Even if you didn’t read the stories or watch any of the adaptations, it seems almost impossible to not be aware of the Moomins and their visual designs, both created by the Finnish writer and illustrator Tove Jansson. Yet, there haven’t been that many videogame adaptations of the series and those that existed seem to have been exclusive to either Finnish or Japanese market. As such, Snufkin: Melody of Moominvalley might be the first videogame adaptation of Moomins to release internationally and on several modern platforms. It is a very very simple game, but also a very very charming one.
Tag: exploration
Радий: Snufkin: Melody of Moominvalley
Навіть якщо ви ніколи не читали книжки і не дивились адаптації, скоріш за все ви знаєте хто такі Мумі-тролі і як саме їх намалювала їх фінська авторка Туве Янссон. Але, що цікаво, так це мала кількість відеоігор про цей світ, а ті ігри, які існували, виходили ексклюзивно в Японії або Фінляндії. Тому Snufkin: Melody of Moominvalley, судячи з усього, перша адаптація Мумі-тролів в вигляді гри, яка доступна всюди і на декількох сучасних платформах. Гра ця виявилась дуже проста, але також дуже мила.
Happy about: Death Stranding Director’s Cut
When Death Stranding was first announced, no gameplay was shown, so no one knew what to think of the game. When the game was finally released in 2019 and you could play it, it was still hard to understand what this game is. A delivery person simulator in a post apocalyptic world with horror and sci-fi story, action adventure gameplay with stealth, light survival game mechanics and crafting in an open world? Huh? …Is it fun? This question will not be possible to answer until at least a few hours into the game, as it takes a while before you start getting into the pace it establishes and understanding if you like whatever this is or not. I think, I really liked it. But it also took me over 80 hours to finish it and have this answer.
Радий: Death Stranding Director’s Cut
Death Stranding анонсували без пояснення ґеймплею, тому ніхто не знав що від гри очікувати. В 2019-ому гра нарешті вийшла, люди в неї пограли, але все одно не могли описати що це взагалі таке. Симулятор кур’єра в пост-апокаліптичному світі з жахами та фантастикою в сюжеті, action adventure та стелс ґеймплеєм, легкими survival елементами та крафтінгом у відкритому світі? Як це взагалі працює? Чи воно цікаве? На останнє питання відповісти можна лише після декількох годин з грою, бо зрозуміти темп та основи гри одразу не вийде. Як і зрозуміти чи вам подобається в це грати. Мені здається, що гра мені дуже сподобалась. Але я це кажу після того як витратив на неї більше 80 годин.
Happy about: Arzette: The Jewel of Faramore
Memes – that was the legacy of the infamous Nintendo licensed Zelda titles on the Philips CD-i. Not surprising, really, since both Link: The Faces of Evil and Zelda: The Wand of Gamelon were not very good games. But they did have bizarre and unconventional visual style, especially for their animated cutscenes, all of which became a popular source of the “YouTube poop” videos that used to be insanely popular in the late 2000s. So it’s interesting, how many people grew up knowing these titles, without ever playing them. Back in 2020 Seth Fulkerson (also known as Dopply) created unofficial remasters of both games running on GameMaker and featuring a lot of improvements that turned those titles into something that was at least playable and less frustrating. Those remasters, for legal reasons, are not available anymore so instead Dopply decided to create a game that would serve as a spiritual successor to those bizarre titles. And in doing so, managed to create a game that is genuinely enjoyable.
Радий: Arzette: The Jewel of Faramore
Меми – виключно за це запам’ятали ігри серії Zelda на Philips CD-i, які були випущені з офіційною підтримкою Nintendo. І це не дивує, бо Link: The Faces of Evil та Zelda: The Wand of Gamelon були доволі поганими іграми. Але при цьому, у них був дуже нетиповий візуальний стиль, особливо в заставках. Завдяки якому, ігри стали чи не найбільш популярним джерелом для так званих “YouTube poop” відео, які були неймовірно популярними в кінці 2000-их. Навіть смішно, що так багато людей виросли зі знанням цих ігор, навіть ніколи в них не граючи. В 2020-ому році Сет Фалкерсон (також відомий під ніком Dopply) створив неофіційні сучасні ремастери обох ігор на рушії GameMaker, завдяки чому у багатьох людей вперше виникла можливість пограти в ці ігри, причому в цій версії вони і виглядали, і грались набагато краще. З легальних причин, Dopply більше не розповсюджує ці ремастери, а тепер випустив абсолютно нову гру, яка намагається відтворити шарм тих проектів. І, на відміну від них, в цю гру дуже приємно грати.
In love with: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition
So… I’ve never played a Dragon Quest game before this one. It’s a bit odd to think that, given how important for the development of Japanese-made RPGs the game was. Even if it itself originally drew inspiration from Wizardry and Ultima. But yeah, I’ve played almost every Final Fantasy game, but never Dragon Quest. So I’m glad that DQ XI became my introduction to the series as I do see why it’s often called one of the greatest examples of the genre.
Read more“In love with: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition”
Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition
Саме так я знайомлюсь з серією Dragon Quest. Трохи дивно, що я до цього в них не грав, бо серія стала неймовірно впливовою на розвиток всіх японських RPG, хоча і сама в першу чергу була зроблена під впливом від Wizardry та Ultima. Але якось так вийшло, що я пройшов майже всі існуючі Final Fantasy, але не грав в жоден Dragon Quest. Добре, що знайомство почалось саме з DQ XI, бо я бачу чому цю гру часто називають однією з найкращих в жанрі.
Read more“Зачарований: Dragon Quest XI S: Echoes of an Elusive Age – Definitive Edition”
Happy about: Timespinner
While I love good exploration focused metroidvania titles and Timespinner is one of them, I have not played it until now, more than 5 years since it was released. I don’t even remember what made me doubt it’s worth playing. Maybe reviews that mentioned really poor writing (which turned out to be true, as I’ll cover later). Maybe the amount of metroidvania titles that started going into hard combat focus and all of the still popular “souls-like” elements, something I usually dislike, and I didn’t trust this game to not go that way. Either way, it wasn’t until after the sequel to this game was announced that I’ve decided to give it another look. And wasn’t until I heard someone describe it as “indie Castlevania: Order of Ecclesia” that I got really curious. Either way, I’m glad that I did.
Радий: Timespinner
Хоча мені подобаються metroidvania ігри з акцентом на дослідження, до яких Timespinner і відноситься, я пройшов її лише зараз, через 5 років після її виходу. Навіть не пам’ятаю, чому я її проігнорував на момент виходу. Можливо кількість відгуків, які казали про поганий сценарій (що дійсно є проблемою і я про це напишу). Можливо те, що тоді дуже велика кількість metroidvania ігор почали намагатись стати “складними” і вставляти якомога більше “souls-подібних” механік. Я це не люблю і може хвилювався, що ця гра теж так зробить. В будь-якому випадку, лише тепер, коли анонсували продовження гри, я вирішив цю гру пройти. І лише після того, як її мені описали як “інді Castlevania: Order of Ecclesia”, що мене і зацікавило. Радий, що спробував.