Of all the titles Ninja Theory have made, if there was one that never needed a sequel, it was the fantastic Hellblade: Senua’s Sacrifice from 2017. But there’ve been plenty of examples in games and other media, where a sequel that never really needed to exist gets created and becomes as liked as the original or even overshadows it. Well, I doubt this will happen with Senua’s Saga: Hellblade II.
Думки про: Senua’s Saga: Hellblade II
З усіх ігор Ninja Theory, неймовірна Hellblade: Senua’s Sacrifice 2017-го року точно не потребувала продовження. Але сам по собі цей факт нічого не значить, все ж вистачає відомих прикладів серед ігор та інших форм медіа, де сіквел, якого ніхто не просив, був настільки ж класним, як і оригінал, або навіть краще. Senua’s Saga: Hellblade II до таких прикладів не відноситься.
O tempora: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Back in 2004 physics simulation of all kinds seemed like the coolest new thing in videogames. The biggest example, of course, was Half-Life 2, but near the end of the year a Finnish development studio Bugbear Entertainment released a racing game where the main gimmicks were extremely detailed physics and car deformation – FlatOut. Instead of going for extremely high speed street racing style how Burnout was doing at the time, the game went for the demolition derby aesthetic with most races taking place on dirt roads somewhere in forests in different weather conditions. It was really cool, but didn’t click with me personally due to feeling a bit more simulation heavy than I’d preferred.
Two years later, however, the studio followed the game up with a bigger badder sequel FlatOut 2 that added more types of cars and tracks a felt just the right amount of arcadey for me, so I played the crap out of it. This game then received an Xbox 360 port called FlatOut: Ultimate Carnage that enhanced and added a bunch of things and a bit later that same port was made available for PCs. With one huge catch – it was a Games For Windows Live title. No one liked GFWL even at the time, as despite a good concept Microsoft botched the execution of the service really hard and within several years the service was discontinued and isn’t even working properly on modern systems. So, for years FlatOut: Ultimate Carnage was very hard to get working correctly on PC. Until recently, when the “Collector’s Edition” patch updated the game to not just remove GFWL requirement, but to also update the title to work correctly on modern hardware. So I’ve decided to check if the game can suck me in once again, like it did years ago.
Read more“O tempora: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)”
О часи: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
У вже далекому 2004-ому симуляція фізики в іграх стала особливо популярною. Найвідомішим прикладом, звичайно, була Half-Life 2, але ближче до кінця того ж року фінська студія Bugbear Entertainment випустила гоночну гру, головними фішками якої була детальна деформація машин та круто просимульована фізика. Але замість стріт-рейсінгу, який в той час вже можна було побачити в не менш вибуховому Burnout, їх гра FlatOut була про гонки на виживання. Тому гонки були не на вулицях, а в основному десь в полях і лісах по багнюці або снігу. Гра була дуже крута, але мене не зацікавила, бо відчувалась занадто сильно “симуляцією”.
Але через два роки студія випустила продовження, яке було набагато більше і крутіше – FlatOut 2. В ньому було більше типів машин і трас і управління машинами відчувалось більш “аркадним”, тому я в ту гру дуже багато грав. Потім гра вийшла на Xbox 360 port під назвою FlatOut: Ultimate Carnage, але окрім зміни назви там також було багато покращень. І ще через рік ця оновлена версія вийшла і на ПК, але на жаль з Games For Windows Live. GFWL нікому не подобався навіть тоді, коли працював, бо Microsoft жахливо реалізували дуже прикольну, на справді, ідею. Але через декілька років сервіс закрили зовсім і на сучасних системах грати в FlatOut: Ultimate Carnage було доволі складно. І от нещодавно гру перевидали як “Collector’s Edition” версію, яка вийшла безкоштовним оновленням для існуючою гри. І окрім видалення GFWL, з цим оновленням гра також стала набагато краще працювати на сучасних ПК. Чому я і вирішив пограти в гру знову і перевірити, чи може вона мене затягнути.
Read more“О часи: FlatOut: Ultimate Carnage (Collector’s Edition)”
Happy about: Crow Country
We seem to be in the middle of survival horror revival period, with both high profile and niche indie titles revisiting this niche subgenre of action adventure games. There have been some great titles released over the past 7 years and quite a few solid ones. But there’ve also been some stinkers and a few titles that cared more about the aesthetics of the genre, not its design. From the early previews and the demo, I expected Crow Country to land among the latter. Thankfully, the game turned out to be considerably better than that.
Радий: Crow Country
Схоже, що ми все ще в періоді відродження survival horror, і постійно бачимо нові релізи від великих та маленьких студій в цьому піджанрі action adventure. За останні 7 років вийшло декілька чудових ігор, і доволі багато просто прикольних. Але вистачає й поганих або таких, які більше акцентують аудіо-візуальну ностальгію, а не гарний дизайн. На основі моїх перших вражень і демо версії, я очікував що саме до останніх буде відноситись Crow Country. На щастя, гра виявилась дуже прикольною.
Thoughts on: Children of the Sun
I like simple games if they have something cool about them. Could be a nice core gameplay idea, or interesting style or story. Even before the proper rise of indie games, there were super low budget PC and console games. Series like “Simple” from D3 Publisher or the “SuperLite” from Success even gave birth to niche but popular franchises, most notable being Earth Defense Force. When I first saw Children of the Sun, I thought of such games and was hoping that it could have that “something cool”, whatever it is. But after the quite short playthrough of the title and just one day passing, I’m already struggling to remember the game.
Думки про: Children of the Sun
Класно, коли гра проста, але все одно чіпляє. Або ґеймплеєм, або прикольним стилем чи сюжетом. Навіть до початку популярності сучасних інді ігор на ринку вистачало проектів малого бюджету на ПК і навіть консолях. А з серій “Simple” від D3 Publisher та “SuperLite” від Success навіть виникло декілька нішевих але відомих франшиз, найвідомішою з яких є Earth Defense Force. Саме про такі ігри я вперше подумав, коли побачив Children of the Sun і сподівався знайти в цій грі щось, що чіпляє. Але після дуже короткого проходження і одного дню після, я майже не пам’ятаю що в грі взагалі відбувалось.
O tempora: Teenage Mutant Ninja Turtles: The Cowabunga Collection
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
While I suck at fighting games and (to a lesser extent) beat em ups, I grew during the era when they were The Coolest Thing Ever. A local arcade, and I’m still surprised we had one after the crapshow that was Soviet Union, had cabinets with Street Fighter II, Mortal Kombat, Streets of Rage II, Vendetta (Crime Fighters II) and, of course, Teenage Mutant Ninja Turtles. And all of the NES clones came preloaded with X games in one packages where at least one of the classic TMNT games would be included. The TMNT animated series from the 80s were also all the rage and so was the first live action movie. Heck, as a child I even liked the second one.
But it’s been decades, TMNT is no longer as popular as it used to be (though still quite liked), Konami stopped making good games and then any games (and are quite disliked). Curiously, the same year as this Cowabunga Collection released, a genuinely fun new game inspired by the titles from the collection was released – Teenage Mutant Ninja Turtles: Shredder’s Revenge. So, while game preservation is really important, would there be a reason for people who didn’t grow up on the titles from this collection to check it out?
Read more“O tempora: Teenage Mutant Ninja Turtles: The Cowabunga Collection”
О часи: Teenage Mutant Ninja Turtles: The Cowabunga Collection
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Хоча я дуже погано граю в файтінги і лише трохи краще в beat em up, я ріс тоді, коли вони були найкрутішими жанрами на Землі. Недалеко від мене можна було грати в аркадні автомати, що мене досі дивує, враховуючи яким лайном був Радянський Союз. І на вибір можна було пограти в Street Fighter II, Mortal Kombat, Streets of Rage II, Vendetta (Crime Fighters II) і, звичайно, Teenage Mutant Ninja Turtles. Ну а на всіх клонах NES типу Dendy чи Юпітера було багато ігор, і там обов’язково була хоча б перша консольна TMNT. Серіал про Черепашок-ніндзя також постійно крутили по телевізору, а перший фільм був взагалі крутєзним. Мені малому навіть другий фільм сподобався.
Але це було давно, TMNT все ще поважають, але ця серія не настільки популярна, як тоді. Konami перестали випускати хороші ігри, а потім і будь-які ігри (і їх самих не поважають). В один рік з цією колекцією вийшла абсолютно нова гра – Teenage Mutant Ninja Turtles: Shredder’s Revenge. І вона була побудована на найкращих елементах ігор, які представлені в цій колекції. Тому, хоча і приємно бачити чудовий приклад збереження класичних ігор, залишається питання – чи є сенс грати в ці старі ігри, якщо є нова?
Read more“О часи: Teenage Mutant Ninja Turtles: The Cowabunga Collection”