Tag: FPS

Happy about: Indiana Jones and the Great Circle

 , , , , ,

Back in 2009 MachineGames was formed by people who decided to leave Starbreeze Studios after completing work on The Chronicles of Riddick: Assault on Dark Athena – a good expanded version of the already fantastic Escape from Butcher Bay they’ve worked on 5 years prior. The title, that remains one of the best examples of a movie license game, was an incredible mix of different genres and somewhat of an “immersive sim-lite” and managed to perfectly replicate the mood and the style of Riddick movies in an interactive form. However, as MachineGames they’ve worked on titles that were a bit more conventional. While Wolfenstein: The New Order (and The Old Blood to a degree) had its share of curious and unorthodox decisions for an FPS game, it was still a more or less straightforward FPS. While Wolfenstein II: The New Colossus and Wolfenstein: Youngblood were showing them going an even more conventional and boring route, including a lot of very generic live service and looter shooter elements into the game.

Indiana Jones and the Great Circle was meant to be different. An unofficial return to the ideas of Riddick and The Darkness, of sorts. And while it doesn’t stick the landing, it mostly gets there.

Read more“Happy about: Indiana Jones and the Great Circle”

Радий: Indiana Jones and the Great Circle

 , , , , ,

В уже далекому 2009-ому студія MachineGames була створена командою людей, які покинули Starbreeze Studios після закінчення роботи над The Chronicles of Riddick: Assault on Dark Athena – чудового доповненого видання неймовірної Escape from Butcher Bay, яку вони випустили за 5 років до того. Гра залишається одним з найкращих прикладів “гри по кіно ліцензії” та вмістила в собі купу різноманітних жанрів і працювала як трохи спрощена immersive sim гра. Яка при цьому ще й ідеально відтворювала настрій фільмів про Ріддіка, але в інтерактивному форматі. Але як студія MachineGames, команда працювала над більш “звичайними” проектами. І хоча Wolfenstein: The New Order (і трохи The Old Blood) мала купу неординарних рішень, як для FPS, вона все одно доволі чітко слідувала канонам жанру. Тоді як Wolfenstein II: The New Colossus та Wolfenstein: Youngblood виявились ще більш нецікавими проектами, які при цьому ще й купу “популярних” для ринку елементів мали, типу live service підходу.

З Indiana Jones and the Great Circle вони пішли іншим шляхом. Це неофіційне повернення до ґеймплейних основ Riddick та The Darkness, яке майже працює. Але робить багато помилок.

Read more“Радий: Indiana Jones and the Great Circle”

O tempora: Doom + Doom II

 , , , , , ,

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

Well, it finally happened. I’ve finally played both classic Doom titles start to finish and even all of its official expansions. It might sound weird to some, given how huge and important Doom has been for the development of FPS and game industry as a whole, but it just so happened that I was never much of an id Software games player. Even though Spear of Destiny was my first introduction to this type of games, I just never really played through any of their titles start to finish until decades later. Which includes the classic Doom games – I have played and finished the original Doom (that is, the first three episodes) a very long time ago, but I’ve never played any other title in its entirety apart from the Playstation version of the Final Doom, which was my only point of contact with the Doom II expansions. And yes, I did get it back in the day, because I thought it was the “final definitive version of Doom”, not realizing that it’s a completely different game…

But now Doom and Doom II have been officially re-released on all modern platforms in a remastered package by NightDive, with all of the official, and even some previously unofficial, releases combined into one game. And I’ve decided that it was finally time to give it a proper go.

Read more“O tempora: Doom + Doom II”

О часи: Doom + Doom II

 , , , , , ,

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Ось я нарешті і пройшов обидві класичні частини Doom, а потім і всі офіційні доповнення. Для багатьох це може стати сюрпризом, враховуючи важливість серії для жанру FPS (та й в цілому ігрової індустрії), але я в дитинстві майже не грав в ігри від id Software. Хоча моїм першим знайомством з жанром стала Spear of Destiny, більшість їх класичних проектів я пройшов лише за останні 10-15 років. Так – навіть Doom. Першу частину (всі три оригінальних епізоди) я повністю пройшов, можливо, раніше за інші класичні проекти, але все одно не в 90-их. І єдиною іншою частиною класичною серії, в яку я грав, до недавніх років була Playstation версія Final Doom. Яку я купив, бо з назви подумав, що це “найбільш повна версія Doom”, але як виявилось, це зовсім інша гра… Але це залишалось моїм єдиним контактом з хоч якимось контентом, який відносився до Doom II, на десятиріччя.

Але коли Doom та Doom II офіційно випустили знову на всіх сучасних платформах, з ремастер роботою від NightDive, я вирішив, що настав час нарешті пройти ці ігри. І це стало довгою подорожжю через дві гри та неймовірну кількість офіційних доповнень.

Read more“О часи: Doom + Doom II”

Thoughts on: Trepang2

 , ,

When I’ve first caught wind of Trepang2 it looked like a really cool project – an FPS that’s attempting to recreate the explosive style of F.E.A.R. and Criterion Games’ Black from PS2, but with some of the more modern ideas thrown in? Sign me the hell up! Yet, when I’ve played the demo of the game, I found it to be… Well, sure – still explosive and stylish. But really boring, uninspired and with some of the worst level design I’ve seen in a major release FPS in a while. So, I’ve decided to ignore the game and would’ve continued to do so if not for some of the people I know, who said that the game was better than my initial impressions told me it is. And now that I’ve completed it, in its fully DLC’ed up version, I can say with confidence that my initial thoughts were spot on.

Read more“Thoughts on: Trepang2”

Думки про: Trepang2

 , ,

Коли я вперше почув про Trepang2, ідея мене дуже зацікавила – FPS гра, яка намагається відтворити вибуховий стиль F.E.A.R. та Black на PS2 від Criterion Games, але оновлений під сучасність? Обов’язково треба пограти! А потім перед виходом гри з’явилась її демо версія і хоча ґеймплей був дійсно вибуховим і стильним, грати було неймовірно нудно. Дизайн рівнів був просто бридкий і в цілому проект відчувався як дешева копія чогось прикольного, в найгіршому сенсі. Тому, я проігнорував проект і забув би про нього, якби декілька знайомих не сказали мені, що гра насправді краще, ніж мені здалося на перший погляд. Тож я пройшов гру з DLC і тепер без сумнівів можу сказати, що не помилявся в своїх перших оцінках.

Read more“Думки про: Trepang2”

Happy about: Dead Island 2 (with DLCs)

 , , , , ,

The original Dead Island from Techland had a somewhat difficult development, but became an odd success when it was finally released in 2011. Its often unintentionally funny coop was the secret sauce for that period of games when the cooperative titles were extremely popular. While its often mediocre quest and level design and simplistic and grindy action RPG/looter shooter mechanics were often excused. It also allowed for melee combat using the analogue sticks, had some systemic elements, ability to drive cars and its story, despite being boring, actually acknowledged all playable characters even if you were to play solo – something that Borderlands wasn’t doing yet. But despite me being somewhat positive about the game over a decade ago, I couldn’t even bother to finish its standalone expansion Riptide, let alone ever replay it.

Techland moved on to create a potentially more interesting franchise with Dying Light, but I didn’t like those either. All while Dead Island 2 went into development hell, switching developers and being remade from scratch several times. But it has been released last year and all of its previously announced DLCs are out as well, so I’ve decided to give it a go. To my surprise, it turned out to be quite entertaining, if you know what to expect.

Read more“Happy about: Dead Island 2 (with DLCs)”

Радий: Dead Island 2 (з DLC)

 , , , , ,

Перший Dead Island від Techland пройшов доволі складний шлях розробки, але став успішним проектом після виходу в 2011-ому. Кооперативне проходження було популярним, а гра часто була (випадково) смішною, що і стало основою її популярності. Завдяки чому, на її доволі нудний дизайн рівнів та примітивний action RPG/looter shooter ґеймплей закривали очі. Плюс, гра мала декілька унікальних елементів, на кшталт аналогового управління ближнім боєм з ґеймпаду, різних системних елементів в дизайні, можливістю керувати транспортом і тим, що сюжет завжди враховував присутність всіх головних персонажів, що на той момент в Borderlands не робили. Але хоча я і доволі позитивно відгукувався про гру більше 10 років тому, я навіть не пройшов окреме доповнення гри Riptide, а всі спроби пройти гру знову я завершував майже миттєво.

Techland з тих пір спробували створити більш потенційно цікаву серію Dying Light, але мені не сподобались, ні оригінальна гра, ні продовження. Тоді як розробка Dead Island 2 затягнулась і перезапускалась декілька разів, кожен раз з новими розробниками. Але минулого року гра нарешті вийшла, а тепер і всі анонсовані раніше DLC, тому я нарешті в неї пограв. І вона виявилась дуже прикольною, якщо розуміти чого очікувати.

Read more“Радий: Dead Island 2 (з DLC)”

O tempora: Star Wars: Dark Forces Remaster

 , , ,

O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.

While I’ve played every other entry in the Jedi Knight series of games, the very first entry has eluded me for years. No one I knew talked much about it in the 90s, as prior to the sequel we didn’t hear about it and after the sequel was out we were more interested in it and the expansion that followed. While in the 00s, after Jedi Outcast was out, I got interested in revisiting the earlier games, but they were very hard to launch on the hardware I had at that time. When Dark Forces was re-released on GOG in a playable state, I… didn’t care, to be honest. And only recently, when the fantastic fan made Force Engine was made available decided to give it a go, before abandoning it about half-way through.

Now that an official Remaster is out, made by NightDive who rarely disappoint, I decided to give it another chance. And I almost wish I didn’t. As for how important this game is in terms of historic value, it’s also one of the most frustrating classic FPS titles I’ve played in years.

Read more“O tempora: Star Wars: Dark Forces Remaster”

О часи: Star Wars: Dark Forces Remaster

 , , ,

О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.

Я грав в усі частини серії Jedi Knight окрім найпершої. Ніхто з моїх знайомих в 90-их про цю гру не говорив, бо до її продовжень про неї могли і не знати, а після виходу сіквелу і доповнення до нього, їх цікавили лише вони. Ну а в 00-их, коли я вже пограв в Jedi Outcast, я хотів також пограти і в перші частини серії, але вони на моєму ПК не запускались. Коли Dark Forces нарешті вийшов на GOG, мені, якщо чесно, було вже не сильно цікаво. І лише нещодавно після виходу чудового рушія Force Engine від фанатів на якому можна запустити гру з покращеннями, я пограв в неї… і закинув десь на половині.

Але тепер вийшов офіційний ремастер від NightDive, які майже ніколи не розчаровують. Тому я дав грі ще один шанс. І краще б не давав. Бо хоча цей проект і залишається історично важливим, це одна з найбільш дратуючих класичних FPS, в які я за багато років грав.

Read more“О часи: Star Wars: Dark Forces Remaster”