We seem to be in the middle of survival horror revival period, with both high profile and niche indie titles revisiting this niche subgenre of action adventure games. There have been some great titles released over the past 7 years and quite a few solid ones. But there’ve also been some stinkers and a few titles that cared more about the aesthetics of the genre, not its design. From the early previews and the demo, I expected Crow Country to land among the latter. Thankfully, the game turned out to be considerably better than that.
Tag: survival horror
Радий: Crow Country
Схоже, що ми все ще в періоді відродження survival horror, і постійно бачимо нові релізи від великих та маленьких студій в цьому піджанрі action adventure. За останні 7 років вийшло декілька чудових ігор, і доволі багато просто прикольних. Але вистачає й поганих або таких, які більше акцентують аудіо-візуальну ностальгію, а не гарний дизайн. На основі моїх перших вражень і демо версії, я очікував що саме до останніх буде відноситись Crow Country. На щастя, гра виявилась дуже прикольною.
Thoughts on: You Will Die Here Tonight
It always pains me to see games like You Will Die Here Tonight. Games that aim to do true classic survival horror with some new ideas but fail miserably. Though, at least in the case of You Will Die Here Tonight the end result is still quite serviceable and with some updates and fixes might become slightly better. Though it won’t fix any of the issues that are making this project deeply flawed on a fundamental level. And my experience with the game went from mild curiosity to genuine, though sometimes annoyed, engagement. Only to plummet into frustration as I stopped playing it right during the final sequence of the game and refuse to attempt it again, as it’s horrendously designed.
Думки про: You Will Die Here Tonight
Кожен раз коли я бачу ситуацію як з You Will Die Here Tonight мені стає сумно. Бо це гра, яка намагається бути дійсно прикольним класичним survival horror зі свіжими ідеями, але в неї катастрофічно не виходить. На щастя, у випадку з You Will Die Here Tonight фінальний результат все одно доволі прикольний і з майбутніми оновленнями може стати ще краще. Але оновлення не зможуть виправити проблеми, які існують на фундаментальному рівні проекту. І мій досвід з грою пройшов шлях від цікавості і захоплення до роздратованості. І прямо перед на найостанніших моментах гри я не витримав і відмовляюсь проходити це до кінця.
O tempora: Alone in the Dark: The New Nightmare
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Now that the original trilogy is out of the way, I can talk about the Alone in the Dark game I’ve played the most – Alone in the Dark: The New Nightmare. The first and so far only reboot of the storyline. You see, for all the convoluted storylines, the original trilogy and the 2008 game are actually part of the same timeline. Even the horrible and rightfully forgotten spin-off Illumination was technically part of the same world. But with The New Nightmare the series attempted a fresh start headed by Darkworks, whom I recently talked about when revisiting Cold Fear. And it did many things right and a few things very wrong.
О часи: Alone in the Dark: The New Nightmare
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Поговорили про оригінальну трилогію, час поговорити про частину Alone in the Dark, в яку я грав найбільше – Alone in the Dark: The New Nightmare. Перший і на сьогодні єдиний перезапуск сюжетної лінії серії. Як не дивно, оригінальна трилогія, гра 2008-го і навіть жахливий і всіма забутий Illumination вважаються частиною однієї об’єднаної історії. Але The New Nightmare був новим початком серії, який розробили Darkworks, про Cold Fear яких я нещодавно розповідав. І тут багато чудового, але деякі речі жахливі.
O tempora: Alone in the Dark 1, 2, 3
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
It’s been a while since I’ve last played any Alone in the Dark game. I admired the original and genuinely liked the 2008 game despite all of its numerous flaws. My favorite one was the first reboot, Alone in the Dark: The New Nightmare. But the original still had that “something” about it that I really liked. Not the sequels, however. But for the sake of revisiting every game, I decided against my better judgement to play all of the first three Alone in the Dark games, knowing well that I will not enjoy the two thirds of the journey.
О часи: Alone in the Dark 1, 2, 3
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я дуже давно не грав в серію Alone in the Dark. Оригінал я завжди поважав, а гру 2008-го сильно люблю, не зважаючи на неймовірну кількість проблем. А улюбленою грою серії в мене була перша спроба її перезапуску – Alone in the Dark: The New Nightmare. Та зараз поговоримо про першу трилогію, в якій оригінал досі сприймається з повагою, а от сіквели ні. Тем не менш, я пройшов їх всі, хоча і розумів, що грати в другу і третю частину мені не сподобається.
Happy about: My Friendly Neighborhood
When I see a game labeled as “survival horror” I don’t expect it to be a classic survival horror and instead turn out to be a horror themed game of some random genre. So after playing the demo of My Friendly Neighborhood and seeing that it is shaping up to fit the classic survival horror genre pillars, I was pleasantly surprised. And while I wouldn’t name it among the truly good examples of the genre, it’s definitely a descent enough game to scratch that itch and it also has a bunch of cute ideas of its own.
Радий: My Friendly Neighborhood
Кожна нова “survival horror” викликає в мене підозру, бо майже ніхто насправді не робить класичний survival horror і замість цього такою назвою називають ігри будь-яких жанрів, в яких просто акцент на горор. Але погравши в демку My Friendly Neighborhood, яка підтвердила, що гра дійсно намагається відтворити основи класичного survival horror, я був приємно здивованим. І хоча я не можу назвати результат одним з дійсно класних прикладів жанру, це доволі прикольна гра, яка фанатам зайде.