Якщо ви хоч трохи мене знаєте, то також знаєте наскільки я люблю Resident Evil. Я закохався в серію з найпершого знайомства з Resident Evil Director’s Cut десь у 1997-ому, але це, звичайно, не означає, що мені подобаються всі ігри. Є частини, які мені подобаються менше, є такі, які подобаються більше. Є такі, які я багато разів проходив і такі, до яких я повертаюсь рідко. Requiem – можливо, перша частина, яку я видалив одразу після проходження і не планую проходити знову.
Tag: не можу рекомендувати
Сміючись з: Dementium: The Ward (тепер на ПК)
Окей, це огляд буде трохи нестандартним. Бо я грав в Dementium: The Ward на Nintendo DS і багато разів дивився, як люди проходили гру на стрімах. Тому я завчасно чудово знав, що гра – лайно. Але мені все одно хотілось, щоб вона в мене була на ПК. Плюс, так мені дуже легко нагадувати собі, наскільки жахливими можуть бути саундтреки в іграх. Тож, одразу кажу – на цей проект серйозно дивитись сенсу немає взагалі. Але, ПК порт якісний, дуже дешевий і якщо вам хочеться пограти в дуже забавний горор треш, то це не найгірший варіант.
Розчарування: Cronos: The New Dawn
Враховуючи минулі проекти Bloober Team та перші трейлери, я планував пропустити Cronos: The New Dawn повністю, бо гра виглядала доволі нецікавою. Але на виході гра отримала багато позитивних відгуків. І не може ж бути, щоб купа людей розхвалювала не дуже прикольну гру, вірно? Може. Причому, Cronos посередній не лише в тому, що я і так очікував, але й в тих елементах, які зазвичай у Bloober Team виходять добре.
Розчарування: Onimusha 2: Samurai’s Destiny
Я довго слухав про те, яка Onimusha класна серія, але сам в свій час грав лише в Onimusha 3 (бо вона була на ПК). Але потім вийшов ремастер Onimusha: Warlords і шість років назад, я нарешті пройшов першу гру. Вона виявилась трохи застарілою, але все одно залишалась дуже прикольною action adventure hack and slash, яка (як розробники і планували) відчувалась як “Resident Evil, але з мечем”. Я сподівався, що Capcom продовжать перевидавати цю серію, але вони пішли навіть далі і наступного року повинна вийти нова частина. Разом з анонсом якої також анонсували ремастер Onimusha 2: Samurai’s Destiny. Я багато позитивного чув і про цю гру, яка, на практиці, виявилась дуже поганою.
Розчарування: Final Fantasy VII Rebirth
Важливо зазначити, що Final Fantasy VII Remake Intergrade мені дуже сподобалась, хоча я ніколи сильно не любив оригінал. Та ж FF8 мені більш цікава, хоч проходити її не супер приємно. Але той Remake з Episode INTERmission DLC був неймовірним. Тому і в Rebirth я хотів пограти. Але поки нарешті грав, то не міг дочекатись, коли гра нарешті скінчиться… Це не погана гра, але кажу одразу, що якщо остання частина цієї трилогії буде працювати так само як ця, я не збираюсь її проходити. Гаяти час можна цікавіше.
Гидке каченя: The Thing: Remastered
The Thing вийшла в 2002-ому і стала однією з тих дивних ігор, які були по кіно-ліцензії, але вийшли через багато років після самого фільму. Були непогані приклади таких релізів, наприклад TRON 2.0, яка, я вважаю, була краща за кіно-продовження, що вийшло декілька років пізніше. Але The Thing вийшла не дуже, в принципі як і кіно-продовження 2011-го. Я пройшов гру на ПК приблизно в рік її виходу, і хоча гра мені не дуже сподобалась, в неї був величезний потенціал. Купа крутих і неочікуваних ідей, які дійсно могли відтворювати відчуття параної в екшен грі. Але реалізація була так собі. Років 13 назад я знову пройшов гру і моя думка залишалась незмінною. І тепер вийшла The Thing: Remastered, оновлена версія, краще якої бути не може (окрім повного рімейку). І я без сумнівів можу сказати, що цю гру якісною не зробити. Хоч ідеї в ній дійсно прикольні.
Розчарування: Final Fantasy XVI (з DLC)
Я проходив Final Fantasy XVI, намагаючись при цьому не заснути, і не міг зрозуміти, що трапилось. Як так вийшло, що сценарій написаний дуже якісно, але сюжет нудний? Чому розробники нарешті навчились робити класну суміш hack and slash та покрокових елементів бою в Final Fantasy VII Remake, але для цієї гри за основу знову взяли Final Fantasy XV, і зробили систему ще менш цікавою? Як можна було з таким потенціалом зробити щось свіже створити гру від якої втомлюєшся? Але це Final Fantasy, тому я грав далі і намагався передбачити, якою буде моя фінальна думка про проект.
Розчарування: Ys X: Nordics
Трохи більше ніж 10 років тому я пройшов Ys Origin. Це стало моїм знайомством з серією від Nihon Falcom, яке повністю змінило мої очікування від action RPG як жанру. І я з задоволенням проходив всі інші частини серії, які поступово випускались на ПК. Хоча не кожна частина серії була настільки крутою, якою виявилась Ys VIII: Lacrimosa of DANA (і саме її я досі вважаю найкращою в серії), всі вони були прикольні. Анонс Ys X, як нової “фази” для серії, мене зацікавив – нові ідеї та механіки в наступній захоплюючій та швидкій action RPG від Nihon Falcom ніколи не розчаровували…. До виходу Ys X: Nordics. Вона стала єдиною частиною серії, проходження якої було малоприємним і дуже розчаровуючим.
Розчарування: Visions of Mana
Оскільки до рімейку Trials of Mana (який мені дуже сподобався) я не грав в серію Mana/Seiken Densetsu, в мені досі нема ніяких особливих очікувань від цих проектів. Я уявляю, що гра в серії буде просто прикольною jRPG/action RPG з пригодницьким настроєм і деякими хоча б трохи новітніми ідеями. Наприклад, коли рімейк Secret of Mana мене розчарував (і навряд оригінальна версія мені сподобалась би більше), я все одно розумів історичну важливість гри і її експериментальність як для SNES проекту 1993-го року. І сюжет в грі хоча і був дуже простим, але все одно хоча б захопливим і пригодницьким і світ гри мав цікаві і неочікувані елементи.
Що можна знайти і в Visions of Mana. Тут є прикольні моменти, візуальний стиль гри неймовірно красивий і виглядає ніби хтось перетворив концепти на 3D локації, та й пригодницький запал в ній можна знайти. Та на жаль, гра також дуже нудна і не знає коли зупинитись. І причиною цьому, як мені здається, стало те, що гру розробляло кілька окремий команд, жодна з яких не знала що за гру вони роблять.
Кілька думок про: Sniper Elite V2 Remastered
Коли я вперше пройшов Sniper Elite V2 десь років 10 назад, гра була лише другим проектом в серії від Rebellion. Хоча гра і була “середнього бюджету”, цей стелс шутер від третьої особи з акцентом на використання снайперської гвинтівки, ураження цілей з якої показувало повільну камеру смерті з “просвічуванням” крізь тіло, був доволі свіжою ідеєю на той час, хоч і не дуже прикольною грою. З тих пір серія розвивалась далі, і хоча Sniper Elite 4 не став найкращою стелс грою на світі, грати в неї було дуже приємно. Через рік після виходу того проекту, Rebellion вирішили перевидати V2, яка в оригіналі виходила в 2013-ому. І перед проходженням найновішої частини серії, я вирішив пройти цей ремастер і зрозуміти, чи є сенс в нього грати, коли є продовження.