Декілька років назад я пройшов Terminator: Resistance, який виявився несподівано прикольним проектом середнього бюджету від студії Teyon, який місцями був кращим за більш дорогі ігри, механіки з яких він брав. Плюс, розробники спробували відтворити атмосферу перших двох фільмів і зробили світ, який відповідав очікуванням для фанів серії. І тепер вони роблять абсолютно теж саме з RoboCop. Що, на мою думку, працює гірше ніж з Термінатором, але гра все одно вийшла прикольна.
Tag: рекомендація
Гидке каченя: Alone in the Dark (2008)
Alone in the Dark from 2008 (також відома під назвою Alone in the Dark: Inferno на PS3) – це, можливо, остання насправді амбіційна гра останніх 20 років. Знаю як це звучить, але я пишу це не просто так. Цей проект намагався зробити незвичайну комбінацію механік і систем так, як ніхто інший не робив. Можливо лише тому, що результатом цієї спроби став жахливий провал, який майже нікому не сподобався. Мені гра в 2008-ому дуже подобалась не дивлячись на те, що вона дійсно дуже дратує. Чому я і не можу її рекомендувати більшості людей, але при цьому дуже поважаю.
Радий: Ion Fury: Aftershock
Чотири роки тому Ion Fury стала першою комерційно випущеною грою за 20 років, яка використовувала рушій Build, відомий завдяки проектам Duke Nukem 3D, Blood та Shadow Warrior. Грати в ту гру було в цілому прикольно, але трохи дивно. Бо хоча ця FPS і була класичною в повному сенсі, навіть технічному, використання цього старого рушія не робило гру краще. Але найбільшими проблемами гри були доволі прості в дизайні вороги та зброя і особливо занадто довгі рівні, які при цьому сприймались достатньо схожими. Нове доповнення Aftershock намагається виправити деякі з цих проблем, в результаті чого грати мені в нього було приємніше, ніж в основну кампанію гри.
О часи: Alone in the Dark: The New Nightmare
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Поговорили про оригінальну трилогію, час поговорити про частину Alone in the Dark, в яку я грав найбільше – Alone in the Dark: The New Nightmare. Перший і на сьогодні єдиний перезапуск сюжетної лінії серії. Як не дивно, оригінальна трилогія, гра 2008-го і навіть жахливий і всіма забутий Illumination вважаються частиною однієї об’єднаної історії. Але The New Nightmare був новим початком серії, який розробили Darkworks, про Cold Fear яких я нещодавно розповідав. І тут багато чудового, але деякі речі жахливі.
О часи: Alone in the Dark 1, 2, 3
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я дуже давно не грав в серію Alone in the Dark. Оригінал я завжди поважав, а гру 2008-го сильно люблю, не зважаючи на неймовірну кількість проблем. А улюбленою грою серії в мене була перша спроба її перезапуску – Alone in the Dark: The New Nightmare. Та зараз поговоримо про першу трилогію, в якій оригінал досі сприймається з повагою, а от сіквели ні. Тем не менш, я пройшов їх всі, хоча і розумів, що грати в другу і третю частину мені не сподобається.
Радий: Ratchet & Clank: Rift Apart
Весь мій минулий досвід з серією Ratchet & Clank почався і швидко закінчився коли я пограв в перші 4 частини на PS2. Перша гра була непогана, але з проблемами. Але починаючи з Going Commando, першого сіквелу, серія знайшла своє місце і стала прикольною. Rift Apart продовжує всі ті ж основи, які з’явились в тій грі, і покращувались з 2002-2003-их років. І тепер, коли гра вийшла на ПК через 2 роки після PS5 релізу, мені дуже шкода, що таких ігор майже ніхто більше не робить.
Радий: The Saboteur
Колись існувала студія Pandemic Studios, яка випустила купу проектів, деякі з яких були дуже успішними, як Star Wars: Battlefront чи Mercenaries: Playground of Destruction, а деякі менш успішними, але все одно відомими, як Full Spectrum Warrior чи Destroy All Humans!. Але коли після багатьох переносів релізу вийшла Mercenaries 2: World in Flames, відгуки на неї були не найкращими і навіть сама команда вважала проект незакінченим. The Lord of the Rings: Conquest зустріли ще гірше і гру дуже швидко забули. А фінальним проектом стала The Saboteur. На момент виходу одна з частин студії вже була закрита, а після серії доволі нейтральних оглядів EA закрили студію повністю.
Ці новини для мене стали повною несподіванкою – я в той момент проходив The Saboteur і мені він здавався одним з найкращих прикладів ігор-пісочниць з відкритим світом. А цей жанр мені дуже рідко подобається. І хоча я повернувся до гри вперше з релізу, я весь це час добре пам’ятав, який в грі був чудовий дизайн звуку, як паркур працював краще ніж в серії Assassin’s Creed на той момент (тоді вийшли лише перші 2). І мені дуже подобалось, як стелс та саботаж в грі були чудовим прикладом “спрощеного Hitman у відкритому світові”. Але не все завжди виявляється таким, яким ти це пам’ятаєш, тому я давно хотів знову сісти за гру і пройти її знову. На щастя, її все ще можна придбати на GOG і вона без проблем працює на сучасному залізі.
Радий: Resident Evil 4 – Separate Ways
Хоча кожна нова Resident Evil після виходу чудової нової RE2 викликала різні рівні розчарування, я продовжую очікувати, що наступна гра може знову бути класною. Рімейк Resident Evil 4, який вийшов на початку цього року, був доволі непоганим, але також повним абсолютно ідіотських рішень і люди не очікували, що режим Separate Ways до нього взагалі буде. Все ж таки, ми отримали рімейк гри, від якого очікуєш, що всі канонічні елементи оригіналу будуть в нього включені. І хоча Separate Ways не був в оригінальній грі з релізу і його додали лише з PS2 версії, цей режим потрапляв в абсолютно кожний наступний реліз і порт гри, та став його важливою частиною.
Але, як виявилось, Capcom вирішили випустити Separate Ways як платне DLC через пів року після основної гри. І мені цей режим сподобався більше за саму гру.
Радий: The Making of Karateka
Навіть прямо перед виходом гри, я не до кінця розумів чим виявиться The Making of Karateka. Колекцією ігор? Серією документальних відео? Ремастери чи переосмислення оригінальних ігор? Як виявилось, все це і одразу. Результат дуже незвичайний і можливий, по факту, завдяки тому, наскільки важливою була Karateka, і тому що її дизайнер Джордан Мекнер (Jordan Mechner), записував всі події того часу в щоденник, який вже окремо видавався книгою.
Радий: My Friendly Neighborhood
Кожна нова “survival horror” викликає в мене підозру, бо майже ніхто насправді не робить класичний survival horror і замість цього такою назвою називають ігри будь-яких жанрів, в яких просто акцент на горор. Але погравши в демку My Friendly Neighborhood, яка підтвердила, що гра дійсно намагається відтворити основи класичного survival horror, я був приємно здивованим. І хоча я не можу назвати результат одним з дійсно класних прикладів жанру, це доволі прикольна гра, яка фанатам зайде.