Навіть якщо ви ніколи не читали книжки і не дивились адаптації, скоріш за все ви знаєте хто такі Мумі-тролі і як саме їх намалювала їх фінська авторка Туве Янссон. Але, що цікаво, так це мала кількість відеоігор про цей світ, а ті ігри, які існували, виходили ексклюзивно в Японії або Фінляндії. Тому Snufkin: Melody of Moominvalley, судячи з усього, перша адаптація Мумі-тролів в вигляді гри, яка доступна всюди і на декількох сучасних платформах. Гра ця виявилась дуже проста, але також дуже мила.
Tag: огляд на гру
Розчарування: Alone in the Dark (2024)
Судячи з усього на годиннику час знову перезапускати Alone in the Dark. Нещодавно я написав про всі попередні частини серії (окрім Illumination, бо кого вона хвилює). І про надихаючу, але застарілу оригінальну трилогію від якої пішли сучасні action adventure. І про набагато простіший перший перезапуск серії The New Nightmare, який все одно спромігся зробити щось класне. І про занадто амбіційну Alone in the Dark 2008-го, яка намагалась змінити обличчя жанру, але вийшла доволі поганою. І ось тепер вийшла ще одна гра, яка просто називається Alone in the Dark, але яка при цьому не має жодних амбіцій взагалі.
Радий: Death Stranding Director’s Cut
Death Stranding анонсували без пояснення ґеймплею, тому ніхто не знав що від гри очікувати. В 2019-ому гра нарешті вийшла, люди в неї пограли, але все одно не могли описати що це взагалі таке. Симулятор кур’єра в пост-апокаліптичному світі з жахами та фантастикою в сюжеті, action adventure та стелс ґеймплеєм, легкими survival елементами та крафтінгом у відкритому світі? Як це взагалі працює? Чи воно цікаве? На останнє питання відповісти можна лише після декількох годин з грою, бо зрозуміти темп та основи гри одразу не вийде. Як і зрозуміти чи вам подобається в це грати. Мені здається, що гра мені дуже сподобалась. Але я це кажу після того як витратив на неї більше 80 годин.
Думки про: The Thaumaturge
Від The Thaumaturge я багато не очікував, але не можу не признати, що гра виглядала потенційно цікавою. Сетинг, часовий період, теми і суміш темного фентезі з історичними подіями могли створити чудову гру. І навіть ґеймплейно тут є потенціал в суміші сюжетної пригодницької гри з покроковими боями. Та на жаль, в цілому результат виявився розчаровуючим. А інколи і зовсім поганим.
Радий: Arzette: The Jewel of Faramore
Меми – виключно за це запам’ятали ігри серії Zelda на Philips CD-i, які були випущені з офіційною підтримкою Nintendo. І це не дивує, бо Link: The Faces of Evil та Zelda: The Wand of Gamelon були доволі поганими іграми. Але при цьому, у них був дуже нетиповий візуальний стиль, особливо в заставках. Завдяки якому, ігри стали чи не найбільш популярним джерелом для так званих “YouTube poop” відео, які були неймовірно популярними в кінці 2000-их. Навіть смішно, що так багато людей виросли зі знанням цих ігор, навіть ніколи в них не граючи. В 2020-ому році Сет Фалкерсон (також відомий під ніком Dopply) створив неофіційні сучасні ремастери обох ігор на рушії GameMaker, завдяки чому у багатьох людей вперше виникла можливість пограти в ці ігри, причому в цій версії вони і виглядали, і грались набагато краще. З легальних причин, Dopply більше не розповсюджує ці ремастери, а тепер випустив абсолютно нову гру, яка намагається відтворити шарм тих проектів. І, на відміну від них, в цю гру дуже приємно грати.
Розчарування: Homefront та Homefront: The Revolution
Дуже цікаво спостерігати, як ігрова серія намагається народитись двічі, і обидва рази провалюється. Саме це і відбулось з Homefront. Розумію, чому видавці бачили в цій ідеї потенціал – серія FPS ігор, яка побудована на тому, що США захопили і війна відбувається на їх землі. Звучить настільки зухвало, що навіть не важливо чи самі ігри будуть якісними чи ні, вони все одно отримають багато уваги, навіть якщо увага буде негативною. Цікаво і те, що дві спроби були дуже різними в своїх спробах передати одну й ту ж саму ідею. Але, на жаль, не дивлячись на цікавість всіх цих деталей, самі ігри виявились не дуже цікавими.
Read more“Розчарування: Homefront та Homefront: The Revolution”
Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition
Саме так я знайомлюсь з серією Dragon Quest. Трохи дивно, що я до цього в них не грав, бо серія стала неймовірно впливовою на розвиток всіх японських RPG, хоча і сама в першу чергу була зроблена під впливом від Wizardry та Ultima. Але якось так вийшло, що я пройшов майже всі існуючі Final Fantasy, але не грав в жоден Dragon Quest. Добре, що знайомство почалось саме з DQ XI, бо я бачу чому цю гру часто називають однією з найкращих в жанрі.
Read more“Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition”
Розчарування: Secret of Mana (2018)
В 2021-ому я пройшов рімейк Trials of Mana, який став моїм знайомством з серією Mana (Seiken Densetsu). Це була дуже проста, але дуже захоплива action RPG, в якій шалені ідеї та атмосфера ігор 90-их чудово поєднались з якістю та зручністю 2020-их. Сотні action RPG ігор робились під впливом оригінальної Secret of Mana, чи Ys і також багатьох hack and slash проектів, і найкращі ідеї з усіх них були реалізовані в Trials of Mana 2020, завдяки чому, гра сприймалась “сучасною” в найкращому сенсі.
А тепер я нарешті пройшов і рімейк Secret of Mana 2018-ого, який відчувається як гра 1993-го року в найгіршому сенсі. Причому, як я розумію, велика кількість того що мені не сподобалось робить саме рімейк.
О часи: Final Fantasy IX
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Ну ось і все. Не враховуючи чисто онлайнові ігри та Final Fantasy XVI (який поки не на ПК), я пройшов вперше чи заново всі номерні частини серії. І останньою стала та, яку я зазвичай називав улюбленою. Якщо чесно, мені було трохи страшно повертатись в Final Fantasy IX, не лише тому що я знав наскільки проблемний ПК порт гри, а скоріше тому, що я чудово пам’ятав і мінуси гри і боявся, що вони сьогодні мені будуть здаватись гірше ніж 20 років тому. На щастя ні. В грі вистачає речей, які варто критикувати, але моя думка про неї не змінилась і мені все ще легко рекомендувати цю частину іншим.
Радий: Timespinner
Хоча мені подобаються metroidvania ігри з акцентом на дослідження, до яких Timespinner і відноситься, я пройшов її лише зараз, через 5 років після її виходу. Навіть не пам’ятаю, чому я її проігнорував на момент виходу. Можливо кількість відгуків, які казали про поганий сценарій (що дійсно є проблемою і я про це напишу). Можливо те, що тоді дуже велика кількість metroidvania ігор почали намагатись стати “складними” і вставляти якомога більше “souls-подібних” механік. Я це не люблю і може хвилювався, що ця гра теж так зробить. В будь-якому випадку, лише тепер, коли анонсували продовження гри, я вирішив цю гру пройти. І лише після того, як її мені описали як “інді Castlevania: Order of Ecclesia”, що мене і зацікавило. Радий, що спробував.