Memes – that was the legacy of the infamous Nintendo licensed Zelda titles on the Philips CD-i. Not surprising, really, since both Link: The Faces of Evil and Zelda: The Wand of Gamelon were not very good games. But they did have bizarre and unconventional visual style, especially for their animated cutscenes, all of which became a popular source of the “YouTube poop” videos that used to be insanely popular in the late 2000s. So it’s interesting, how many people grew up knowing these titles, without ever playing them. Back in 2020 Seth Fulkerson (also known as Dopply) created unofficial remasters of both games running on GameMaker and featuring a lot of improvements that turned those titles into something that was at least playable and less frustrating. Those remasters, for legal reasons, are not available anymore so instead Dopply decided to create a game that would serve as a spiritual successor to those bizarre titles. And in doing so, managed to create a game that is genuinely enjoyable.
Tag: exploration
Радий: Arzette: The Jewel of Faramore
Меми – виключно за це запам’ятали ігри серії Zelda на Philips CD-i, які були випущені з офіційною підтримкою Nintendo. І це не дивує, бо Link: The Faces of Evil та Zelda: The Wand of Gamelon були доволі поганими іграми. Але при цьому, у них був дуже нетиповий візуальний стиль, особливо в заставках. Завдяки якому, ігри стали чи не найбільш популярним джерелом для так званих “YouTube poop” відео, які були неймовірно популярними в кінці 2000-их. Навіть смішно, що так багато людей виросли зі знанням цих ігор, навіть ніколи в них не граючи. В 2020-ому році Сет Фалкерсон (також відомий під ніком Dopply) створив неофіційні сучасні ремастери обох ігор на рушії GameMaker, завдяки чому у багатьох людей вперше виникла можливість пограти в ці ігри, причому в цій версії вони і виглядали, і грались набагато краще. З легальних причин, Dopply більше не розповсюджує ці ремастери, а тепер випустив абсолютно нову гру, яка намагається відтворити шарм тих проектів. І, на відміну від них, в цю гру дуже приємно грати.
In love with: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition
So… I’ve never played a Dragon Quest game before this one. It’s a bit odd to think that, given how important for the development of Japanese-made RPGs the game was. Even if it itself originally drew inspiration from Wizardry and Ultima. But yeah, I’ve played almost every Final Fantasy game, but never Dragon Quest. So I’m glad that DQ XI became my introduction to the series as I do see why it’s often called one of the greatest examples of the genre.
Read more“In love with: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition”
Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition
Саме так я знайомлюсь з серією Dragon Quest. Трохи дивно, що я до цього в них не грав, бо серія стала неймовірно впливовою на розвиток всіх японських RPG, хоча і сама в першу чергу була зроблена під впливом від Wizardry та Ultima. Але якось так вийшло, що я пройшов майже всі існуючі Final Fantasy, але не грав в жоден Dragon Quest. Добре, що знайомство почалось саме з DQ XI, бо я бачу чому цю гру часто називають однією з найкращих в жанрі.
Read more“Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition”
Happy about: Timespinner
While I love good exploration focused metroidvania titles and Timespinner is one of them, I have not played it until now, more than 5 years since it was released. I don’t even remember what made me doubt it’s worth playing. Maybe reviews that mentioned really poor writing (which turned out to be true, as I’ll cover later). Maybe the amount of metroidvania titles that started going into hard combat focus and all of the still popular “souls-like” elements, something I usually dislike, and I didn’t trust this game to not go that way. Either way, it wasn’t until after the sequel to this game was announced that I’ve decided to give it another look. And wasn’t until I heard someone describe it as “indie Castlevania: Order of Ecclesia” that I got really curious. Either way, I’m glad that I did.
Радий: Timespinner
Хоча мені подобаються metroidvania ігри з акцентом на дослідження, до яких Timespinner і відноситься, я пройшов її лише зараз, через 5 років після її виходу. Навіть не пам’ятаю, чому я її проігнорував на момент виходу. Можливо кількість відгуків, які казали про поганий сценарій (що дійсно є проблемою і я про це напишу). Можливо те, що тоді дуже велика кількість metroidvania ігор почали намагатись стати “складними” і вставляти якомога більше “souls-подібних” механік. Я це не люблю і може хвилювався, що ця гра теж так зробить. В будь-якому випадку, лише тепер, коли анонсували продовження гри, я вирішив цю гру пройти. І лише після того, як її мені описали як “інді Castlevania: Order of Ecclesia”, що мене і зацікавило. Радий, що спробував.
Happy about: Lunacid
Until Demon’s Souls came out, I haven’t even heard of King’s Field or Shadow Tower games. And in almost 14 years since I have not found time or desire to finally play them. But, I suppose, now I kinda have played them, as Lunacid seems to be a love letter to the titles, draped in the lo-fi aesthetics and cosmic horror references. And I have quite enjoyed it.
Радий: Lunacid
До виходу Demon’s Souls я про King’s Field чи Shadow Tower навіть і не чув games. І хоча з тих пір пройшло вже майже 14 років, я все ще в ці старі проекти From Software не грав. Але, в якомусь сенсі, тепер пограв, бо наскільки я розумію Lunacid – переосмислення цих проектів, але в lo-fi стилістиці і з космічним горором. Мені сподобалось.
In love with: The Talos Principle 2
About 9 years ago Croteam surprised everyone by releasing a puzzle adventure with genuinely well written plot, instead of a mindless shooter where you kill dozens of enemies per minute. I loved the game, but by the end of the main game playthrough I got a bit tired with it and did complete the Road to Gehenna DLC. So while I was really interested in seeing Croteam revisit this idea again, I also wasn’t sure how one could make a sequel.
As it turned out, they knew exactly how to do it and it goes beyond my most optimistic expectations.
Зачарований: The Talos Principle 2
Дев’ять років тому Croteam випустили пазл гру з чудово написаним сценарієм, а не вибуховий шутер, де ви вбиваєте десятки ворогів в секунду, як всі від них очікували. Гра тоді мені дуже сподобалась, але під кінець проходження я доволі втомився і Road to Gehenna DLC не пройшов до кінця. Мені дуже хотілось побачити сіквел проекту, але при цьому я навіть гадки не мав, як це можна зробити.
Як виявилось, для Croteam це загадкою не було і вони зробили гру, яка набагато краще ніж я міг взагалі уявити.