Withering Rooms is the kind of game you don’t get every day. Back when the title was still in Early Access, one of the ways the developer described this game was somewhere along the lines of “If Clock Tower was an action RPG”. Which… fits and, even more surprisingly, works incredibly well. This game is so strange, yet so fascinating and inventive. Its influences are recognizable, yet its mood is immaculate… And while I didn’t enjoy every second of the game and do find faults with some of its aspects, it was also one of the most inspiring gaming experiences I’ve had in quite a while.
Category: Reviews
Зачарований: Withering Rooms
Withering Rooms – це така гра, яку не кожен день побачиш. Коли розробник випустив її в Early Access, то описував її в стилі “якби Clock Tower була action RPG”. Що дійсно непогано описує гру і, ще дивовижніше, дуже прикольно грається. Гра вийшла з одного боку винахідлива і ні на що не схожа, але з іншого – ви скоріш за все впізнаєте вплив інших проектів. Просто, навіть з цим впливом у гри свій унікальний голос… Який не завжди мені подобався, але тим не менш, проходження гри стало для мене мабуть найцікавішим ігровим досвідом, який я мав за доволі довгий час.
Thoughts on: Like a Dragon: Infinite Wealth
Another year, another Like a Dragon game. It’s been this way for a while now, to be fair, and playing these titles is not tiring, even if a bit routine. Yet I can’t help but feel that the RGG team itself is starting to get tired and for all of the cool ideas and elements they put in these games, they might be dreaming to make a bunch of non-Like a Dragon games instead.
Infinite Wealth, or Like a Dragon 8, is the second jRPG entry in the series so far, focusing on party turn based combat instead of beat ’em up gameplay. And while it has a lot of really cool things and quality of life improvements over the Yakuza: Like a Dragon, I can’t say that I’ve enjoyed it much.
Думки про: Like a Dragon: Infinite Wealth
Ні року без Like a Dragon. Але студія RGG працює в такому режимі дуже давно, і хоча проходження проектів трохи почало ставати рутиною, вони ще не втомлюють. Мене, в плані, в от самих розробників, як мені здається, вже починає втомлювати. І я не здивувався би, якби насправді вони хотіли випустити десятки інших ігор з класними свіжими ідеями, замість нової частини Like a Dragon.
Infinite Wealth, або Like a Dragon 8, – друга гра серії в жанрі jRPG, з фокусом на покрокову бойову систему командою, замість beat ’em up. І хоча в цій грі є купа покращень в порівнянні з Yakuza: Like a Dragon, проходити цю гру мені не дуже сподобалось.
Happy about: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)
I have to give it to Gunfire Games – they seem to be a highly adaptable studio. Founded in 2014 by parts of the team who worked on Darksiders franchise in the by then defunct Vigil Games, I’m sure their original desire was to immediately go into creating Darksiders III. But they’ve adapted to the realities of the market and to built portfolio and keep the studio alive created several VR projects for the then booming initial wave of VR popularity brought in by Oculus Rift. One of which was called Chronos that played like a tough hack and slash inspired by Souls-like games and featured a setting that included both fantasy and post-apocalyptic Earth imagery, which they’ve already played with a lot for Darksiders. This also allowed them to get better acquainted with Unreal Engine 4 which they then used to create a visually beautiful (but incredibly frustrating and unfun) Darksiders III. And to follow that project up, they’ve seemingly decided to experiment with the third person shooting mechanics (as one of the Horseman – Strife, – is a gun user) while reusing a lot of the resources they’ve managed to create up until that point and created a genuinely clever mix of different genres – Remnant: From the Ashes. That also served as a sequel to Chronos (later to be re-released for flat screens as Chronos: Before the Ashes).
And it is really bizarre how they’ve seemingly just experimented and scrambled a bunch of ideas together from what they had on a rather low budget only to create their best game up until that point.
Read more“Happy about: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)”
Радий: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)
За що я дуже поважаю Gunfire Games, так це за їх здібність адаптуватись під ситуацію. Студію сформували в 2014 році люди, які до цього працювали в Vigil Games над серією Darksiders і я певен, що вони одразу хотіли почати робити Darksiders III. Але вони врахували потреби ринку і спочатку почали будувати собі нову репутацію та заробляти більш простими проектами, які вони зробили під першу хвилю популярності сучасного VR, а конкретно під Oculus Rift. Одним з цих проектів був Chronos – складна hack and slash Souls-подібна гра, в світі якої була суміш фентезі та пост-апокаліпсісу, що вони до цього робили в Darksiders. З цими проектами, вони набили собі руку в створенні ігор під Unreal Engine 4 і потім їм випала можливість створити дуже красиву (але неймовірно неприємну для проходження) Darksiders III. Після чого, вони вирішили проекспериментувати і зробити шутер від третьої особи (можливо тому що один з ключових персонажів Darksiders з пістолетами), використовуючи якомога більше напрацьованих матеріалів з уже існуючих проектів. І в результаті цього вийшла дуже незвична суміш багатьох жанрів – Remnant: From the Ashes. Яка також виявилась продовженням Chronos (цю гру потім перевидадуть для звичайних моніторів як Chronos: Before the Ashes).
Тому мені особливо цікаво бачити, як цей результат повторного використання ідей та різних експериментів став найкращою грою студії на момент виходу гри.
Read more“Радий: Remnant: From the Ashes (Complete Edition)”
O tempora: Kanon
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
I’m not much of a fan of visual novels and barely ever play them. I tend to prefer adventure game titles, so even if the VN-part of the game is still there, it’s not the focus is instead the game just uses the format to drive the story forward, while emphasizing choices and actions you make. Nonetheless, back in 2007 or so I got curious about Kanon, a game that at the time never had an official version released outside of Japan. And also a game that in most (if not all) PC versions was an eroge. I don’t remember why exactly I got interested in playing it, most likely a combination of hearing that the story was pretty good and also seeing the “ugu~” jokes/references on the internet. Though, remembering myself at the time, I won’t completely discount horny interest too. But point was – I did get the game via dubious means and played it with a fan translation. While very simple, it did click with me, so much in fact that I decided to then also watch both anime adaptations of the game.
Now, the game is finally officially available internationally on PC 25 years since its original release. And I had to replay it and see how I feel about it today.
О часи: Kanon
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я не любитель візуальних новел і мало в них граю. Зазвичай мені набагато цікавіші пригодницькі ігри, навіть якщо вони свій сюжет передають через формат ВН, головне, щоб ґеймплей був більш інтерактивним і не просто про сюжет. Але десь в 2007-ому я вирішив пограти в Kanon, яка на той момент офіційно виходила лише в Японії і перекладів на інші мови не мала. Ще, ця гра була “ероґе” на ПК (здається в усіх версіях). Я вже не згадаю, чому саме мене зацікавила гра, скоріш за все те, що я чув гарні відгуки про її сюжет, і те, що я бачив багато жартів про “ugu~” в інтернеті. Згадуючи себе в ті роки, не виключаю, що і еротичний контент мене міг зацікавити. Та я веду до того, що я тоді пройшов гру, яку я дістав “неофіційно” і проходив з фанатським перекладом. І вона мені сподобалась, настільки, що я вирішив після цього подивитись обидві існуючі на той момент аніме адаптації.
І ось нарешті, вперше за 25 років з її оригінального релізу, гру випустили для всього світу з англійським перекладом на ПК. І я вирішив пройти її знову, щоб зрозуміти, що я про неї думаю сьогодні.
Happy about: Riven (2024)
It was two years ago that I’ve finally played Myst from start to finish for the first time. After decades of attempts to “get it”, the game clicked with me, most likely due to the direct controls that made playing it far more convenient than the classic screen by screen navigation. And while its The Chronicles of Amber inspired story didn’t grab me that much, the constant sense of discovery in that game as the main aspect of its puzzles certainly did. Hence why I was very excited to learn that Riven: The Sequel to Myst was getting a similar treatment as well, so I could finally understand how people in Rivne live with all of these puzzles around… Sorry, couldn’t help myself.
Anyway, the Riven remake is out and, from what I’ve checked in video form after completing it, quite different from how the game used to be originally. So, I suppose, I will never know if I like the original game, but I definitely enjoyed this one.
Радий: Riven (2024)
Я вперше пройшов Myst від початку до кінця всього два роки тому. Після багатьох років, гра нарешті мені сподобалась. В основному завдяки управлінню гри в новому виданні, з якими розшифровувати що змінилось від того, що я натиснув на якусь кнопку, стало набагато зручніше. І хоче сюжет серії, який явно створювався під впливом Хронік Амбера, мене не сильно захопив, дивуватись кожній новій локації і поступово отримувати розуміння, як і навіщо вона працює було дуже цікаво. Чому мене і зацікавила новина, що для Riven: The Sequel to Myst теж роблять повноцінний рімейк. І я нарешті дізнаюсь, що таке життя в Рівне, коли навколо тебе складні загадки… Вибачте, не втримався.
Так ось, рімейк Riven нарешті вийшов і з того, що я зміг перевірити і порівняти завдяки відео проходженням, він доволі сильно відрізняється від оригінальної версії. Тому, все ж таки, я не дізнаюсь, чи сподобалась би мені оригінальна гра. Але рімейк точно сподобався.