Jade Empire я до цього пройшов лише раз – в 2007, коли Special Edition порт вийшов на ПК. І все що я про неї пам’ятав з тих пір, це те що історія мені сподобалась. Не раз я задумувався пограти в неї знову, але настрою якось не було. Та нещодавно я вирішив, що час настав і тепер я розумію, чому я нічого не пам’ятав про ґеймплей.
Tag: чудовий саундтрек
О часи: Max Payne та Max Payne 2: The Fall of Max Payne
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я обожнював грати в Max Payne, коли вона вийшла і нічого навіть схожого на неї тоді не знав. Вона залишалась для мене золотим стандартом якості для екшенів, навіть хоча і мала свої проблеми. Її темп був ідеальним, оповідання неочікувано якісним, ґеймплей захоплюючим. Через два роки вийшло продовження, яке покращило деякі з механік і зробило набагато більший акцент на сюжет. І хоча я її дуже поважав за це, подобалась вона мені менше. Але останній раз я в них грав дуже давно і мені було цікаво, чи може змінитись моя думка про ці проекти, особливо тепер, коли ми знаємо що на них роблять рімейки.
Read more“О часи: Max Payne та Max Payne 2: The Fall of Max Payne”
Зачарований: Live A Live (2022)
Мене багато років цікавив проект Live a Live (стилізовано пишуть як LIVE A ƎVI⅃). Це jRPG від Square, яка вийшла в 1994 – той же рік що й Final Fantasy VI, через рік після Secret of Mana і за рік до Chrono Trigger. Але як і Seiken Densetsu 3 (яку нещодавно чудово переробили під назвою Trials of Mana), ця гра спочатку вийшла лише в Японії, тому величезна кількість людей з усього світу лише про неї чули, але не грали. І в чутки було складно повірити – декілька окремих історій, кожна з яких в своєму сеттінгу і зі своїми механіками в одній грі? Та й ще під виробництвом Square, коли всі їх проекти були крутими? І з саундтреком від Йоко Сімомура, музика якої стане відомою через пару років завдяки її композиціям для Super Mario RPG та Parasite Eve? Як таке може бути?
Несподівано, рік тому вийшов “HD-2D” рімейк цієї незвичайної гри для Switch, який тепер став доступним і для інших платформ, включаючи ПК, тому я нарешті зміг пограти в неї сам. І словами складно описати наскільки неочікуваним був цей досвід.
О часи: Silent Hill 2 (з модом Enhanced Edition)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Продовжуючи розмовляти про класичні Silent Hill, тепер черга сіквелу, який всі люблять. На момент виходу Silent Hill 2 був несподіванкою з дуже багатьох причин. І саме з цієї гри всі почали думати про серію Silent Hill, як про ігри, які в першу чергу про сюжет, бо саме оповідання тут було настільки неймовірним, що багато проектів досі намагаються повторити цей успіх, включаючи більшість “західних” частин серії після четвертої. Але хоча я дуже поважаю цю гру і вважаю її важливою, я не дуже полюбляю в неї грати. З мого першого проходження гри на ПК в 2003 і до сьогодні, коли я пройшов її знову в, мабуть, найкращому варіанті (на ПК з модом Enhanced Edition, про що я також напишу) сам процес проходження мене не дуже захоплює. Але пограти в цю гру все одно варто.
О часи: Silent Hill
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Є декілька ігор та ігрових серій в які я регулярно граю десятки років. Через що я навіть не задумуюсь про те, що ніколи не писав про них ретроспективних оглядів. Все ж таки ці ігри точно пройшли перевірку часом, плюс я знаю їх настільки добре, що дивитись на них свіжим оком майже неможливо. Та все ж, думаю варто почати пробувати. І для першого такого експерименту, де я намагаюсь дивитись на гру так, ніби я граю в неї в перший раз, я вибрав Silent Hill.
В уже далеких 90-их Capcom почали випускати ігри в жанрі, який вони назвали “survival horror” і через їх успішність багато інших компаній почали робити свої копії. Приєднались до цих спроб і Konami, що призвело до появи гри, яка з одного боку повністю наслідувала ідеї Resident Evil, але з іншого стала новаторським проектом. І якщо вірити обкладинці піратської копії гри з Дарниці, гра була “крутіша за Resident Evil 2”. Обкладинка не брехала.
Повертаючись в Torchlight II
Тоді як перша частина Torchlight вийшла в період, коли “Diablo-подібних” action RPG майже не виходило, Torchlight II вийшла в 2012-ому, коли ринок виглядав інакше. Було декілька вже анонсованих і очікуваних ігор в цьому стилі і також два нових дуже великих релізи. Diablo III вийшла того ж року і хоча у неї було багато критиків, бренд не загубив своєї важливості. Тоді як Borderlands 2, хоча гра і не повністю того ж жанру, вийшла за декілька днів до Torchlight II і аудиторія “лутер шутерів”, яку набрала перша Borderlands, трохи співпадала з аудиторією Diablo-клонів. Та на щастя, Torchlight II не був забутим і гра отримала багато позитивних відгуків, на які вона заслуговувала. Я теж писав тоді про гру позитивно, тому подивитись на проект через 10 років було дуже цікаво.
Повертаючись в Torchlight
За останні років 10 action RPG стали знову популярні. Але колись був дивний період часу, коли, здавалось, ніхто не хотів робити класичні “Diablo клон” ігри і посеред тих часів вийшов Torchlight, який порадував всіх фанатів жанру. Грати в цей проект сьогодні трохи дивно, але після повторного проходження Diablo 1 та 2 (і після того, як я освіжив свої спогади про 3, про який мені нічого нового додати не було), мені дуже хотілось спробувати.
О часи: Diablo II: Resurrected
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Більшість людей обожнюють Diablo II. Для них це головна гра серії і саме вона започаткувала багато ідей, які все ще використовуються в жанрі і навіть за його межами. Але мені вона ніколи сильно не подобалась. Я навіть не певен, що я колись проходив доповнення Lord of Destructionдо кінця – точно пам’ятаю лише що пройшов Акт IV і почав грати в доповнення. Але я все одно цю гру поважав і завжди планував пограти знову. З виходом неймовірно прикольного ремастеру Diablo II: Resurrected (і після проходження першої гри з її доповненням) я вирішив що прийшов час це зробити. І гра мені нарешті сподобалась.
О часи: Diablo (+Hellfire)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Не знаю як вам, а мені складно повірити що Diablo вийшов більше 26 років тому. Якось навіть дивно про це думати. Гра не була першим прикладом RPG з боєм в реальному часі, чи першою action RPG, але саме вона задала стандарт для “західного” action RPG, як суміш ідей roguelike, великої кількості луту і захоплюючого дослідження підземель, як самому так і в мережевій грі. І хоча для багатьох людей друга частина найулюбленіша, мені перша частина завжди була миліша.
При тому, що я повністю пройшов гру до цього лише один раз. Причому, мені здається що навіть не ПК, а PlayStation версію. Ну а в доповнення Hellfire я взагалі ніколи раніше не грав, тому плани нарешті пограти в цю класику знову в мене були давно.
Радий: Fatal Frame: Mask of the Lunar Eclipse
Треба сказати, що проходити серію Fatal Frame в зворотному порядку дуже дивно, але сподіваюсь, що ремастери продовжаться. Пару років на ПК і сучасних консолях вийшов перший ремастер – для Maiden of Black Water, який скоріш за все став для багатьох знайомством з серією. І хоча це одна з найслабших частин серії, з великою кількістю дратуючих моментів і дивних рішень, саме в ній з’явились деякі дійсно прикольні ідеї, які раніше в серії не існували. Та я все одно очікував від Mask of the Lunar Eclipse доволі багато і гра мене не розчарувала.