Оскільки я не намагаюсь проходити всі класичні FPS сучасної хвилі (тим паче що більшість з них не дуже), я не часто звертаю увагу на нові проекти жанру. Та HROT мене зацікавив своїм стилем і атмосферою з моменту, коли несподівано з’явився в Early Access пару років тому. Повна версія гри тепер доступна, тому я взяв гру і пройшовся рушницею по її рівням. І… хм… проект дуже дивний. Але в більшій мірі прикольний.
Tag: чудовий саундтрек
О часи: No One Lives Forever 1 та 2
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Monolith Productions в свої золоті часи були неймовірними. Не кожна їх гра була чудовою чи популярною, але скільки неймовірних проектів вони випустили, більшість з яких ще й були зроблені на рушії, який вони самі зробили для Microsoft, щоб показати крутість DirectX. І хоча першою грою на ньому була бридотна Blood 2, в яку навіть не намагайтесь грати, перша половина 00-их складалась з дуже важливих проектів: The Operative: No One Lives Forever, Aliens Versus Predator 2, No One Lives Forever 2: A Spy in H.A.R.M.’s Way, Tron 2.0, F.E.A.R., Condemned: Criminal Origins. Всі ці ігри майже миттєво стали хітами і багато хто їх досі пам’ятає. Але три з цих шести ігор зараз придбати в цифрі неможливо.
Мені дуже подобалась серія NOLF. Ігри були одними з найперших, в які я грав на своєму першому “сучасному” ПК і я багато разів їх проходив. Але останній такий раз був дуже давно – я навіть не згадаю вже коли. Тому я нарешті вирішив, що настав час пройти їх знову і згадати, за що їх так любили.
О часи: Persona 3 Portable
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Саме з Persona 3 FES я познайомився з серією Persona (що є частиною серії Megami Tensei). Я почав проходити гру років 14 назад, коли Persona 4 вже існувала і за декілька місяців до виходу Persona 3 Portable на PSP. І хоча мені подобалось проходити цю унікальну суміш симулятора життя та тактичної RPG, у якої ще був неймовірний стиль і чудовий саундтрек, на одному з сюжетних моментів я сильно застряг. І оскільки гра дуже повільно (навіть для тих часів) завантажувалась через обмеження PS2, я просто її закинув. Трохи пізніше теж саме трапилось і з Persona 4, до якої я нарешті повернувся лише в 2020, коли покращена версія гри під назвою Persona 4 Golden вийшла на ПК. І хоча гра була набагато довше, ніж я зазвичай люблю в іграх (тим паче, що в jRPG я граю заради історій, а не механік), мені дуже сподобалось проходити гру і я сподівався, що інші частини серії на ПК теж вийдуть. Ось пройшло ще 3 роки і на ПК доступні Persona 5 Royal (яку я ще тільки почав грати) та Persona 3 Portable, тому я нарешті можу пройти гру. Ну… майже туж саму гру, бо версія Portable, насправді, багато в чому відрізняється від оригіналу.
Кілька думок про: Tron: Identity
Bithell Games випустили декілька маленьких і простих, але вартих уваги проектів за останні 10 років. Найвідомішим проектом залишається Thomas Was Alone, але для цієї маленької команди немає якогось “свого типу” ігор і вони часто пробують щось нове. Та все ж, декілька з проектів працюють за принципом пригодницької гри з елементами visual novel, як це було з дуже прикольною Subsurface Circular, і Tron: Identity підходить під такий же опис. Лише цього разу він настільки простий, що це проблема.
Гидке каченя: Jade Empire: Special Edition
Jade Empire я до цього пройшов лише раз – в 2007, коли Special Edition порт вийшов на ПК. І все що я про неї пам’ятав з тих пір, це те що історія мені сподобалась. Не раз я задумувався пограти в неї знову, але настрою якось не було. Та нещодавно я вирішив, що час настав і тепер я розумію, чому я нічого не пам’ятав про ґеймплей.
О часи: Max Payne та Max Payne 2: The Fall of Max Payne
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я обожнював грати в Max Payne, коли вона вийшла і нічого навіть схожого на неї тоді не знав. Вона залишалась для мене золотим стандартом якості для екшенів, навіть хоча і мала свої проблеми. Її темп був ідеальним, оповідання неочікувано якісним, ґеймплей захоплюючим. Через два роки вийшло продовження, яке покращило деякі з механік і зробило набагато більший акцент на сюжет. І хоча я її дуже поважав за це, подобалась вона мені менше. Але останній раз я в них грав дуже давно і мені було цікаво, чи може змінитись моя думка про ці проекти, особливо тепер, коли ми знаємо що на них роблять рімейки.
Read more“О часи: Max Payne та Max Payne 2: The Fall of Max Payne”
Зачарований: Live A Live (2022)
Мене багато років цікавив проект Live a Live (стилізовано пишуть як LIVE A ƎVI⅃). Це jRPG від Square, яка вийшла в 1994 – той же рік що й Final Fantasy VI, через рік після Secret of Mana і за рік до Chrono Trigger. Але як і Seiken Densetsu 3 (яку нещодавно чудово переробили під назвою Trials of Mana), ця гра спочатку вийшла лише в Японії, тому величезна кількість людей з усього світу лише про неї чули, але не грали. І в чутки було складно повірити – декілька окремих історій, кожна з яких в своєму сеттінгу і зі своїми механіками в одній грі? Та й ще під виробництвом Square, коли всі їх проекти були крутими? І з саундтреком від Йоко Сімомура, музика якої стане відомою через пару років завдяки її композиціям для Super Mario RPG та Parasite Eve? Як таке може бути?
Несподівано, рік тому вийшов “HD-2D” рімейк цієї незвичайної гри для Switch, який тепер став доступним і для інших платформ, включаючи ПК, тому я нарешті зміг пограти в неї сам. І словами складно описати наскільки неочікуваним був цей досвід.
О часи: Silent Hill 2 (з модом Enhanced Edition)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Продовжуючи розмовляти про класичні Silent Hill, тепер черга сіквелу, який всі люблять. На момент виходу Silent Hill 2 був несподіванкою з дуже багатьох причин. І саме з цієї гри всі почали думати про серію Silent Hill, як про ігри, які в першу чергу про сюжет, бо саме оповідання тут було настільки неймовірним, що багато проектів досі намагаються повторити цей успіх, включаючи більшість “західних” частин серії після четвертої. Але хоча я дуже поважаю цю гру і вважаю її важливою, я не дуже полюбляю в неї грати. З мого першого проходження гри на ПК в 2003 і до сьогодні, коли я пройшов її знову в, мабуть, найкращому варіанті (на ПК з модом Enhanced Edition, про що я також напишу) сам процес проходження мене не дуже захоплює. Але пограти в цю гру все одно варто.
О часи: Silent Hill
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Є декілька ігор та ігрових серій в які я регулярно граю десятки років. Через що я навіть не задумуюсь про те, що ніколи не писав про них ретроспективних оглядів. Все ж таки ці ігри точно пройшли перевірку часом, плюс я знаю їх настільки добре, що дивитись на них свіжим оком майже неможливо. Та все ж, думаю варто почати пробувати. І для першого такого експерименту, де я намагаюсь дивитись на гру так, ніби я граю в неї в перший раз, я вибрав Silent Hill.
В уже далеких 90-их Capcom почали випускати ігри в жанрі, який вони назвали “survival horror” і через їх успішність багато інших компаній почали робити свої копії. Приєднались до цих спроб і Konami, що призвело до появи гри, яка з одного боку повністю наслідувала ідеї Resident Evil, але з іншого стала новаторським проектом. І якщо вірити обкладинці піратської копії гри з Дарниці, гра була “крутіша за Resident Evil 2”. Обкладинка не брехала.
Повертаючись в Torchlight II
Тоді як перша частина Torchlight вийшла в період, коли “Diablo-подібних” action RPG майже не виходило, Torchlight II вийшла в 2012-ому, коли ринок виглядав інакше. Було декілька вже анонсованих і очікуваних ігор в цьому стилі і також два нових дуже великих релізи. Diablo III вийшла того ж року і хоча у неї було багато критиків, бренд не загубив своєї важливості. Тоді як Borderlands 2, хоча гра і не повністю того ж жанру, вийшла за декілька днів до Torchlight II і аудиторія “лутер шутерів”, яку набрала перша Borderlands, трохи співпадала з аудиторією Diablo-клонів. Та на щастя, Torchlight II не був забутим і гра отримала багато позитивних відгуків, на які вона заслуговувала. Я теж писав тоді про гру позитивно, тому подивитись на проект через 10 років було дуже цікаво.