A few months ago I’ve decided to finally give Remnant: From the Ashes a go and found it surprisingly good and highly enjoyable. A unique mix of a third person shooter, Diablo II-like action RPG and some Soulslike elements, it was a fun experience from start to finish, despite having plenty of budget-related compromises. Afterwards, I’ve decided to wait until its sequel will get all of the planned DLCs out before giving it a go, hoping that it will turn out to be a straight improvement over the predecessor. Sadly, that isn’t the case and while Remnant II is still an enjoyable game, for all of its improvements it also takes a few steps sideways and back.
Tag: DLC
Радий: Remnant II (з усіма DLC)
Декілька місяців тому я вирішив нарешті пограти в Remnant: From the Ashes, і гра виявилась дуже прикольною. Хоча ця унікальна суміш шутеру від третьої особи, Diablo II-подібної action RPG і деяких Soulslike елементів явно була зроблена на обмеженому бюджеті, грати в неї було дуже весело. Після проходження гри я вирішив не одразу грати в її продовження, а спочатку почекати, поки воно отримає всі заплановані DLC і очікував від продовження гри, яка буде в усьому кращою. На жаль, Remnant II краще не в усіх елементах, і деякі з рішень в ній роблять її трохи гірше. Але грати в неї мені все одно дуже сподобалось.
Happy about: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)
I have to give it to Gunfire Games – they seem to be a highly adaptable studio. Founded in 2014 by parts of the team who worked on Darksiders franchise in the by then defunct Vigil Games, I’m sure their original desire was to immediately go into creating Darksiders III. But they’ve adapted to the realities of the market and to built portfolio and keep the studio alive created several VR projects for the then booming initial wave of VR popularity brought in by Oculus Rift. One of which was called Chronos that played like a tough hack and slash inspired by Souls-like games and featured a setting that included both fantasy and post-apocalyptic Earth imagery, which they’ve already played with a lot for Darksiders. This also allowed them to get better acquainted with Unreal Engine 4 which they then used to create a visually beautiful (but incredibly frustrating and unfun) Darksiders III. And to follow that project up, they’ve seemingly decided to experiment with the third person shooting mechanics (as one of the Horseman – Strife, – is a gun user) while reusing a lot of the resources they’ve managed to create up until that point and created a genuinely clever mix of different genres – Remnant: From the Ashes. That also served as a sequel to Chronos (later to be re-released for flat screens as Chronos: Before the Ashes).
And it is really bizarre how they’ve seemingly just experimented and scrambled a bunch of ideas together from what they had on a rather low budget only to create their best game up until that point.
Read more“Happy about: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)”
Радий: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)
За що я дуже поважаю Gunfire Games, так це за їх здібність адаптуватись під ситуацію. Студію сформували в 2014 році люди, які до цього працювали в Vigil Games над серією Darksiders і я певен, що вони одразу хотіли почати робити Darksiders III. Але вони врахували потреби ринку і спочатку почали будувати собі нову репутацію та заробляти більш простими проектами, які вони зробили під першу хвилю популярності сучасного VR, а конкретно під Oculus Rift. Одним з цих проектів був Chronos – складна hack and slash Souls-подібна гра, в світі якої була суміш фентезі та пост-апокаліпсісу, що вони до цього робили в Darksiders. З цими проектами, вони набили собі руку в створенні ігор під Unreal Engine 4 і потім їм випала можливість створити дуже красиву (але неймовірно неприємну для проходження) Darksiders III. Після чого, вони вирішили проекспериментувати і зробити шутер від третьої особи (можливо тому що один з ключових персонажів Darksiders з пістолетами), використовуючи якомога більше напрацьованих матеріалів з уже існуючих проектів. І в результаті цього вийшла дуже незвична суміш багатьох жанрів – Remnant: From the Ashes. Яка також виявилась продовженням Chronos (цю гру потім перевидадуть для звичайних моніторів як Chronos: Before the Ashes).
Тому мені особливо цікаво бачити, як цей результат повторного використання ідей та різних експериментів став найкращою грою студії на момент виходу гри.
Read more“Радий: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)”
Happy about: The Talos Principle 2 – Road to Elysium
The Talos Principle 2 was easily one of my favorite game releases of 2023. Wonderfully paced, wittily written and well-balanced in terms of difficulty, the first person puzzle game was an improvement in my eyes over the already amazing original game. That did get a well received epilogue DLC Road To Gehenna half a year after its release. So, I guess, it only makes sense that half a year after the release of the sequel it receives its own DLC – Road to Elysium. And while I doubt it will get as well received, it’s a really fun three piece addition to an already wonderful title.
Read more“Happy about: The Talos Principle 2 – Road to Elysium”
Радий: The Talos Principle 2 – Road to Elysium
The Talos Principle 2 була однією з моїх найулюбленіших ігор 2023-го. Майже все в ній мені сподобалось – чудовий темп, дотепний сценарій, гарно продумана складність загадок і хоча першу частину серії вже було легко рекомендувати, це продовження було навіть краще. Для оригіналу через пів року після релізу виходило DLC Road To Gehenna, тому ні для кого не повинно було стати сюрпризом, що через пів року після виходу сіквелу для нього теж буде DLC – Road to Elysium. І навіть якщо з часом це доповнення не будуть згадувати з такою ж любов’ю, як Road To Gehenna, в нього все одно варто пограти.
Happy about: Dead Island 2 (with DLCs)
The original Dead Island from Techland had a somewhat difficult development, but became an odd success when it was finally released in 2011. Its often unintentionally funny coop was the secret sauce for that period of games when the cooperative titles were extremely popular. While its often mediocre quest and level design and simplistic and grindy action RPG/looter shooter mechanics were often excused. It also allowed for melee combat using the analogue sticks, had some systemic elements, ability to drive cars and its story, despite being boring, actually acknowledged all playable characters even if you were to play solo – something that Borderlands wasn’t doing yet. But despite me being somewhat positive about the game over a decade ago, I couldn’t even bother to finish its standalone expansion Riptide, let alone ever replay it.
Techland moved on to create a potentially more interesting franchise with Dying Light, but I didn’t like those either. All while Dead Island 2 went into development hell, switching developers and being remade from scratch several times. But it has been released last year and all of its previously announced DLCs are out as well, so I’ve decided to give it a go. To my surprise, it turned out to be quite entertaining, if you know what to expect.
Радий: Dead Island 2 (з DLC)
Перший Dead Island від Techland пройшов доволі складний шлях розробки, але став успішним проектом після виходу в 2011-ому. Кооперативне проходження було популярним, а гра часто була (випадково) смішною, що і стало основою її популярності. Завдяки чому, на її доволі нудний дизайн рівнів та примітивний action RPG/looter shooter ґеймплей закривали очі. Плюс, гра мала декілька унікальних елементів, на кшталт аналогового управління ближнім боєм з ґеймпаду, різних системних елементів в дизайні, можливістю керувати транспортом і тим, що сюжет завжди враховував присутність всіх головних персонажів, що на той момент в Borderlands не робили. Але хоча я і доволі позитивно відгукувався про гру більше 10 років тому, я навіть не пройшов окреме доповнення гри Riptide, а всі спроби пройти гру знову я завершував майже миттєво.
Techland з тих пір спробували створити більш потенційно цікаву серію Dying Light, але мені не сподобались, ні оригінальна гра, ні продовження. Тоді як розробка Dead Island 2 затягнулась і перезапускалась декілька разів, кожен раз з новими розробниками. Але минулого року гра нарешті вийшла, а тепер і всі анонсовані раніше DLC, тому я нарешті в неї пограв. І вона виявилась дуже прикольною, якщо розуміти чого очікувати.
Happy about: Ion Fury: Aftershock
Four years ago Ion Fury became the first new commercial product in about 20 years to utilize the Build engine, best known for being used in Duke Nukem 3D, Blood and Shadow Warrior. The experience of playing the game was kinda neat, but also slightly confusing as while it was truly a classic FPS down to its engine, it also felt like a somewhat pointless exercise that didn’t really enhance the experience. Though the biggest issues of the title, as I’ve felt, were somewhat uninspired enemies and weapons and its extremely long length without as much variety in terms of levels. Aftershock is a new expansion for the game that addresses some of those flaws and leads to a result that, in my opinion, is superior to the main game itself.
Радий: Ion Fury: Aftershock
Чотири роки тому Ion Fury стала першою комерційно випущеною грою за 20 років, яка використовувала рушій Build, відомий завдяки проектам Duke Nukem 3D, Blood та Shadow Warrior. Грати в ту гру було в цілому прикольно, але трохи дивно. Бо хоча ця FPS і була класичною в повному сенсі, навіть технічному, використання цього старого рушія не робило гру краще. Але найбільшими проблемами гри були доволі прості в дизайні вороги та зброя і особливо занадто довгі рівні, які при цьому сприймались достатньо схожими. Нове доповнення Aftershock намагається виправити деякі з цих проблем, в результаті чого грати мені в нього було приємніше, ніж в основну кампанію гри.