Хоча багато хто рекомендував комедійну point and click пригоду The Darkside Detective від Spooky Doorway, мені гра якось не зайшла, тому я її так і не пройшов. Але коли студія анонсувала “Eldritch House”, то новий проект мене дуже зацікавив. Пригодницька гра про розслідування з акцентом на космічний/лавкрафтіанський горор з дуже незвичайним візуальним стилем була анонсована ще декілька років тому. Але цього року отримала нову назву – The Séance of Blake Manor. І нарешті вийшла. Гра мені дуже сподобалась, але проблем в неї все ж вистачає.
Tag: огляд на гру
Радий: The Lacerator
Якщо ви випадково натрапите на сторінку The Lacerator в магазині, то скоріш за все інстинктивно захочете пройти повз. На перший погляд, гра виглядає як ще один лінійний низькобюджетний горор трешак, яких стало занадто багато після того, як Puppet Combo навчились робити такі ігри непоганими. Але зазвичай такі ігри дуже лінійні і без цікавих ґеймплейних ідей, тоді як The Lacerator дуже винахідливий. Ця гра нелінійна, з купою різних варіантів розвитку сюжету. І хоча тут гра не настільки нелінійна, як колись була True Crime: Streets of LA, кількість варіацій тут все одно дійсно вражає.
Сміючись з: Dementium: The Ward (тепер на ПК)
Окей, це огляд буде трохи нестандартним. Бо я грав в Dementium: The Ward на Nintendo DS і багато разів дивився, як люди проходили гру на стрімах. Тому я завчасно чудово знав, що гра – лайно. Але мені все одно хотілось, щоб вона в мене була на ПК. Плюс, так мені дуже легко нагадувати собі, наскільки жахливими можуть бути саундтреки в іграх. Тож, одразу кажу – на цей проект серйозно дивитись сенсу немає взагалі. Але, ПК порт якісний, дуже дешевий і якщо вам хочеться пограти в дуже забавний горор треш, то це не найгірший варіант.
Зачарований: Silent Hill f
Навіть до того, як серія Silent Hill померла офіційно, більшість фанатів перших трьох ігор (та The Room) сумнівались, що вона колись знову стане цікавою. Окрім приємного сюрпризу у вигляді Shattered Memories (яка гралась абсолютно інакше) серія перетворилась на повне лайно. Останньою надією стала Silent Hills, яку відмінили фактично одночасно з анонсом, і надії теж не стало.
І ось, після купи років створення всілякої азартної фігні, Konami почали серйозно розмовляти про відродження серії, і я цього абсолютно не хотів. Першим прикладом того, чого я боявся, стала Silent Hill: Ascension (“Я люблю варити варення!”). Silent Hill: The Short Message виявилась кращою, але працювала як Shattered Memories, лише з погано написаним сценарієм. І лише коли вийшов рімейк Silent Hill 2, який виявився непоганим, хоча і не супер цікавим, я почав сподіватись, що у серії дійсно може бути нормальне майбутнє.
Наступним проектом вийшла Silent Hill f, яку я з легкістю можна назвати найкращою частиною серії з бойовою системою з часів Silent Hill 3 (The Room я поважаю, але грати в неї не дуже), але також… вона не відчувається як частина серії. Дуже дивна гра, але в найкращому сенсі.
Зачарований: Sword of the Sea
Journey від thatgamecompany вже більше десяти років вважають класикою, кульмінацією всіх ідей компанії, з якими вони експериментували до того. Після виходу проекту з команди пішло декілька людей, які створили нову студію Giant Squid, яка випустила Abzû – їх перший проект, який любили, але не настільки, наскільки Journey. Що дуже сумно, бо я вважаю гру однією з найбільш атмосферних і при цьому з дуже прикольним відчуттям руху. Наступним проектом студії стала The Pathless, в якому теж був дуже прикольний рух, але гру я не пройшов. Як на мене, в ній була дуже невдала спроба змішати відкритий світ з лінійною красою Abzû, в результаті чого, гра відчувалась просто нудною. Але з тих пір пройшло ще декілька років і вони вирішили поєднати всі ідеї в одну і випустити Sword of the Sea, яка виявилась дуже класною.
Зачарований: Tokyo Xtreme Racer (2025)
Мені дуже важко пробувати написати огляд про Tokyo Xtreme Racer, гру, яка нарешті вийшла в 2025-ому, після року в ранньому доступі. Бо гра настільки проста, що для сучасного гравця це складно пояснити. Це гра про вуличні перегони, де ви змагаєтесь з іншими гонщиками на відрізках швидкісних доріг Шюто в Токіо, щоб дізнатись хто з вас швидший і… і все. Ігрові механіки дуже прості і майже не змінюються протягом всього проходження гри, яке може з легкістю забрати у вас більше 20 годин. Правила перегонів теж супер прості. Більш того, майже нічого в грі механічно не відрізняється від того, як це було в найпершій частині серії Shutokō Battle на Dreamcast, яка вийшла ще в 1999-ому році (і для США її локалізували з назвою Tokyo Xtreme Racer). Ця гра – ніби з іншої ігрової епохи. І це неймовірно круто.
Радий: The Rise of the Golden Idol (з DLC)
Декілька років назад The Case of the Golden Idol мені дуже сподобалась. Це була дуже класна детективна гра, яка брала за основу Return of the Obra Dinn, а ґеймплей був побудований на розслідуванні сцени, яка завмерла в часі, в пошуку певних ключових слів, а потім накладанні цих ключових слів в створені розробниками форми, де вам треба було пояснити, що трапилось. У гри був цікавий візуальний стиль, класний сюжет, який поступово розкривався, і навіть DLC, які виходили після основної гри, стали чудовим приквелом для сюжету основної гри.
Але з сіквелом розробники пішли ще далі і зі старту запланували рік DLC. Чому я і не проходив гру допоки вони всі не вийшли – я не люблю проходити “незакінчені” історії. Та тепер, коли я нарешті пройшов гру та DLC, повинен сказати, що він відчутно менш цікавий, але це все одно прикольна гра.
Думки про: Mafia: The Old Country
Нарешті у Hangar 13 з’явився новий шанс спробувати зробити нову частину Mafia. Як я дізнався з часом, у Mafia III є фанати, хоча мені гра здалась неймовірно нудною, і фактично зовсім не пов’язаною з серією своєю структурою, тоном оповіданням чи будь-чим ще. Але після цього, вони зробили рімейк першої частини серії, який доволі незручно назвали Mafia: Definitive Edition, хоча “дефінітивною” її назвати взагалі не виходить, хоч гра вийшла якісна і місцями навіть краща за оригінал. І лише зараз з Mafia: The Old Country, в них нарешті знову з’явився шанс спробувати розповісти нову історію. Хронологічно стару, бо події гри відбуваються в Сицилії за декілька десятирічь до першої гри. І вони спробували зробити дійсно “правильну” частину Mafia, але результат, на жаль, вийшов не супер захопливим.
О часи: Heretic + Hexen
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Як і з першими частинами Doom, я лише трохи пограв в Heretic в 90-их. Моїм першим повноцінним досвідом з FPS стали Duke Nukem 3D та Half-Life в другій половинні того десятиріччя. І з купи різних причин, я зазвичай не сильно цікавився “дум клонами” від Raven Software, хоча наступні ігри від цього розробника зазвичай були дуже якісними. Класними шутерами середнього бюджету, які вони випускали в 2000-их та на початку 2010-их, поки Activision не поглинула студію і не перетворила їх на ще один завод Call of Duty. Плюс, я про левел дизайн Hexen чув багато поганого, тому грати в ту гру не дуже хотілось.
Та ось вже який рік підряд Nightdive Studios випускають ремастер класичної FPS, яка в оригіналі буле створена на старій версії рушія id Tech і тепер це Heretic + Hexen. Колекція з двох ігор та їх доповнень “як ви їх пам’ятаєте”, з додатковими новими доповненнями. Тому я вирішив нарешті подивитись, що би трапилось, якби Doom був фентезі.
Зачарований: Metal Gear Solid Δ: Snake Eater
Півроку назад я знову проходив частини серії Metal Gear в перевиданні Master Collection Vol. 1, яке на той момент нарешті оновили до достатньо робочої версії, і був дуже приємно здивований MGS3. До того проходження, я скоріше більше поважав цю частину, аніж любив і перша та друга мені подобались більше. Але тут я несподівано побачив Snake Eater новим поглядом, що й стало головною причиною для мене придбати Metal Gear Solid Δ (Delta): Snake Eater. В кінці мого огляду на перевидання оригінальної гри я задався питанням, чи не стане Delta кращою версією, щоб проходити гру. Тепер я маю відповідь – стане.