Bithell Games have put out several relatively small and simple but inventive titles over the past decade. Thomas Was Alone, possibly, remains their best known, but it’s hardly an example of what they “usually do”, as there seems to be no “usual” for the team. That said, they’ve made several visual novel-ish adventure games, like the really inventive Subsurface Circular that I’ve enjoyed several years ago, and Tron: Identity fits the same general description. Except, it’s simpler to a flaw.
Tag: visual novel
Кілька думок про: Tron: Identity
Bithell Games випустили декілька маленьких і простих, але вартих уваги проектів за останні 10 років. Найвідомішим проектом залишається Thomas Was Alone, але для цієї маленької команди немає якогось “свого типу” ігор і вони часто пробують щось нове. Та все ж, декілька з проектів працюють за принципом пригодницької гри з елементами visual novel, як це було з дуже прикольною Subsurface Circular, і Tron: Identity підходить під такий же опис. Лише цього разу він настільки простий, що це проблема.
Happy about: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo
I’ve always admired how Japanese adventure games manage to combine lots of elements and different gameplay ideas into something that looks and feels quite consistent and stylish. That said, I also always disliked the tendency of these games to overexplain plot points, require you to click on literally every tiny thing on the scene before allowing you to proceed with the story and, if they have lots of potential story timelines in the chart/timeline, being grindy about it. So I was a bit cautious about Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo because I’ve enjoyed far fewer games of this sort than I’ve tried. Luckily, this one is genuinely fun.
Read more“Happy about: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo”
Радий: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo
Мене завжди приємно вражали японські пригодницькі ігри, бо вони завжди органічно об’єднують дуже багато жанрів в одну гру, яка при цьому виглядає стильно і цільно. З іншого боку, такі проекти також часто страждають від того, що вони занадто довго пояснюють прості речі в сюжеті, не дають проходити далі, поки ви не подивитесь на кожен піксель на сцені, а якщо в них є сюжетна схема по якій можна стрибати між подіями, то це вони очікують, що ви подивитесь всі варіації. Тому до Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo я підходив дуже обережно. Та, на щастя, гра виявилась прикольна.
Read more“Радий: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo”
Happy about: Gnosia
On one hand, Gnosia is a mix of two genres I don’t particularly care about – a social deduction game and a visual novel. On another – it’s so shockingly fascinating and well put together, that I was engaged until the final ending of the game.
Радий: Gnosia
З одного боку Gnosia змішує два жанри, які я не дуже сильно люблю – соціальну дедукцію та візуальну новелу. Але з іншого боку – ця суміш настільки захоплююча та гарно створена, що я з радістю пройшов гру до кінця.
Thoughts on: AI: The Somnium Files
I feel like the main reason people would be looking at AI: The Somnium Files is because the director and writer of the game is Kotaro Uchikoshi who is mostly known internationally for the Zero Escape series. It’s both the reason I ignored the game since its release and the reason I eventually decided to give it a go. After all, Zero Time Dilemma was a notorious mess that even the brightest memories of Nine Hours, Nine Persons, Nine Doors wouldn’t be able to hide. And now, on one hand I am glad that I’ve given it a go. But on the other, I have to accept that I didn’t really enjoy playing this game much.
Мысли про: AI: The Somnium Files
Думаю, главная причина почему кто-то может заинтересоваться AI: The Somnium Files – главным дизайнером игры был Котаро Утикоси (Kotaro Uchikoshi), который лучше всего известен по серии Zero Escape. Именно поэтому я проигнорировал игру к её релизу, и почему я в итоге дал ей шанс. Zero Time Dilemma оказалась настолько ужасной кашей, что после неё забывалось насколько хорошей до этого была Nine Hours, Nine Persons, Nine Doors. И эта новая игра с одной стороны получилась не таким разочарованием, но с другой стороны всё равно так себе.
Happy about: Phoenix Wright: Ace Attorney Trilogy
Despite hearing a lot about the Phoenix Wright: Ace Attorney series for years, and frankly how couldn’t you hear about it with how popular it has become, I’ve not played a single entry up until this point. Most of the world has met Phoenix in a localized version back in 2005-2006 when the original GBA title was ported to Nintendo DS and released worldwide. This original trilogy of games was already out in Japan, having been released in 2001, 2002 and 2004 on GBA, but it was at this point that the famous “Objection!” really took off elsewhere. And after years of popularity, different related media, sequels, crossover games and many direct and indirect imitators the original trilogy has finally landed on PC, worldwide (there were Japan-only PC ports of several previous titles) in its newest updated iteration. I was very excited to finally check it out.
Read more“Happy about: Phoenix Wright: Ace Attorney Trilogy”
Радуясь: Phoenix Wright: Ace Attorney Trilogy
Я много наслушался про серию Phoenix Wright: Ace Attorney и было бы странно, если нет – серия в своё время стала невероятно популярной. Многие познакомились с Фениксом в локализированном варианте в 2005-2006 годах, когда оригинальную трилогию игр с GBA портировали на Nintendo DS для международного релиза. В Японии эти игры уже несколько лет знали и любили, так как первая часть вышла еще в 2001-ом (вторая в 2002, а третья в 2003), но именно с международным релизом все узнали про “Objection!”. А я лично познакомился только сейчас, ведь после многих релизов, дополнительных материалов и адаптаций и игр, которые имитировали серию, оригинальная трилогия стала доступна на ПК во всём мире (до этого на ПК выходило несколько портов, но только в Японии). И прошел их с удовольствием.