As I was going though Final Fantasy XVI, struggling not to fall asleep, I kept asking myself – how could this happen? How did they manage to make a game that has genuinely good writing and premise, yet such a boring story? How did they finally nail the mix of hack and slash and turn-based combat in Final Fantasy VII Remake only to then go back to the Final Fantasy XV combat and make it even more uninteresting? How did they make a game with so much potential to be fresh and exciting to be so much of a slog to play? Yet I continued my playthrough, as I always do with Final Fantasy games, and wondered if the game will end up being something that can be recommended or not.
Tag: action RPG
Розчарування: Final Fantasy XVI (з DLC)
Я проходив Final Fantasy XVI, намагаючись при цьому не заснути, і не міг зрозуміти, що трапилось. Як так вийшло, що сценарій написаний дуже якісно, але сюжет нудний? Чому розробники нарешті навчились робити класну суміш hack and slash та покрокових елементів бою в Final Fantasy VII Remake, але для цієї гри за основу знову взяли Final Fantasy XV, і зробили систему ще менш цікавою? Як можна було з таким потенціалом зробити щось свіже створити гру від якої втомлюєшся? Але це Final Fantasy, тому я грав далі і намагався передбачити, якою буде моя фінальна думка про проект.
Disapprove: Ys X: Nordics
Slightly over ten years ago I’ve played Ys Origin – my first experience with Ys franchise or Nihon Falcom games in general. And it completely changed my understanding of what an action RPG can be. Every single entry I’ve played since, as they were gradually released on PC, was a pleasant experience. Even if not every single one of them were as fantastic as Ys VIII: Lacrimosa of DANA, which remains in my eyes the pinnacle of the franchise as of now. So when Ys X was first shown to be a new “phase” in the franchise, where gameplay will be changed and new mechanics and ideas will be introduced, I was beyond excited to see what Nihon Falcom will do next. …Ys X: Nordics turned out to be the most disappointing Ys game in the series I’ve played so far.
Розчарування: Ys X: Nordics
Трохи більше ніж 10 років тому я пройшов Ys Origin. Це стало моїм знайомством з серією від Nihon Falcom, яке повністю змінило мої очікування від action RPG як жанру. І я з задоволенням проходив всі інші частини серії, які поступово випускались на ПК. Хоча не кожна частина серії була настільки крутою, якою виявилась Ys VIII: Lacrimosa of DANA (і саме її я досі вважаю найкращою в серії), всі вони були прикольні. Анонс Ys X, як нової “фази” для серії, мене зацікавив – нові ідеї та механіки в наступній захоплюючій та швидкій action RPG від Nihon Falcom ніколи не розчаровували…. До виходу Ys X: Nordics. Вона стала єдиною частиною серії, проходження якої було малоприємним і дуже розчаровуючим.
Happy about: Remnant II (with all DLCs)
A few months ago I’ve decided to finally give Remnant: From the Ashes a go and found it surprisingly good and highly enjoyable. A unique mix of a third person shooter, Diablo II-like action RPG and some Soulslike elements, it was a fun experience from start to finish, despite having plenty of budget-related compromises. Afterwards, I’ve decided to wait until its sequel will get all of the planned DLCs out before giving it a go, hoping that it will turn out to be a straight improvement over the predecessor. Sadly, that isn’t the case and while Remnant II is still an enjoyable game, for all of its improvements it also takes a few steps sideways and back.
Радий: Remnant II (з усіма DLC)
Декілька місяців тому я вирішив нарешті пограти в Remnant: From the Ashes, і гра виявилась дуже прикольною. Хоча ця унікальна суміш шутеру від третьої особи, Diablo II-подібної action RPG і деяких Soulslike елементів явно була зроблена на обмеженому бюджеті, грати в неї було дуже весело. Після проходження гри я вирішив не одразу грати в її продовження, а спочатку почекати, поки воно отримає всі заплановані DLC і очікував від продовження гри, яка буде в усьому кращою. На жаль, Remnant II краще не в усіх елементах, і деякі з рішень в ній роблять її трохи гірше. Але грати в неї мені все одно дуже сподобалось.
O tempora: Castlevania Dominus Collection
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
I’m glad that Konami keep releasing games and collections from the time when they developed good games and were respected. Three years ago they released the really cool Castlevania Advance Collection that collected all “IGAvanias” (Castlevania titles with “metroidvania” world design, usually produced by Koji Igarashi) released for the Game Boy Advance. That collection was full of absolute bangers, though it was a bit of a shame that the games were just emulated originals, with all of their faults and bugs intact. But at least it was preserving the classics.
Now its time for the titles, originally released for Nintendo DS, with a cool bonus game added in. Surprisingly, revisiting these games was somewhat less enjoyable overall.
О часи: Castlevania Dominus Collection
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Радий, що Konami продовжують видавати ігри та колекції ігор з тих часів, коли вони робили класні проекти та їх поважали. Три роки назад вони випустили неймовірно прикольну Castlevania Advance Collection, з якою гравці могли пограти в “IGAvania” ігри (це Castlevania ігри з “metroidvania” дизайном світу, над якими зазвичай працював Коджі Іґараші), які раніше виходили на Game Boy Advance. Колекція була неймовірно крута, але на жаль всі ігри були лише емуляцією оригіналів, без виправлених багів та проблем. Але хоча б, це було збереження класики.
Тепер прийшов час для видання такої колекції для проектів з Nintendo DS, і плюс пару бонусних ігор. Як не дивно, в цю колекцію грати мені сподобалось менше.
Disapprove: Visions of Mana
As someone who didn’t play any Mana/Seiken Densetsu titles until the Trials of Mana remake, that I really enjoyed, I don’t really have any specific expectations from the series. All I want these games to be is fun jRPG/action RPG adventure titles with simple but exciting plots and some curious, if not necessarily revolutionary ideas. And while I didn’t enjoy my time with the Secret of Mana remake (and doubt I would’ve liked the original either), I still admired what it was trying to achieve as a SNES game from 1993. Plus, its story, while basic, was still curious and the world had lots of interesting and unexpected elements to it.
Which isn’t entirely lacking from Visions of Mana either – it does have its moments, its visual style is like concept art come to life and there is an adventurous spark to it. But unfortunately, it is also tedious, way too long for what it actually has to say and the cause for it all might not be some series of bad calls from the development team. No, the real issue here is that Visions of Mana feels like a game made by several teams, none of which knew what they were doing and why.
Розчарування: Visions of Mana
Оскільки до рімейку Trials of Mana (який мені дуже сподобався) я не грав в серію Mana/Seiken Densetsu, в мені досі нема ніяких особливих очікувань від цих проектів. Я уявляю, що гра в серії буде просто прикольною jRPG/action RPG з пригодницьким настроєм і деякими хоча б трохи новітніми ідеями. Наприклад, коли рімейк Secret of Mana мене розчарував (і навряд оригінальна версія мені сподобалась би більше), я все одно розумів історичну важливість гри і її експериментальність як для SNES проекту 1993-го року. І сюжет в грі хоча і був дуже простим, але все одно хоча б захопливим і пригодницьким і світ гри мав цікаві і неочікувані елементи.
Що можна знайти і в Visions of Mana. Тут є прикольні моменти, візуальний стиль гри неймовірно красивий і виглядає ніби хтось перетворив концепти на 3D локації, та й пригодницький запал в ній можна знайти. Та на жаль, гра також дуже нудна і не знає коли зупинитись. І причиною цьому, як мені здається, стало те, що гру розробляло кілька окремий команд, жодна з яких не знала що за гру вони роблять.