Думки про: DOOM: The Dark Ages

Doom – це, звичайно, дуже важлива та впливова серія. Не лише для жанру шутерів від першої особи, але й взагалі для всіх ігор. Кожна частина ставала технологічним чудом, у всіх є купа фанатів… Але для мене серія ніколи не була персонально дуже цікавою, і найулюбленішими частинами залишаються Doom та Doom 64. “Сучасні” частини серії почались 10 років назад з виходом Doom (2016), і в них є своя велика спільнота фанатів, з якими я рідко погоджуюсь. Перша з цих ігор була доволі прикольна, і з часом мої думки про неї стали більш позитивними, хоча я все ще не дуже люблю “арени”. Doom Eternal на релізі мені дуже сподобалась, не дивлячись на купу проблем, і я тоді сподівався, що з неї зліплять щось ще краще оновленнями. Та вийшло навпаки, і обидві частини The Ancient Gods виявились абсолютно гидотними, та показали всі проблеми основної гри особливо явно.

Без особливої зацікавленості, я вирішив нарешті пограти і в Doom: The Dark Ages. Якісний продукт. Функціональна FPS. Тобто – гра точно працює і вона якісно зроблена, але вона настільки “ні про що”, що її існування мене навіть дивує.

Як і всі інші “сучасні” Doom, бої в The Dark Ages відбуваються на умовних аренах, які набагато ближче до стильного hack and slash (типу старих God of War та Devil May Cry), ніж до старих FPS. Але цього разу, рівні в грі величезні, а бої акцентують блокування та контр-атаки. Тому гра більше нагадує Serious Sam, якби в ньому можна було відбивати атаки, і концепції з musou жанру (тобто в першу чергу – Dynasty Warriors). Більшість простих ворогів, які в минулих частинах були “повноцінними” ворогами, тепер стали просто м’ясом, яке вмирає від одного удару. Тоді як більш унікальні вороги навпаки набрались здоров’я і інколи мають додаткову броню, які спочатку треба зняти. І коли атаки ворогів світяться зеленим, то їх можна відбити. Деякі з атак навіть візуально повторюють доволі типові для bullet hell візерунки.

Дослідження локацій, враховуючи їх розміри, грає тут більшу роль, ніж двох минулих проектах, а в деяких рівнях можна навіть виконувати потрібні задачі в будь-якому порядку. З іншого боку, механіки для переміщення по локаціям більш обмежені, ніж в Eternal. Зброя чітко розділена на декілька типів, які відрізняються патронами, а різні “рольові механіки” (прокачування зброї та все інше) теж, на жаль, повертаються. І зазвичай існують для того, щоб зацікавити гравців в дослідженні і виконанні спеціальних необов’язкових задач в кожному рівні.

Концептуально, хоча це все і звучить ближче до Serious Sam ніж до Doom, все одно може бути цікаво. Не так, як в інших іграх серії, але все одно захопливо. Але насправді гра відчувається дуже примітивною і однаковою. Рівні виглядають по-різному, але проходження кожного відчувається однаково. Рівні, в яких не типовий FPS ґеймплей працюють майже як трошки більш інтерактивні QTE, ніж як повноцінні рівні. Сюжет грає ще більшу роль, ніж в Eternal, але при цьому ще менш цікавий і при цьому настільки ж тупий, якщо не тупіше. Оповідають його, при цьому, з дуже серйозним тоном і мені важко повірити, що в команді id Software працюють люди, які чесно вважали, що ця фігня когось зацікавить. Музика непогана, але не запам’ятовується. І чим далі в грі (а гра довше, ніж мала б бути), тим більше відчувається, ніби самі розробники почали втомлюватись і вставляти речі в гру, які просто існують, бо такий стандарт вже задали. Задачі, заради задач, зайві арени, які нічого не додають…

Та бувають тут і прикольні моменти. Наприклад, остання третина гри починається дуже цікаво. Несподівано тон та тематика гри починають нагадувати іншу гру від id Software і стає дійсно цікаво, що ж буде далі. Гра підтримує цей інтерес більш унікальними ситуаціями та ґеймплеєм якийсь час, навіть музика стає більш оригінальною. Але через пару рівнів, все повертається до того, як було, ніби це проект від Ubisoft, який не може відійти від шаблонів. Ще й багів в грі багато, що для серії нетипово. І колізії тут інколи неправильно працюють, то відмічання секретів на мапі перестає працювати… Гра окрім цього виглядає чудово і працює дуже стабільно, тому такі баги особливо сильно помічаєш.

Doom: The Dark Ages – не можна назвати поганою грою, особливо якщо вам хочеться чогось схожого на Serious Sam. Та чим більше ви граєте в цю гру, тим більше ви починаєте робити все на автоматі. Не в класному сенсі, коли ви настільки занурились в гру, що навіть не думаєте про її деталі. А в сенсі, як коли ви їсте якісь чіпси, поки робите щось інше, і навіть не помічаєте, як з’їли всю пачку, тому що ваш мозок був зайнятий чимось іншим. Нічого супер жахливого в грі нема. Нічого супер захопливого теж. Вона просто працює. Тому купувати її, особливо за повну ціну, я просто не бачу сенсу, особливо враховуючи те, скільки часу займає її проходження.