As I was going though Final Fantasy XVI, struggling not to fall asleep, I kept asking myself – how could this happen? How did they manage to make a game that has genuinely good writing and premise, yet such a boring story? How did they finally nail the mix of hack and slash and turn-based combat in Final Fantasy VII Remake only to then go back to the Final Fantasy XV combat and make it even more uninteresting? How did they make a game with so much potential to be fresh and exciting to be so much of a slog to play? Yet I continued my playthrough, as I always do with Final Fantasy games, and wondered if the game will end up being something that can be recommended or not.
Tag: story driven
Розчарування: Final Fantasy XVI (з DLC)
Я проходив Final Fantasy XVI, намагаючись при цьому не заснути, і не міг зрозуміти, що трапилось. Як так вийшло, що сценарій написаний дуже якісно, але сюжет нудний? Чому розробники нарешті навчились робити класну суміш hack and slash та покрокових елементів бою в Final Fantasy VII Remake, але для цієї гри за основу знову взяли Final Fantasy XV, і зробили систему ще менш цікавою? Як можна було з таким потенціалом зробити щось свіже створити гру від якої втомлюєшся? Але це Final Fantasy, тому я грав далі і намагався передбачити, якою буде моя фінальна думка про проект.
In love with: Slitterhead
Right from its initial announcement, Slitterhead was promising to be something special. The first title from a new studio formed by some of the key personnel who previously headed the original Silent Hill, the Siren series and Gravity Rush series had very little chance of being a “typical” game. I expected it to be at least a little bit jank and sometimes frustrating – and it is, – but I also expected to be amazed and excited. And I was. So while I can safely assume, Slitterhead might not “click” with a large amount of players, it is something to be experienced nonetheless.
Зачарований: Slitterhead
Ще з анонсу Slitterhead я очікував від гри приємних сюрпризів. Це перший проект студії, яку сформували деякі з ключових членів команди, які до цього працювали над першим Silent Hill, та серіями Siren і Gravity Rush, тому “типовою” гра не могла бути. Знаючи ці проекти, я також очікував, що гра буде трохи корява і дратуюча, в чому виявився правим. Але також я очікував, що гра мене вразить. І з цим розробники теж впорались. Slitterhead багато кому може здатись занадто “дивною” грою, але пограти в неї в будь-якому випадку варто.
Happy about: OneShot: World Machine Edition
OneShot has been originally released about 10 years ago as a freeware game made with RPG Maker 2003. It continued the wave of the games that were designed to provide experience inside and outside of the game window, like creating new files on player computer and changing the wallpaper, like it was already done in other well known titles like IMSCARED. And its biggest gimmick was in the title – you only had one shot at finishing the game. If you did something incorrectly, the game would become permanently unwinnable and you also could not replay the game from the start once you’ve finished it. Well… in theory – in reality you could make it work again, but the concept was still bold and the tone of the game was hopeful, but bleak and horror themed.
Then two years later a commercial version of the game was released, that started moving away from the whole “One shot at it” concept, but had even more crazy fourth wall breaking shenanigans and a bigger game world with more characters. Another year later, a “true ending” path was added as a big update to said version that I personally had a lot of problems with back when I reviewed the game. Fast forward to 2022, World Machine Edition got released on consoles, recreating all of the fourth wall breaking experiences within a virtual Operating System and adding some additional details and switching a lot of the backend elements of the title. And now, in 2024, this version has arrived to PCs.
Радий: OneShot: World Machine Edition
OneShot вперше вийшла 10 років назад як безкоштовна гра на зроблена в RPG Maker 2003 і була продовженням хвилі “мета” ігор, ґеймплей яких не закінчувався вікном гри. Вона створювала нові файли на ПК, змінювала фон робочого столу і робила інші речі, які на той момент вже були популярні в IMSCARED. А головна фішка проекту була в назві – у вас був лише один шанс пройти гру. Зробили щось, що гра прямо заборонила – гру стає неможливо пройти. А коли гра пройдена, то вона залишається такою назавжди… В теорії – насправді ви, звичайно, могли знайти як повернути гру в початковий стан, але все одно ідея була дуже свіжою, тоді як атмосфера у неї класно змішувала горор і щось миле.
Два роки потому розробники вирішили випустити платну версію гри і вже тоді почали відмовлятись від ідеї того, що у вас лише “один шанс”. Але додали ще більше елементів, які виходили за межі вікна гри і додали купу нових персонажів та сюжетних елементів. Ще через рік цю версію оновили, додавши в неї “справжній фінал”, який можна було отримати при другому проходженні і саме на цю версію гри я давно писав огляд, який був доволі критичним. В 2022-ому році гра вийшла на консолях з назвою World Machine Edition, де всю гру перетворили на віртуальну операційну систему, щоб відтворити досвід з ПК на консолях. І в 2024-ому цю версію випустили на ПК.
O tempora: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
Guess, it was about time to replay Broken Sword – Shadow of the Templars anyway… A classic from 1996, the original Broken Sword has often been considered one of the best point and click adventure titles. You had one good way of experiencing it (original release played via ScummVM) and one average way (Director’s Cut from 2010). But now there’s a perfect way of enjoying this title, with the new Reforged remastered release.
Read more“O tempora: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged”
О часи: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Мабуть і так варто було знову пройти Broken Sword – Shadow of the Templars. Ця класична point and click пригодницька гра 1996-го року не просто так вважається одним з найкращих прикладів жанру. Та раніше було лише два способи її пройти. Один якісний (оригінальна гра, запущена за допомогою ScummVM) і один не дуже якісний (Director’s Cut версія 2010-го). Тепер до них додався найкращий – Reforged ремастер.
Read more“О часи: Broken Sword – Shadow of the Templars: Reforged”
Happy about: Ace Attorney Investigations Collection
I have a strange relationship with the Ace Attorney series. On one hand, I do admire the original game and the rest of the two titles in the original trilogy have lots of wonderful moments as well. On the other – I’m not a fan of the ratio between adventuring and visual novel storytelling they ever had, very heavily leaning into walls of text and sacrificing gameplay logic over plot twists. That’s the main reason why I stopped playing a couple of hours into The Great Ace Attorney Chronicles as it bored me to tears and I’ve never bothered with the second trilogy either. Which is why I wasn’t sure if I should give Ace Attorney Investigations Collection a go. But after playing the demo and discovering to my relief that this game, as the name implies, is far more into investigative adventuring than the other titles, I gave it a go. And I’m glad I did, as Ace Attorney Investigations: Miles Edgeworth is easily the most enjoyable entry in the series I’ve played. And it will probably be the last one I ever finish.
Read more“Happy about: Ace Attorney Investigations Collection”
Радий: Ace Attorney Investigations Collection
Мої відносини з серією Ace Attorney доволі дивні. З одного боку, мені подобається перша частина і інші дві гри першої трилогії теж прикольні. З іншого боку – співвідношення пригодницької частини та сюжетної візуальної новели в цих іграх мені ніколи не подобалось, бо в них завжди забагато тексту, а ґеймплейна логіка завжди займає друге місце після сюжету. Саме тому я пройшов лише декілька годин The Great Ace Attorney Chronicles, після чого мені стало дуже нудно. А другу трилогію основної серії я повністю проігнорував. І не був впевнений, чи хочу грати в Ace Attorney Investigations Collection. Але демо версія показала мені, що ця гра набагато більше часу витрачає саме на розслідування і пригодницький ґеймплей, тому я вирішив її пройти. І радий, що пройшов, бо Ace Attorney Investigations: Miles Edgeworth мені сподобалась більше за всі ігри серії. В яку я, скоріш за все, більше ніколи грати не буду.