в перші частини серії, але вони на моєму ПК не запускались. Коли Dark Forces нарешті вийшов на GOG, мені, якщо чесно, було вже не сильно цікаво. І лише нещодавно після виходу чудового рушія Force Engine від фанатів на якому можна запустити гру з покращеннями, я пограв в неї… і закинув десь на половині.
Але тепер вийшов офіційний ремастер від NightDive, які майже ніколи не розчаровують. Тому я дав грі ще один шанс. І краще б не давав. Бо хоча цей проект і залишається історично важливим, це одна з найбільш дратуючих класичних FPS, в які я за багато років грав.
Думки про: Hollow Cocoon
З середини 90-их вийшло немало проектів, які намагались створити горор пригодницькі ігри, в яких хоча б один ворог працює як сталкер/переслідувач. Найвідомішим прикладом тих часів залишається Clock Tower і продовження, але насправді приклади бувають як прості, типу вовкулаки з Ecstatica, так і з дуже складною системою для такого ворога, як в Alien: Isolation. Hollow Cocoon – це спроба дуже маленької студії зробити новий проект з цією основною механікою, і я дуже поважаю те, що в них вийшло зробити. Та з іншого боку, я мало кому можу цю гру рекомендувати.
Радий: Snufkin: Melody of Moominvalley
Навіть якщо ви ніколи не читали книжки і не дивились адаптації, скоріш за все ви знаєте хто такі Мумі-тролі і як саме їх намалювала їх фінська авторка Туве Янссон. Але, що цікаво, так це мала кількість відеоігор про цей світ, а ті ігри, які існували, виходили ексклюзивно в Японії або Фінляндії. Тому Snufkin: Melody of Moominvalley, судячи з усього, перша адаптація Мумі-тролів в вигляді гри, яка доступна всюди і на декількох сучасних платформах. Гра ця виявилась дуже проста, але також дуже мила.
Розчарування: Alone in the Dark (2024)
Судячи з усього на годиннику час знову перезапускати Alone in the Dark. Нещодавно я написав про всі попередні частини серії (окрім Illumination, бо кого вона хвилює). І про надихаючу, але застарілу оригінальну трилогію від якої пішли сучасні action adventure. І про набагато простіший перший перезапуск серії The New Nightmare, який все одно спромігся зробити щось класне. І про занадто амбіційну Alone in the Dark 2008-го, яка намагалась змінити обличчя жанру, але вийшла доволі поганою. І ось тепер вийшла ще одна гра, яка просто називається Alone in the Dark, але яка при цьому не має жодних амбіцій взагалі.