When I see a game labeled as “survival horror” I don’t expect it to be a classic survival horror and instead turn out to be a horror themed game of some random genre. So after playing the demo of My Friendly Neighborhood and seeing that it is shaping up to fit the classic survival horror genre pillars, I was pleasantly surprised. And while I wouldn’t name it among the truly good examples of the genre, it’s definitely a descent enough game to scratch that itch and it also has a bunch of cute ideas of its own.
Tag: survival horror
Радий: My Friendly Neighborhood
Кожна нова “survival horror” викликає в мене підозру, бо майже ніхто насправді не робить класичний survival horror і замість цього такою назвою називають ігри будь-яких жанрів, в яких просто акцент на горор. Але погравши в демку My Friendly Neighborhood, яка підтвердила, що гра дійсно намагається відтворити основи класичного survival horror, я був приємно здивованим. І хоча я не можу назвати результат одним з дійсно класних прикладів жанру, це доволі прикольна гра, яка фанатам зайде.
Happy about: Amnesia: The Bunker
The influence of Frictional Games on the direction horror themed games took over the past 16 years is undeniable. Their initial Penumbra tech demo from 2006 was a surprisingly fresh take on an adventure genre, with stealth and action aspects, physically-based puzzles and interactions and surprisingly solid horror atmosphere. All of which was developed further into Penumbra: Overture, the only game from the studio until now that was adhering to the pillars of the classic survival horror, focusing not only on exploration, adventure elements and stealth, but also allowing you to deal with enemies directly via combat and traps. But beginning with Penumbra: Black Plague, the team set a mission for themselves to make great narrative-driven titles and to achieve that, the survival horror mechanics had to go.
After achieving great and unexpected success with Amnesia: The Dark Descent, team followed it up with no less great SOMA. Two fantastic story-driven horror themed stealth adventure games that always prioritized good atmospheric experience over the mechanical aspects of the gameplay. Then, just over two years ago, they’ve decided to revisit the Amnesia “brand” with the incredibly mediocre Amnesia: Rebirth – a game that went really far into the narrative, but without making it particularly engaging or interesting to experience. Amnesia: The Bunker seems like a direct reaction to that as it is the return to beginning and a curious attempt to reimagine what classic survival horror gameplay could be, while staying easily recognizable.
Радий: Amnesia: The Bunker
Вплив Frictional Games на те, якими стали ігри з горор тематикою за останні 16 років, неможливо переоцінити. Технодемо Penumbra 2006-го року була неймовірно свіжою ідеєю для пригодницької гри – там були і вдалі стелс та екшен, і незвично “тактильний” підхід до інтеракцій і крута атмосфера. Що вони потім розвили в Penumbra: Overture – єдиній до сьогодні їх грі, яка повністю відповідала стандартам класичного survival horror завдяки акценту не лише на дослідження локацій, пригодницькі елементи та стелс, але й на можливості прибрати ворогів боєм або пастками. Та починаючи з Penumbra: Black Plague студія поставила собі задачу створювати в першу чергу чудові сюжетні проекти, заради чого багато з survival horror треба було прибрати.
Після неочікувано величезного успіху з Amnesia: The Dark Descent, студія створила не менш круту SOMA. Обидві чудові сюжетні горор пригодницькі ігри зі стелсом головною ціллю ставили собі створити проект, механіки якого існують для створення атмосфери і оповідання історії. Та два роки тому студія вирішила повернутись до “бренду” Amnesia з не дуже цікавою Amnesia: Rebirth. Та гра була навіть ще більше про сюжет, але сам сюжет вийшов слабким, а більше нічого в грі й не було. Amnesia: The Bunker відчувається, ніби розробники тепер спробували зробити щось абсолютно протилежне і також повернутись до того, з чого вони починали, переосмисливши що таке класичний survival horror.
O tempora: Silent Hill 2 (with Enhanced Edition mod)
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Continuing on with the classic Silent Hill titles, it’s time to talk about the highly revered sequel. Silent Hill 2 was quite a shocker when it was originally released, it took many people by surprise. And it is also the game that established the idea that Silent Hill games are first and foremost story-driven games simply because of how strong the story was and how many other games and also later “western-made” titles in the franchise attempted to copy it. For how much respect and admiration I have for this game… I also don’t particularly love playing it. It was the case when I first experienced it on PC in 2003 and even today, in its arguably best form with the Enhanced Edition mod I will also talk about, I still didn’t really love the act of playing this game. But is it still worth experiencing? Absolutely.
Read more“O tempora: Silent Hill 2 (with Enhanced Edition mod)”
О часи: Silent Hill 2 (з модом Enhanced Edition)
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Продовжуючи розмовляти про класичні Silent Hill, тепер черга сіквелу, який всі люблять. На момент виходу Silent Hill 2 був несподіванкою з дуже багатьох причин. І саме з цієї гри всі почали думати про серію Silent Hill, як про ігри, які в першу чергу про сюжет, бо саме оповідання тут було настільки неймовірним, що багато проектів досі намагаються повторити цей успіх, включаючи більшість “західних” частин серії після четвертої. Але хоча я дуже поважаю цю гру і вважаю її важливою, я не дуже полюбляю в неї грати. З мого першого проходження гри на ПК в 2003 і до сьогодні, коли я пройшов її знову в, мабуть, найкращому варіанті (на ПК з модом Enhanced Edition, про що я також напишу) сам процес проходження мене не дуже захоплює. Але пограти в цю гру все одно варто.
O tempora: Silent Hill
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
There are several games and franchises that I’ve replayed and continue replaying regularly for decades now. And because of that, I didn’t even consider them for my retrospective reviews, just because of how intimately I know them and how “obvious” it is that they did stand the test of time. But perhaps it’s time to change that. To attempt to take a fresh look at these titles and play them as if this is my first experience with them, re-assessing what I think about them. I’ll start with Silent Hill.
Back in the late 90s Capcom blew everyone’s mind with what they named “survival horror” and after a few years of delay, many “clones” have followed. Konami wanted a piece of that action too, which led to the creation of a title that managed to both feel like a continuation of ideas from Resident Evil, while also being quite innovative in many other ways. And, according to the pirate copy cover, it was “more awesome than Resident Evil 2”. That cover was quite correct.
О часи: Silent Hill
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Є декілька ігор та ігрових серій в які я регулярно граю десятки років. Через що я навіть не задумуюсь про те, що ніколи не писав про них ретроспективних оглядів. Все ж таки ці ігри точно пройшли перевірку часом, плюс я знаю їх настільки добре, що дивитись на них свіжим оком майже неможливо. Та все ж, думаю варто почати пробувати. І для першого такого експерименту, де я намагаюсь дивитись на гру так, ніби я граю в неї в перший раз, я вибрав Silent Hill.
В уже далеких 90-их Capcom почали випускати ігри в жанрі, який вони назвали “survival horror” і через їх успішність багато інших компаній почали робити свої копії. Приєднались до цих спроб і Konami, що призвело до появи гри, яка з одного боку повністю наслідувала ідеї Resident Evil, але з іншого стала новаторським проектом. І якщо вірити обкладинці піратської копії гри з Дарниці, гра була “крутіша за Resident Evil 2”. Обкладинка не брехала.
In love with: Dead Space (2023)
I’ve revisited the original set of 4 Dead Space games (and related media), starting with the still wonderful original, less than 3 years ago. The original remains one of the most interesting survival action (and almost survival horror) titles in history, while Extraction and Dead Space 2 were really awesome and memorable in their own right. And there’s also Dead Space 3. And after EA so unceremoniously ran the franchise into the ground and then closed Visceral Games, and no I’m not forgetting that, you’d think they would give up on the franchise. Yet, in a completely unexpected turn of events, instead we now get Dead Space, the remake of the original that is basically attempting to be Resident Evil 2002 (know as REmake) for this franchise. A remake that is both extremely faithful, but also expanding on the title and introducing elements meant to surprise returning players. And it is really great… if lacking in finesse.
Зачарований: Dead Space (2023)
Я знову пройшов 4 оригінальні гри Dead Space (і поговорив про інші медіа релізи), починаючи з все ще чудової першої частини, менше за 3 роки тому. Перша частина досі залишається одним з найцікавіших прикладів survival action (гра майже survival horror), Extraction та Dead Space 2 круті по своєму і теж варті уваги. А Dead Space 3 існує. Після того, як EA знищили серію і після того закрили студію Visceral Games (і ні, я цього не забуду), можна було очікувати, що нових ігор серії вже не буде. Але абсолютно неочікувано ми тепер отримуємо Dead Space – рімейк оригінальної гри, який технічно намагається повторити приклад Resident Evil 2002 (який називають REmake). Рімейк, який одночасно детально відтворює оригінал, але при цьому розширює його і додає елементи, які здивують. Результат чудовий… але не завжди продуманий.