Happy about: Dead Island 2 (with DLCs)

The original Dead Island from Techland had a somewhat difficult development, but became an odd success when it was finally released in 2011. Its often unintentionally funny coop was the secret sauce for that period of games when the cooperative titles were extremely popular. While its often mediocre quest and level design and simplistic and grindy action RPG/looter shooter mechanics were often excused. It also allowed for melee combat using the analogue sticks, had some systemic elements, ability to drive cars and its story, despite being boring, actually acknowledged all playable characters even if you were to play solo – something that Borderlands wasn’t doing yet. But despite me being somewhat positive about the game over a decade ago, I couldn’t even bother to finish its standalone expansion Riptide, let alone ever replay it.

Techland moved on to create a potentially more interesting franchise with Dying Light, but I didn’t like those either. All while Dead Island 2 went into development hell, switching developers and being remade from scratch several times. But it has been released last year and all of its previously announced DLCs are out as well, so I’ve decided to give it a go. To my surprise, it turned out to be quite entertaining, if you know what to expect.

Read more“Happy about: Dead Island 2 (with DLCs)”

Радий: Dead Island 2 (з DLC)

Перший Dead Island від Techland пройшов доволі складний шлях розробки, але став успішним проектом після виходу в 2011-ому. Кооперативне проходження було популярним, а гра часто була (випадково) смішною, що і стало основою її популярності. Завдяки чому, на її доволі нудний дизайн рівнів та примітивний action RPG/looter shooter ґеймплей закривали очі. Плюс, гра мала декілька унікальних елементів, на кшталт аналогового управління ближнім боєм з ґеймпаду, різних системних елементів в дизайні, можливістю керувати транспортом і тим, що сюжет завжди враховував присутність всіх головних персонажів, що на той момент в Borderlands не робили. Але хоча я і доволі позитивно відгукувався про гру більше 10 років тому, я навіть не пройшов окреме доповнення гри Riptide, а всі спроби пройти гру знову я завершував майже миттєво.

Techland з тих пір спробували створити більш потенційно цікаву серію Dying Light, але мені не сподобались, ні оригінальна гра, ні продовження. Тоді як розробка Dead Island 2 затягнулась і перезапускалась декілька разів, кожен раз з новими розробниками. Але минулого року гра нарешті вийшла, а тепер і всі анонсовані раніше DLC, тому я нарешті в неї пограв. І вона виявилась дуже прикольною, якщо розуміти чого очікувати.

Read more“Радий: Dead Island 2 (з DLC)”

O tempora: Star Wars: Dark Forces Remaster

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

While I’ve played every other entry in the Jedi Knight series of games, the very first entry has eluded me for years. No one I knew talked much about it in the 90s, as prior to the sequel we didn’t hear about it and after the sequel was out we were more interested in it and the expansion that followed. While in the 00s, after Jedi Outcast was out, I got interested in revisiting the earlier games, but they were very hard to launch on the hardware I had at that time. When Dark Forces was re-released on GOG in a playable state, I… didn’t care, to be honest. And only recently, when the fantastic fan made Force Engine was made available decided to give it a go, before abandoning it about half-way through.

Now that an official Remaster is out, made by NightDive who rarely disappoint, I decided to give it another chance. And I almost wish I didn’t. As for how important this game is in terms of historic value, it’s also one of the most frustrating classic FPS titles I’ve played in years.

Read more“O tempora: Star Wars: Dark Forces Remaster”

О часи: Star Wars: Dark Forces Remaster

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Я грав в усі частини серії Jedi Knight окрім найпершої. Ніхто з моїх знайомих в 90-их про цю гру не говорив, бо до її продовжень про неї могли і не знати, а після виходу сіквелу і доповнення до нього, їх цікавили лише вони. Ну а в 00-их, коли я вже пограв в Jedi Outcast, я хотів також пограти і в перші частини серії, але вони на моєму ПК не запускались. Коли Dark Forces нарешті вийшов на GOG, мені, якщо чесно, було вже не сильно цікаво. І лише нещодавно після виходу чудового рушія Force Engine від фанатів на якому можна запустити гру з покращеннями, я пограв в неї… і закинув десь на половині.

Але тепер вийшов офіційний ремастер від NightDive, які майже ніколи не розчаровують. Тому я дав грі ще один шанс. І краще б не давав. Бо хоча цей проект і залишається історично важливим, це одна з найбільш дратуючих класичних FPS, в які я за багато років грав.

Read more“О часи: Star Wars: Dark Forces Remaster”

Disapprove: Homefront and Homefront: The Revolution

There’s something fascinating about seeing two attempts at creating a game franchise fail so miserably as it happened with Homefront. I can understand why the publishers thought there was potential here – a franchise of FPS titles built around an idea of war happening on US soil. It could be provocative and novel and independently of quality of the end product guarantee to cause at least some uproar and publicity, positive or not. And its not like the attempts were the same, they tried approaching the same basic idea from rather different perspectives. Yet, both of them are very much not good and not worth playing at all.

Read more“Disapprove: Homefront and Homefront: The Revolution”

Розчарування: Homefront та Homefront: The Revolution

Дуже цікаво спостерігати, як ігрова серія намагається народитись двічі, і обидва рази провалюється. Саме це і відбулось з Homefront. Розумію, чому видавці бачили в цій ідеї потенціал – серія FPS ігор, яка побудована на тому, що США захопили і війна відбувається на їх землі. Звучить настільки зухвало, що навіть не важливо чи самі ігри будуть якісними чи ні, вони все одно отримають багато уваги, навіть якщо увага буде негативною. Цікаво і те, що дві спроби були дуже різними в своїх спробах передати одну й ту ж саму ідею. Але, на жаль, не дивлячись на цікавість всіх цих деталей, самі ігри виявились не дуже цікавими.

Read more“Розчарування: Homefront та Homefront: The Revolution”

Happy about: RoboCop: Rogue City

Several years ago I’ve played Terminator: Resistance, which was a really neat mid-budget title from Teyon that managed to feel more fun in many ways than the big budget titles it borrowed ideas from. Additionally, it was also neat to see the studio try to capture the mood of the first two movies and find a way to make a game that made sense in the universe. Well, this time they are doing exactly the same thing with RoboCop. And while I don’t think it works as well as it did for Terminator, it’s still a very enjoyable simple game.

Read more“Happy about: RoboCop: Rogue City”

Радий: RoboCop: Rogue City

Декілька років назад я пройшов Terminator: Resistance, який виявився несподівано прикольним проектом середнього бюджету від студії Teyon, який місцями був кращим за більш дорогі ігри, механіки з яких він брав. Плюс, розробники спробували відтворити атмосферу перших двох фільмів і зробили світ, який відповідав очікуванням для фанів серії. І тепер вони роблять абсолютно теж саме з RoboCop. Що, на мою думку, працює гірше ніж з Термінатором, але гра все одно вийшла прикольна.

Read more“Радий: RoboCop: Rogue City”

Happy about: Ion Fury: Aftershock

Four years ago Ion Fury became the first new commercial product in about 20 years to utilize the Build engine, best known for being used in Duke Nukem 3D, Blood and Shadow Warrior. The experience of playing the game was kinda neat, but also slightly confusing as while it was truly a classic FPS down to its engine, it also felt like a somewhat pointless exercise that didn’t really enhance the experience. Though the biggest issues of the title, as I’ve felt, were somewhat uninspired enemies and weapons and its extremely long length without as much variety in terms of levels. Aftershock is a new expansion for the game that addresses some of those flaws and leads to a result that, in my opinion, is superior to the main game itself.

Read more“Happy about: Ion Fury: Aftershock”

Радий: Ion Fury: Aftershock

Чотири роки тому Ion Fury стала першою комерційно випущеною грою за 20 років, яка використовувала рушій Build, відомий завдяки проектам Duke Nukem 3D, Blood та Shadow Warrior. Грати в ту гру було в цілому прикольно, але трохи дивно. Бо хоча ця FPS і була класичною в повному сенсі, навіть технічному, використання цього старого рушія не робило гру краще. Але найбільшими проблемами гри були доволі прості в дизайні вороги та зброя і особливо занадто довгі рівні, які при цьому сприймались достатньо схожими. Нове доповнення Aftershock намагається виправити деякі з цих проблем, в результаті чого грати мені в нього було приємніше, ніж в основну кампанію гри.

Read more“Радий: Ion Fury: Aftershock”