Радий: S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті – Enhanced Edition

Сім років назад я пройшов всі три перші частини S.T.A.L.K.E.R.. І Поклик Прип’яті була найприємнішим проходженням з усіх. Тінь Чорнобиля була цікавою, але дратуючою. Чисте Небо бісило. Але ця? Ця була дійсно прикольна. Відчувалось, ніби GSC Game World нарешті зрозуміли як саме треба робити ці ігри, або їх смаки нарешті співпали з моїми. Тож, коли я вирішив пройти Enhanced Edition версії всіх цих ігор, які доступні в Legends of the Zone Trilogy, я очікував схожих результатів. Звичайно, я сподівався, що перші дві гри стануть в новому релізі набагато кращими, але, на жаль, хоча вони і краще, всі основні проблеми цих проектів залишились без змін. Але раз Поклик Прип’яті вже була прикольна, то чи є сенс в новій версії? Деякий є.

Як і минулі частини серії, Поклик Прип’яті це FPS рольова гра з великими відкритими рівнями, які варто досліджувати, але враховуючи різні небезпечні елементи. Я і раніше, в грі немає “досвіду” чи системи прокачування головного героя, але є купа різного обладнання, на різних рівнях якості та надійності, кожне з яких має свої плюси та мінуси. Інвентар тут має всі типові елементи, типу максимальної ваги, яку можна на собі носити, а у персонажа (завдяки обладнанню) будуть змінюватись певні характеристики – в основному захист від різних типів ушкоджень. Ще тут треба регулярно їсти. Жодна з цих частин на стандартній складності не працюють як якісь складні survival ігри, але ви завжди починаєте з обмеженими ресурсами, і вам варто постійно задумуватись що мати при собі “про всяк випадок”. Бо Зона може бути небезпечною через аномалії, а групи мутантів чи людей теж можуть з легкістю вас вбити на старті.

Але хоча Поклик з першого погляду працює так само, в деталях гра дуже відрізняється. Перші дві частини намагались бути більш лінійними та сюжетними, тому там була купа заскриптованих моментів, зустрічей з важливими персонажами в певному місці та певний час і все таке. І також в обох перших частинах була купа відкритих рівнів з купою персонажів. Що персонально мені ніколи не подобалось – Зона не відчувалась страшною небезпечною дивною місцевістю, вона відчувалась великою вечіркою з купою людей. Тому небезпека набагато частіше приходила від бандитів чи інших людей, ніж від того, що ви необережно кудись не туди зайшли і вас рознесло аномалією, чи раптово вполював страшний мутант. Поклик Прип’яті замість цього обмежує весь світ лише трьома рівнями, які поступово стають доступними (хоча, технічно, перші два доступні вам одразу). І більшу частину часу на цих рівнях ви будете проводити з тихим обережним і одиноким дослідженням Зони. Час від часу вам будуть зустрічатись мутанти, інколи навіть агресивно налаштовані люди, але ви завжди можете їх просто обійти. Але вас будуть цікавити різні аномальні зони, які ви можете дослідити спеціальним обладнанням і знайти якісь класні артефакти (які і з грою допомогти можуть і продати їх можна вигідно). Ця гра набагато більше про атмосферу, про те, як ви можете лазити в якихось дивних закинутих індустріальних будівлях 1970-их років. Про те, як одночасно захоплює і лякає вся ця територія. Бо ви можете спокійно розглядати щось в кімнаті, аж через секунду ваше обличчя буде намагатись відгризти якась невідома тварюка.

Саме в цій частині розробники також змогли створити щось цілісне з купи до цього майже непрацюючих систем та ідей. Квестів, які випадково генеруються, майже не стало взагалі і всі вони розповідають прикольні історії. Перехід до однієї центральної “безпечної зони” на кожній з 3 мап теж покращив загальний досвід. Бо тепер кожна “вилазка” починається і закінчується поверненням “додому”. З чим стало простіше планувати що ви будете робити далі, бо основні задачі гри просто розкидані по всій мапі і робити їх можна в будь-якому порядку. Нарешті в грі можна спати, і пропускати час, бо вночі все так же темно і небезпечно, як і в Чистому Небі, тому дуже часто вам краще перечекати до ранку. Інвентар та обладнання нарешті стали дуже зрозумілими. Окремих “провідників” на мапі прибрали, і тепер вони існують лише для переходу між мапами. Але всередині рівня, ви можете просто приєднатись до якоїсь групи і отримати “швидке переміщення” таким чином. В цій грі навіть купа квестів дозволяє в діалозі вибрати телепортуватись куди треба (а потім і назад), щоб не бігати туди-сюди. Біг став набагато швидшим і повільніше втомлює персонажа, окрім ситуацій де ви занадто багато ваги запхнули в інвентар. Інтерфейс чудово пояснює навіть ті елементи, які завжди були в цій серії, але ви могли про це навіть не здогадуватись.

Навіть головну проблему системного світу вони виправили. В минулих частинах, речі відбувались навколо гравця постійно. Що призводило до повного хаосу, в якому також могли опинитись і важливі персонажі, які ставали частково або повноцінно недоступними. В Поклику замість цього кожен раз, коли ви починаєте дослідження, рівні більш порожні і мають більше квестових запланованих елементів, ніж системних. Але чим більше ви виконуєте квестів, тим більше світ замість цього починає заповнюватись системними елементами. Тож, поки грі треба залишатись більш стриманою і сюжетною, вона це чудово робить, але як тільки системність перестає бути небезпечною, її стає більше. Або мені лише здалося, бо я не читав чи воно дійсно так працює, але при обох проходженнях гри саме так і відбувалось – системні елементи починали ставати більш частими лише коли я вже багато чого на рівні зробив.

Навіть оповідання стало краще. Персонажі та сюжет, як завжди з цією серією, не всім сподобаються. Але цього разу вони краще подаються, краще використовуються, і навіть фінал гри працює в стилі Black Isle Studios, де доля персонажів та локацій показується слайдами і це залежить від того, які квести і як ви проходили. Тобто, нарешті ми отримали український Fallout. З елементами Gothic. І гру, в яку дійсно легко почати грати і “залипнути”.

…що не всім сподобається. S.T.A.L.K.E.R. – це одна з тих ігрових серій, де мабуть більше гравців грали в ігри з модами, ніж без. І з того, що я бачив, людям дуже подобається перетворювати S.T.A.L.K.E.R. на якусь дуже гардкорну симуляцію, з акцентом на виживання. Мені це ніколи не подобалось, тому той факт, що Поклик Прип’яті ближче до середини гри стає доволі легким, бо у вас завжди є достатньо ресурсів і грошей, мені дуже подобається. Якби я хотів пограти в щось більш складне, я б просто змінив рівень складності, але стандартна “нормальна” цього разу в них вийшла ідеальна для нових гравців і людей як я. Але тим, кому подобається гардкор та боротьба, мабуть не дуже зайшло.

Але час поговорити про той “деякий” сенс в цій Enhanced Edition версії, на який я натякнув на старті. Бо, якщо чесно, Поклик Прип’яті фактично не відрізняється від оригінальної версії. Візуально вона краще, це правда. Тіні та відображення стали краще, нарешті доступні сучасні системи апскейлу (які в сучасних іграх працюють краще, ніж будь-який старий формат Anti-Aliasing). Але в цілому гра виглядає дуже схожою на оригінал. В грі тепер є українське озвучення, що раніше було доступне лише як патч, і це чудово, бо навіть міжнародні гравці можуть вибрати англійський текст, але при цьому українське озвучення. І це найкраща комбінація для цієї гри. Тим паче, що русняву в грі все одно залишили місцями, просто вона використовується здебільшого для бандюків та інших мудил, типу Долговців, Деякі елементи старих радянських малюнків на стінах або прибрали, або зробили менш видимими. Це особливо помітно на будиночках, які колись мабуть були для дітей, де були намальовані звірі, дуже схожі на радянські мультфільми… Може це зробили через потенційні проблеми з правами, до речі, я лише зараз подумав. А і ще в цій версії або мені повезло, або штучний інтелект партнерів, яких треба кудись відвести (що трапляється лише декілька разів) став набагато краще. Вони все ще можуть застрягнути, але шанс був менший, ніж в старій версії. Тобто, гра в цілому як раніше, але трошки краще, і в певних місцях трохи інша. Враховуючи, що цю версію скоріш за все будуть підтримувати і далі, на відміну від старої, ця версія все одно краща. Ну і нарешті гравці на консолях теж можуть пограти.

Якщо ви ніколи раніше не грали в S.T.A.L.K.E.R., то починати я б радив з цієї і саме в версії Enhanced Edition. Стару вже все одно придбати не вийде, але в будь-якому випадку, краще грати в цю. Якщо ви вже проходили Поклик Прип’яті, то Enhanced Edition недостатньо відрізняється від оригіналу, щоб вам варто було грати знову. Але якщо ви і так планували пограти, то грайте в нову версію, вона у вас все одно скоріш за все безкоштовно додалась. А якщо ви раніше пробували пограти в Тінь Чорнобиля чи Чисте небо, і вам не сподобалось, то Поклик Прип’яті може. Я думаю, лише тим, кому нова версія зламала якісь моди, може не сподобатись існування цієї нової версії. Але я думаю, що якщо такі моди існують, їх теж скоро оновлять.

В будь-якому випадку, я із задоволенням знову пройшов S.T.A.L.K.E.R.: Поклик Прип’яті. Гра має купу проблем, і третій рівень (вулиці Прип’яті) не настільки ж прикольний, як перші два. І дивні рішення та корявий дизайн не зникли повністю. Але мені нещодавно хотілось пограти в “щось типу” Fallout/Gothic(чи може навіть Risen 1), і Поклик успішно це бажання виконав.