Чотири роки тому Ion Fury стала першою комерційно випущеною грою за 20 років, яка використовувала рушій Build, відомий завдяки проектам Duke Nukem 3D, Blood та Shadow Warrior. Грати в ту гру було в цілому прикольно, але трохи дивно. Бо хоча ця FPS і була класичною в повному сенсі, навіть технічному, використання цього старого рушія не робило гру краще. Але найбільшими проблемами гри були доволі прості в дизайні вороги та зброя і особливо занадто довгі рівні, які при цьому сприймались достатньо схожими. Нове доповнення Aftershock намагається виправити деякі з цих проблем, в результаті чого грати мені в нього було приємніше, ніж в основну кампанію гри.
Tag: рекомендація
О часи: Alone in the Dark: The New Nightmare
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Поговорили про оригінальну трилогію, час поговорити про частину Alone in the Dark, в яку я грав найбільше – Alone in the Dark: The New Nightmare. Перший і на сьогодні єдиний перезапуск сюжетної лінії серії. Як не дивно, оригінальна трилогія, гра 2008-го і навіть жахливий і всіма забутий Illumination вважаються частиною однієї об’єднаної історії. Але The New Nightmare був новим початком серії, який розробили Darkworks, про Cold Fear яких я нещодавно розповідав. І тут багато чудового, але деякі речі жахливі.
О часи: Alone in the Dark 1, 2, 3
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я дуже давно не грав в серію Alone in the Dark. Оригінал я завжди поважав, а гру 2008-го сильно люблю, не зважаючи на неймовірну кількість проблем. А улюбленою грою серії в мене була перша спроба її перезапуску – Alone in the Dark: The New Nightmare. Та зараз поговоримо про першу трилогію, в якій оригінал досі сприймається з повагою, а от сіквели ні. Тем не менш, я пройшов їх всі, хоча і розумів, що грати в другу і третю частину мені не сподобається.
Радий: Ratchet & Clank: Rift Apart
Весь мій минулий досвід з серією Ratchet & Clank почався і швидко закінчився коли я пограв в перші 4 частини на PS2. Перша гра була непогана, але з проблемами. Але починаючи з Going Commando, першого сіквелу, серія знайшла своє місце і стала прикольною. Rift Apart продовжує всі ті ж основи, які з’явились в тій грі, і покращувались з 2002-2003-их років. І тепер, коли гра вийшла на ПК через 2 роки після PS5 релізу, мені дуже шкода, що таких ігор майже ніхто більше не робить.
Радий: The Saboteur
Колись існувала студія Pandemic Studios, яка випустила купу проектів, деякі з яких були дуже успішними, як Star Wars: Battlefront чи Mercenaries: Playground of Destruction, а деякі менш успішними, але все одно відомими, як Full Spectrum Warrior чи Destroy All Humans!. Але коли після багатьох переносів релізу вийшла Mercenaries 2: World in Flames, відгуки на неї були не найкращими і навіть сама команда вважала проект незакінченим. The Lord of the Rings: Conquest зустріли ще гірше і гру дуже швидко забули. А фінальним проектом стала The Saboteur. На момент виходу одна з частин студії вже була закрита, а після серії доволі нейтральних оглядів EA закрили студію повністю.
Ці новини для мене стали повною несподіванкою – я в той момент проходив The Saboteur і мені він здавався одним з найкращих прикладів ігор-пісочниць з відкритим світом. А цей жанр мені дуже рідко подобається. І хоча я повернувся до гри вперше з релізу, я весь це час добре пам’ятав, який в грі був чудовий дизайн звуку, як паркур працював краще ніж в серії Assassin’s Creed на той момент (тоді вийшли лише перші 2). І мені дуже подобалось, як стелс та саботаж в грі були чудовим прикладом “спрощеного Hitman у відкритому світові”. Але не все завжди виявляється таким, яким ти це пам’ятаєш, тому я давно хотів знову сісти за гру і пройти її знову. На щастя, її все ще можна придбати на GOG і вона без проблем працює на сучасному залізі.
Радий: Resident Evil 4 – Separate Ways
Хоча кожна нова Resident Evil після виходу чудової нової RE2 викликала різні рівні розчарування, я продовжую очікувати, що наступна гра може знову бути класною. Рімейк Resident Evil 4, який вийшов на початку цього року, був доволі непоганим, але також повним абсолютно ідіотських рішень і люди не очікували, що режим Separate Ways до нього взагалі буде. Все ж таки, ми отримали рімейк гри, від якого очікуєш, що всі канонічні елементи оригіналу будуть в нього включені. І хоча Separate Ways не був в оригінальній грі з релізу і його додали лише з PS2 версії, цей режим потрапляв в абсолютно кожний наступний реліз і порт гри, та став його важливою частиною.
Але, як виявилось, Capcom вирішили випустити Separate Ways як платне DLC через пів року після основної гри. І мені цей режим сподобався більше за саму гру.
Радий: The Making of Karateka
Навіть прямо перед виходом гри, я не до кінця розумів чим виявиться The Making of Karateka. Колекцією ігор? Серією документальних відео? Ремастери чи переосмислення оригінальних ігор? Як виявилось, все це і одразу. Результат дуже незвичайний і можливий, по факту, завдяки тому, наскільки важливою була Karateka, і тому що її дизайнер Джордан Мекнер (Jordan Mechner), записував всі події того часу в щоденник, який вже окремо видавався книгою.
Радий: My Friendly Neighborhood
Кожна нова “survival horror” викликає в мене підозру, бо майже ніхто насправді не робить класичний survival horror і замість цього такою назвою називають ігри будь-яких жанрів, в яких просто акцент на горор. Але погравши в демку My Friendly Neighborhood, яка підтвердила, що гра дійсно намагається відтворити основи класичного survival horror, я був приємно здивованим. І хоча я не можу назвати результат одним з дійсно класних прикладів жанру, це доволі прикольна гра, яка фанатам зайде.
О часи: Star Wars: Knights of the Old Republic
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
З усіх проектів BioWare, жодна з ігор не мала настільки великого впливу на індустрію як Star Wars: Knights of the Old Republic. Вона вийшла в 2003-ому на Xbox і була кульмінацією всього досвіду, який компанія набрала за час свого існування. Але цей досвід тепер був навмисно “спрощений” (в найкращому сенсі) для консольної аудиторії, завдяки чому (і бренду Зоряних Війн, звичайно) гра була, мабуть, найпопулярнішою “західною” RPG. Саме з неї стало популярним робити системи моралі, заводити романи з персонажами, мати свою “базу” для гравців, де можна вибирати напарників в подорож. Всі ці елементи вже зустрічались в іграх, але саме KotOR стала шаблоном, якому стали наслідувати. Ну і плюс, Зоряні Війни тоді багато хто переставав любити, а ця гра всім все одно подобалась.
Я багато проходив цю гру, але після виходу сіквелу (який мені подобається набагато більше), то майже жодного разу не грав знову. Тому останні раз я проходив проект років 15 назад. Цього року грі буде 20 і я вирішив, що саме час знову її пройти.
О часи: Aliens versus Predator 2
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Описуючи No one Lives Forever 1 та 2, я сказав що окрім тих двох ігор є ще одна класика Monolith Productions, яку в цифрі придбати неможливо – Aliens versus Predator 2. Цей проект вийшов між NOLF 1 і 2, та був моїм найулюбленішим з трьох, і в свій час я проходив гру багато разів. Та я не робив цього вже дужа давно і після повернення в NOLF почав хвилюватись, що гра може мене розчарувати. Але не варто було.