Have you played The Maze of Galious? I haven’t, but I did get interested in it after the original La-Mulana came out – a game that was directly influenced by the Konami classic. Not many other “metroidvania” titles in a similar vein exist even today and apart from Nigoro, only one other developer has consistently tried to replicate the magic of the game they clearly love a lot. Starting with UnEpic and now arriving at a logical conclusion of the journey with Pampas & Selene: The Maze of Demons. A game that serves as an unofficial sequel to The Maze of Galious.
Tag: action adventure
Радий: Pampas & Selene: The Maze of Demons
Ви колись грали в The Maze of Galious? Я ні, але після мого першого знайомства з La-Mulana, яка була прямою наслідницею цієї класики від Konami, мені стало цікаво дізнатись більше про гру, і я хоча б подивився її проходження. Цього типу “metroidvania” ігор навіть зараз майже ніхто не створює і окрім Nigoro, я знаю лише про одного розробника, який постійно намагався зробити щось схоже на проект, який йому очевидно ще з дитинства запам’ятався. Ці спроби комерційно почались з UnEpic, а тепер, з виходом Pampas & Selene: The Maze of Demons, вони набувають певного логічного завершення, бо цей проект за сюжетом працює як неофіційне продовження The Maze of Galious.
Thoughts on: Senua’s Saga: Hellblade II
Of all the titles Ninja Theory have made, if there was one that never needed a sequel, it was the fantastic Hellblade: Senua’s Sacrifice from 2017. But there’ve been plenty of examples in games and other media, where a sequel that never really needed to exist gets created and becomes as liked as the original or even overshadows it. Well, I doubt this will happen with Senua’s Saga: Hellblade II.
Думки про: Senua’s Saga: Hellblade II
З усіх ігор Ninja Theory, неймовірна Hellblade: Senua’s Sacrifice 2017-го року точно не потребувала продовження. Але сам по собі цей факт нічого не значить, все ж вистачає відомих прикладів серед ігор та інших форм медіа, де сіквел, якого ніхто не просив, був настільки ж класним, як і оригінал, або навіть краще. Senua’s Saga: Hellblade II до таких прикладів не відноситься.
O tempora: Tomb Raider I-III Remastered
O tempora is a series of retrospective posts where I play games from ages before to see if they stood the test of time.
I’ve been meaning to replay the classic Tomb Raider games for years now. I could – I own the PC versions on GOG and while there are some nuances about running them on modern systems, those ports are solid. But I never had time or desire, as all Tomb Raider games are quite long and slow. I used to love The Last Revelation and quite enjoyed most of Chronicles and played them a lot as a teen. But the first three? I’ve never properly finished the first, stopped playing the second at around midpoint and remembered next to nothing about the third, despite completing it decades ago. There were also three PC exclusive expansions – Unfinished Business, Golden Mask and The Lost Artefact for the 1st, 2nd and 3rd games respectively that I never even saw.
With the release of Tomb Raider I-III Remastered (Starring Lara Croft), I couldn’t delay this any further. A definitive package of the three games I was least familiar with, with the mentioned expansions and a bunch of quality of life and visual upgrades? Sign me up. A entire month of playing them later I can finally share what I think of the collection and the games themselves.
О часи: Tomb Raider I-III Remastered
О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я вже дуже давно планував пограти в класичні частини серії Tomb Raider. І міг – вони всі в мене є на GOG і хоча ПК порти ігор були не без проблем, запустити їх не складно. Але мені вічно не вистачало бажання чи часу, бо ігри серії дуже довгі і повільні. Я обожнював The Last Revelation і більша частина Chronicles мені подобалась, тому їх я постійно проходив підлітком. А от з першими іграми було інакше. Першу я так і не закінчив, друга мені набридла десь з середини, а третю я пройшов років 20 назад, але вже нічого про неї не пам’ятав. Ну а в доповнення, які були лише для ПК версій (Unfinished Business, Golden Mask та The Lost Artefact, для кожної з частин серії) я навіть і не грав.
З виходом Tomb Raider I-III Remastered (Starring Lara Croft), я більше не мав причин відкладати проходження. Колекція, в якій ті ігри серії, з якими я найменш знайомий, плюс всі доповнення і купа покращень? Як таке пропустити? І після цілого місяцю проходження колекції я нарешті маю що про неї розповісти.
In love with: Brothers: A Tale of Two Sons Remake
Back in 2013 Starbreeze Studios was in a weird position. They had lost several key team members in the years prior and in 2012 released Syndicate, a game that wasn’t well received. Releasing a small downloadable only cinematic platformer title was not something people expected of them at the time, but Brothers: A Tale of Two Sons was a success that made people trust the studio once again. Pitched and directed by Josef Fares, who has since worked on purely cooperative titles A Way Out and It Takes Two, it was a very curious attempt to create a “single-player coop” kind of game. That used its simple yet inventive controls to tell a wonderful fairy tale (in the classic dark but hopeful way) story that evoked emotions through basic interactions.
The game has been re-released and ported numerous times since then and now, over 10 years since release, it got an almost shot for shot remake of the game, similarly to Like a Dragon: Ishin! from last year. This remake aims to be a new definitive version of the game and while it doesn’t quite succeed to be that at the moment, the game at the core remains amazing.
Read more“In love with: Brothers: A Tale of Two Sons Remake”
Зачарований: Brothers: A Tale of Two Sons Remake
В далекому 2013-ому Starbreeze Studios опинились в дивній ситуації. До 2012-го зі студії пішло декілька ключових людей, а потім вони випустили Syndicate, який гравцям не сподобався. Ніхто не очікував, що наступним проектом від них стане маленька гра без фізичного релізу, але саме завдяки Brothers: A Tale of Two Sons, який всім дуже сподобався, студію полюбили знову. Проектом керував Йозеф Фарес, який після цього зробив кооперативні проектів A Way Out та It Takes Two, але його перша спроба була “однокористувацькою кооперативною” грою, яка використовувала дуже незвичне використання ґеймпаду для того, щоб розказати чудову казку, яка передавала емоції через свою інтерактивність.
Гра з тих пір перевидавалась багато разів, а тепер, більш ніж через 10 років з виходу, на неї вирішили зробити “покадровий рімейк”, прямо як це було минулого року з Like a Dragon: Ishin!. Цей рімейк намагається стати головною версією гри і хоча це в нього прямо зараз не вийшло, сама гра залишається чудовою.
Thoughts on: Hollow Cocoon
There has been a lot of attempts at creating horror themed adventures that focus on a stalker-type enemy ever since the 90s. Clock Tower series are possibly the best known example, but one can think of plenty of other examples, starting from something simple like the werewolf in Ecstatica, to the more recent and complex xenomorph in Alien: Isolation. Hollow Cocoon is a very respectable attempt at creating a horror themed stealth action adventure with a persistent stalker from a small studio. I’m very happy it exists and I really admire it. But it’s also not a game that I could recommend to most players.
Думки про: Hollow Cocoon
З середини 90-их вийшло немало проектів, які намагались створити горор пригодницькі ігри, в яких хоча б один ворог працює як сталкер/переслідувач. Найвідомішим прикладом тих часів залишається Clock Tower і продовження, але насправді приклади бувають як прості, типу вовкулаки з Ecstatica, так і з дуже складною системою для такого ворога, як в Alien: Isolation. Hollow Cocoon – це спроба дуже маленької студії зробити новий проект з цією основною механікою, і я дуже поважаю те, що в них вийшло зробити. Та з іншого боку, я мало кому можу цю гру рекомендувати.