Slightly over ten years ago I’ve played Ys Origin – my first experience with Ys franchise or Nihon Falcom games in general. And it completely changed my understanding of what an action RPG can be. Every single entry I’ve played since, as they were gradually released on PC, was a pleasant experience. Even if not every single one of them were as fantastic as Ys VIII: Lacrimosa of DANA, which remains in my eyes the pinnacle of the franchise as of now. So when Ys X was first shown to be a new “phase” in the franchise, where gameplay will be changed and new mechanics and ideas will be introduced, I was beyond excited to see what Nihon Falcom will do next. …Ys X: Nordics turned out to be the most disappointing Ys game in the series I’ve played so far.
Розчарування: Ys X: Nordics
Трохи більше ніж 10 років тому я пройшов Ys Origin. Це стало моїм знайомством з серією від Nihon Falcom, яке повністю змінило мої очікування від action RPG як жанру. І я з задоволенням проходив всі інші частини серії, які поступово випускались на ПК. Хоча не кожна частина серії була настільки крутою, якою виявилась Ys VIII: Lacrimosa of DANA (і саме її я досі вважаю найкращою в серії), всі вони були прикольні. Анонс Ys X, як нової “фази” для серії, мене зацікавив – нові ідеї та механіки в наступній захоплюючій та швидкій action RPG від Nihon Falcom ніколи не розчаровували…. До виходу Ys X: Nordics. Вона стала єдиною частиною серії, проходження якої було малоприємним і дуже розчаровуючим.
Thoughts on: The Crimson Diamond
There are many classic adventure titles I’ve not played. Some I probably never will. Some do intrigue me still. For example – I heard very interesting things about The Colonel’s Bequest, an investigation focused title where you could completely fail solving anything and still finish the game. Hopefully I will eventually play it, but the reason I’m bringing it up is because The Crimson Diamond seems to have been influenced not just by any Sierra adventure titles, but this one in particular. And it’s not just the EGA-styled visuals that call back to the long past era of adventure titles. Far more interesting is the fact that this is a text parser based adventure. You don’t see these often anymore.
Думки про: The Crimson Diamond
Є купа класичних пригодницьких ігор в які я не грав, і в багато з них, скоріш за все, ніколи не пограю. Наприклад – я багато чув класних речей про The Colonel’s Bequest, гру де можна було провалити розслідування повністю, але все одно пройти сюжет. Може в цей проект я колись все ж пограю, але згадав я його не просто так. The Crimson Diamond, як я розумію, бере купу ідей саме з цього конкретного класичного проекту від Sierra. Ці ідеї видно не лише в візуальній стилізації під EGA графіку та управлінні текстом, але й в самому дизайні гри. Хоча, навіть сам факт управління текстом зараз – така рідкість.
Happy about: Remnant II (with all DLCs)
A few months ago I’ve decided to finally give Remnant: From the Ashes a go and found it surprisingly good and highly enjoyable. A unique mix of a third person shooter, Diablo II-like action RPG and some Soulslike elements, it was a fun experience from start to finish, despite having plenty of budget-related compromises. Afterwards, I’ve decided to wait until its sequel will get all of the planned DLCs out before giving it a go, hoping that it will turn out to be a straight improvement over the predecessor. Sadly, that isn’t the case and while Remnant II is still an enjoyable game, for all of its improvements it also takes a few steps sideways and back.
Радий: Remnant II (з усіма DLC)
Декілька місяців тому я вирішив нарешті пограти в Remnant: From the Ashes, і гра виявилась дуже прикольною. Хоча ця унікальна суміш шутеру від третьої особи, Diablo II-подібної action RPG і деяких Soulslike елементів явно була зроблена на обмеженому бюджеті, грати в неї було дуже весело. Після проходження гри я вирішив не одразу грати в її продовження, а спочатку почекати, поки воно отримає всі заплановані DLC і очікував від продовження гри, яка буде в усьому кращою. На жаль, Remnant II краще не в усіх елементах, і деякі з рішень в ній роблять її трохи гірше. Але грати в неї мені все одно дуже сподобалось.
O tempora: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Guess, it was about time to replay Broken Sword – Shadow of the Templars anyway… A classic from 1996, the original Broken Sword has often been considered one of the best point and click adventure titles. You had one good way of experiencing it (original release played via ScummVM) and one average way (Director’s Cut from 2010). But now there’s a perfect way of enjoying this title, with the new Reforged remastered release.
Read more“O tempora: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged”
О часи: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Мабуть і так варто було знову пройти Broken Sword – Shadow of the Templars. Ця класична point and click пригодницька гра 1996-го року не просто так вважається одним з найкращих прикладів жанру. Та раніше було лише два способи її пройти. Один якісний (оригінальна гра, запущена за допомогою ScummVM) і один не дуже якісний (Director’s Cut версія 2010-го). Тепер до них додався найкращий – Reforged ремастер.
Read more“О часи: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged”
Thoughts on: The Plucky Squire
When I first saw videos on The Plucky Squire my thoughts were that it looked curious, but the game risked being way too average to be interesting… Yeah, it is, unfortunately, very average and not particularly interesting.
Думки про: The Plucky Squire
Побачивши перші відео The Plucky Squire я подумав, що гра виглядає потенційно цікавою, але з високим шансом, що вийде нудною… І, на жаль, я був правий. Гра не сильно захоплює, хоч і прикольно виглядає.