Треба сказати, що проходити серію Fatal Frame в зворотному порядку дуже дивно, але сподіваюсь, що ремастери продовжаться. Пару років на ПК і сучасних консолях вийшов перший ремастер – для Maiden of Black Water, який скоріш за все став для багатьох знайомством з серією. І хоча це одна з найслабших частин серії, з великою кількістю дратуючих моментів і дивних рішень, саме в ній з’явились деякі дійсно прикольні ідеї, які раніше в серії не існували. Та я все одно очікував від Mask of the Lunar Eclipse доволі багато і гра мене не розчарувала.
Fatal Frame: Mask of the Lunar Eclipse вийшов на Wii в 2008. І гра була офіційно доступна лише японською, хоча декілька років тому виходив фанатський переклад. Цей ремастер – перший офіційний англомовний реліз гри (але озвучення все ще японською). Це четверта частина серії горор action adventure ігор, в яких вашими ворогами витупають привиди, яких треба “вбивати” за допомогою магічної фотокамери. І на цій частині серія почала більш помітно відходити від основних аспектів класичного classic survival horror pillars і більше акцентувати лінійний сюжетний атмосферний досвід. Але на відміну від Maiden, лінійність гри майже непомітна, тому що локації тут більш закриті, а кожна глава історії починається де це треба для сюжету, а не кожен раз з входу в локацію. Тому тут все одно будуть час від часу знаходитись двері, які зачинені “тому що для сюжету так треба”, більшість зачинених проходів ви відчините ключами або вирішенням якихось проблем. А не тому що гра в якийсь момент вам просто “дозволить” кудись піти.
Основні елементи серії тут без великих несподіванок. Ви будете управляти трьома окремими персонажами (тренд який розпочала третя частина серії), і у кожного з них свої персональні інвентарі. Ви можете досліджувати локації і шукати предмети та документи, які більше розкажуть про історію. Ну і звичайно час від часу ви також будете зустрічати привидів. Деякі з них не агресивні і фоткати їх треба для бонусних балів або загадок. А деякі агресивні і вам треба їх перемогти (але інколи можна і просто втекти). В режимі камери ви дивитесь на гру через видошукач від першої особи і за допомогою елементів інтерфейсу можете зрозуміти як і де знаходиться ворог і коли саме краще робити фото для максимального ураження. Камеру можна прокачувати, різні типи плівки працюють як різні патрони і є ще всілякі додаткові покращення, які будуть давати вам додаткові можливості. Цілитись і ходити можна, але це доволі повільно і можна натиснути на кнопку, щоб завжди тримати привида в кадрі. Але на відміну від Maiden (яку робили під контролер Wii U) нема ніяких додаткових умов для правильності композиції кадру – всі фото завжди горизонтальні і вас хвилюють лише самі привиди, без всіляких літаючих відголосів.
Процес доволі простий і, що типово для серії, більша частина гри повністю тримається на страшній атмосфері, яку вона з самого початку створює. Хоча гра з технічної сторони застаріла, вона все ще виглядає дуже стильно і красиво, що теж доволі типово для серії. Ну а те, як саме тут працює камера, завжди було приємною особливістю серії. Бо на відміну від класичних survival horror, де камера завжди намагалась виглядати кінематографічно, та сучасних “через плече” проектів, де камера майже ніколи не змінює свою позицію, ця гра постійно підбирає цікаві і несподівані ракурси, коли ви цього не очікуєте. Наприклад, коли ви відкриваєте двері, камера може показати цей процес десь здалеку і з темними кутами в кадрі, в яких нічого нема. А можливо колись там щось буде. Причому, що теж приємно – хоча серія не цурається використання різких звуків і візуалів, зазвичай вона скоріше покаже вам щось неприємне, але мовчазно і погрозливо.
З точки зору управління персонажем, було дуже приємно побачити щось більш класичне після доволі нестандартних рішень Maiden. Біг однією кнопкою (натиснувши яку персонаж одразу біжить вперед і ви лише повертаєте в сторони) нікуди не зник і, здається, є у всіх частинах серії. Але на відміну від Maiden він тут працює дуже зручно і без дивних пауз та ігнорування кнопок. Хоча всі анімації і дії персонажів повільні, вони не сприймаються занадто повільними, як це було в Maiden. І саме тут з’явились химерні руки, які можуть вас схопити, коли ви хочете щось підняти. Але на нормальному рівні складності вони з’являються дуже рідко і не бісять, як вони бісили в Maiden.
Та все ж є і дратуючі елементи. Наприклад, дуже часто треба “помітити” якийсь предмет, перед тим як він стане доступним. А для цього, на нього треба “подивитись” ліхтариком, що працює дуже погано. Гру робили під Wii і можливо з wii mote воно працювало краще, але зараз ця дія висить на правому стіку контролера і працює не дуже. Інколи треба буквально якийсь піксель знайти, щоб предмет підняти, і навіть після цього інколи треба ще танцювати навколо нього перед тим, як гра нарешті дасть натиснути на кнопку і його взяти. Успішність кадрів також інколи працює дуже сумнівно, бо на кадрі ви можете дуже чітко бачити, що привид повинен отримати пошкодження при такому ракурсі фото, але чомусь цей “постріл” грою повністю ігнорується. Це не так часто буває, але все ж таки бісить, якщо трапляється.
Що мене дуже приємно здивувало, так це сюжет гри. Нікого не здивує, якщо я скажу, що основною для історії знову стають дивні вигадані традиції і міфи (які трохи основані на реальних аспектах міфології Японії). Але цього разу до цього також додаються елементи психології та науки, які доволі непогано реалізовані. І сама історія, на щастя, не намагається бути неймовірно пафосною і емо, як це було з Fatal Frame III та Maiden. А оскільки музика грає важливу роль в сюжеті, саундтрек тут теж дуже прикольний. Більша його частина скоріше атмосферний ambient (хоч і прикольний), але є декілька дуже красивих мелодичних треків, особливо ближче до фіналу. А і до речі – в грі був відомий пазл пов’язаний з музикою і керування в ньому повністю переробили, тому він, здається, тепер менше бісить.
Fatal Frame: Mask of the Lunar Eclipse – може й не найкраща частина серії і дратуючі елементи в ній присутні. Але все ж таки, з неї починати знайомство з серією варто (точно краще ніж починати з Maiden), а знайомитись з серією обов’язково. Дуже сподіваюсь, що перші три гри також отримають ремастери на ПК і сучасних консолях. Але той факт, що нарешті всі можуть пограти в Mask of the Lunar Eclipse дуже приємний. І я радий, що цей раніше недоступний проект виявився вартим свого часу.