Думки про: WHAT THE CAR?

Чотири роки тому, What the Golf? стала дуже приємним і веселим сюрпризом, і я з тих пір все ще її рекомендую. Гра була прикольною, безглуздою в найкращому сенсі і постійно змінювала основні механіки різних жанрів абсолютно неочікуваним чином. Тому, мене трохи здивувало, коли виявилось, що розробники проекту вирішили повторити таку ж саму зав’язку з What the car?, після своїх експериментів в VR з What the bat? Замість гольфу гра тепер ламає концепцію гонок, але результат вийшов слабшим, хоча і все ще веселим.

Read more“Думки про: WHAT THE CAR?”

О часи: Castlevania Dominus Collection

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Радий, що Konami продовжують видавати ігри та колекції ігор з тих часів, коли вони робили класні проекти та їх поважали. Три роки назад вони випустили неймовірно прикольну Castlevania Advance Collection, з якою гравці могли пограти в “IGAvania” ігри (це Castlevania ігри з “metroidvania” дизайном світу, над якими зазвичай працював Коджі Іґараші), які раніше виходили на Game Boy Advance. Колекція була неймовірно крута, але на жаль всі ігри були лише емуляцією оригіналів, без виправлених багів та проблем. Але хоча б, це було збереження класики.

Тепер прийшов час для видання такої колекції для проектів з Nintendo DS, і плюс пару бонусних ігор. Як не дивно, в цю колекцію грати мені сподобалось менше.

Read more“О часи: Castlevania Dominus Collection”

Думки про: Silent Hill 2 (2024)

Все ще дивно, що у Silent Hill 2 тепер є рімейк. Оригінальна гра була справжнім сюрпризом для тих, хто проходив першу частину, але у неї нема рімейку і гру можна пройти лише на першій PlayStation. Минулого року, коли я заново пройшов і перший Silent Hill, і потім Silent Hill 2, проходити їх підряд було дуже приємно, хоча за сюжетом ігри взагалі не пов’язані. Та це не єдина причина, чому в мене були сумніви про цей рімейк. Серія вмерла більше десятка років тому. Та й в цілому, окрім рідких приємних винятків, в серію перестали вірити ще з SH4, а це 20 років тому. Чи варто було підходити до відновлення серії через рімейк, а не нову гру? Причому, рімейк однієї з найвідоміших ігор в історії?..

Але пізно про це думати, бо Silent Hill 2 (2024) вийшла. І виявилась доволі непоганою грою. Я навіть очікую, що великій кількості людей ця гра сподобається більше за оригінал. Але лише з часом стане видно, чи зможе рімейк бути актуальним навіть через 20 років. Я сумніваюсь.

Read more“Думки про: Silent Hill 2 (2024)”

О часи: Doom + Doom II

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Ось я нарешті і пройшов обидві класичні частини Doom, а потім і всі офіційні доповнення. Для багатьох це може стати сюрпризом, враховуючи важливість серії для жанру FPS (та й в цілому ігрової індустрії), але я в дитинстві майже не грав в ігри від id Software. Хоча моїм першим знайомством з жанром стала Spear of Destiny, більшість їх класичних проектів я пройшов лише за останні 10-15 років. Так – навіть Doom. Першу частину (всі три оригінальних епізоди) я повністю пройшов, можливо, раніше за інші класичні проекти, але все одно не в 90-их. І єдиною іншою частиною класичною серії, в яку я грав, до недавніх років була Playstation версія Final Doom. Яку я купив, бо з назви подумав, що це “найбільш повна версія Doom”, але як виявилось, це зовсім інша гра… Але це залишалось моїм єдиним контактом з хоч якимось контентом, який відносився до Doom II, на десятиріччя.

Але коли Doom та Doom II офіційно випустили знову на всіх сучасних платформах, з ремастер роботою від NightDive, я вирішив, що настав час нарешті пройти ці ігри. І це стало довгою подорожжю через дві гри та неймовірну кількість офіційних доповнень.

Read more“О часи: Doom + Doom II”

Розчарування: Visions of Mana

Оскільки до рімейку Trials of Mana (який мені дуже сподобався) я не грав в серію Mana/Seiken Densetsu, в мені досі нема ніяких особливих очікувань від цих проектів. Я уявляю, що гра в серії буде просто прикольною jRPG/action RPG з пригодницьким настроєм і деякими хоча б трохи новітніми ідеями. Наприклад, коли рімейк Secret of Mana мене розчарував (і навряд оригінальна версія мені сподобалась би більше), я все одно розумів історичну важливість гри і її експериментальність як для SNES проекту 1993-го року. І сюжет в грі хоча і був дуже простим, але все одно хоча б захопливим і пригодницьким і світ гри мав цікаві і неочікувані елементи.

Що можна знайти і в Visions of Mana. Тут є прикольні моменти, візуальний стиль гри неймовірно красивий і виглядає ніби хтось перетворив концепти на 3D локації, та й пригодницький запал в ній можна знайти. Та на жаль, гра також дуже нудна і не знає коли зупинитись. І причиною цьому, як мені здається, стало те, що гру розробляло кілька окремий команд, жодна з яких не знала що за гру вони роблять.

Read more“Розчарування: Visions of Mana”

Радий: Hebereke 2/Ufouria: The Saga 2

Одразу після знайомства з Hebereke, я вирішив пограти в нещодавно випущене продовження і перевірити, як розробники переосмислять свою стару ідею. Результати виявились несподіваними. Здебільшого приємно несподіваними. Але інколи не дуже.

Read more“Радий: Hebereke 2/Ufouria: The Saga 2”

Думки про: Hebereke Enjoy Edition та Gimmick! Special Edition

У багатьох гравців є ностальгічні спогади про проекти від Sunsoft, але не в мене. Я розумію звідкіля до цієї компанії є стільки любові, але окрім Blaster Master (і можливо Batman на NES), в які я трохи грав в дитинстві, єдиним проектом від студії, в який я раніше грав, була гра для PS1 – Hard Edge/T.R.A.G. (яку я обожнюю). Тому, коли компанія почала заново випускати свої старі ігри в нових версіях, я не звернув уваги. Але потихеньку почав цікавитись, бо їх часто обговорювали.

Дві з цих ігор вийшли за останні два роки в форматі емуляції оригінальних проектів з NES, але з купою додаткових зручних нових елементів. Перша гра це Hebereke Enjoy Edition (також відома, як Ufouria: The Saga в європейській та австралійській версіях для NES), а друга – Gimmick! Special Edition (також відома як Mr. Gimmick в скандинавському релізі для NES). Я радий, що пограв в обидва проекти, але ніколи більше в них грати не хочу.

Read more“Думки про: Hebereke Enjoy Edition та Gimmick! Special Edition”

Думки про: Sylvio: Black Waters

Близько 9 років тому вийшла дуже унікальна і недооцінена гра Sylvio. Її акцентом був “феномен електронного голосу” і ґеймплей був побудований на дослідженні локацій, в яких вам інколи треба було стикатись з привидами. Гра була достатньо амбіційною, як для команди Stroboskop, яка складається з однієї людини, але не дивлячись на те, що виглядала вона не дуже красиво і мала купу різних проблем та багів, я все одно дуже рекомендував в неї пограти, і рекомендую досі. Після виходу проекту, розробник почав збирати гроші на Kickstarter для розробки продовження, в якому акцент був повинен зміститись з аналізу аудіо на відеозаписи, але на жаль проект не зміг досягнути своєї мети. І замість цього, розробник зробив більш урізану за амбіціями Sylvio 2, яка вийшла через два роки. В ній все одно вистачало прикольних ідей (і від одного з моментів зі спектрограмами мені досі моторошно), але гра була набагато простіша в порівнянні з оригіналом. І через декілька років після виходу гри, розробник вирішив, що втомився від розробки ігор.

Але за останні декілька років купа малих інді студій та розробників почали випускати різні колекції маленьких горор ігор, такі як Haunted PS1 Demo Disc” чи “Dread X Collection”, що надихнуло Stroboskop на повернення в розробку. І після створення Karao для Dread X Collection 5, розробник вирішив повернутись до більш “великих” ігор з новою частиною серії Sylvio: Black Waters. Чому я дуже радію, хоч і гра вийшла не найкраща.

Read more“Думки про: Sylvio: Black Waters”

Зачарований: Kunitsu-Gami: Path of the Goddess

Я не назвав би Kunitsu-Gami: Path of the Goddess революційною грою. Але це дуже прикольна суміш hack and slash action та tower defense стратегії, аналогів якій я раніше не бачив. Нічого революційного, але настільки надихаюче і приємне, що я сподіваюсь побачити більше проектів, які підуть цим же шляхом. Не в плані такої суміші жанрів, а в плані підходу до бюджету та амбіцій. Бо по факту, це гра “АА бюджету”, зроблена за стандартами “ААА бюджету”, що в кінці 90-их та на початку 00-их великі студії робили не рідко, але сьогодні такого не побачиш. І проходження цього проекту нагадало мені за що я взагалі обожнюю ігри, і чого дуже не вистачає посеред сучасних трендів ігрового ринку.

Read more“Зачарований: Kunitsu-Gami: Path of the Goddess”

Думки про: Prince of Persia: The Lost Crown

Я зацікавився Prince of Persia ще з того моменту, коли вперше пограв в першу частину в дитинстві. І ця серія вплинула на розвиток ігрового дизайну в цілому, як в 2D так і 3D. Перша гра (яку було б непогано побачити, разом в з продовженням, в форматі The Making of Karateka) створила стандарт для методичного платформінгу, де кожен стрибок може призвести до смерті, що перейшло в 3D завдяки серії Tomb Raider. Тоді як Sands of Time задала новий стандарт для action adventure в 3D, який все ще використовується в іграх. Але не дивлячись на все це, Ubisoft (у яких зараз права на серію) не випускає нових частин Prince of Persia вже більше 10 років. І останньою частиною зараз є The Forgotten Sands 2010-го року (яка дуже прикольна, але про яку, нажаль, дійсно зазвичай забувають). І замість цього ми майже кожен рік отримуємо нові частини Assassin’s Creed – серії, яка почалась з гри, яку спочатку розробляли як новий Prince of Persia.

Але все почало змінюватись в 2023-ому з анонсом Prince of Persia: The Lost Crown. Нова гра, в 2D і тепер з metroidvania дизайном світу, прямо як в Warrior Within або PoP 2008. Що мене звичайно зацікавило, тому перечекавши тимчасову ексклюзивність гри на EGS на ПК, я придбав її і… Лаявся в екран декілька днів поспіль. Якби ця гра не була частиною Prince of Persia, я б її закинув. Але, не здивуюсь, якщо ця гра багато кому навпаки сподобається. Секрет в дуже простому питанні – чи подобаються вам precision platformer ігри?

Read more“Думки про: Prince of Persia: The Lost Crown”