With how many times I’ve seen games going for a moody games about a journey that feature no words over the decades, all I want from them is to just know what they want to do and when to stop. Starting from cinematic platformers of the early 90s and evolving through Ico and Journey, we’ve seen this approach taken so many times. All of the games like this are pretty and atmospheric, but they might focus on different aspects and mechanics. In case of Herdling – it’s about herding cute wooly cattle-like creatures on a journey from a city into the mountains and helping them avoid dangers. It lacks traditional puzzles, doesn’t really have a lot of “challenge”, has some optional exploration at times, but is mostly about moving forward. And it knows what it wants to do and when to stop.
Tag: action adventure
Радий: Herdling
Оскільки за останні пару десятків років вийшла купа атмосферних ігор з мінімальною кількістю тексту, які більше про візуал та подорож, все що я від них зазвичай тепер вимагаю це – розуміти, що вони хочуть зробити, і коли закінчитись. Такі проекти існують дуже давно, починаючи з cinematic platformer жанру початку 90их, і до сьогодні, після того як ці ідеї перейшли в 3D і надихнулись проектами типу Ico та Journey. Вони атмосферні, дуже красиві, мінімалістичні, але при цьому можуть бути механічно різними. Herdling про випасання мамонто-подібних милих тварин, а точніше про те, як правильно їх скеровувати. Тут нема традиційних загадок і гра в цілому не “складна”, а необов’язкового дослідження тут майже немає, тому зазвичай треба просто йти вперед. І гра чудово розуміє, що вона хоче і коли треба закінчитись.
Disapprove: Cronos: The New Dawn
Given Bloober Team’s previous track record and initial showings of Cronos: The New Dawn, I was considering ignoring it entirely as it looked extremely mediocre at best. Yet, at release, the game started getting a lot of positive reviews from everywhere. It can’t be that so many people are praising a poor game, right? Wrong, apparently. Cronos turned out to be not just mediocre in ways that I predicted, but it also somehow managed to do poorly things, that Bloober Team usually does really well.
Розчарування: Cronos: The New Dawn
Враховуючи минулі проекти Bloober Team та перші трейлери, я планував пропустити Cronos: The New Dawn повністю, бо гра виглядала доволі нецікавою. Але на виході гра отримала багато позитивних відгуків. І не може ж бути, щоб купа людей розхвалювала не дуже прикольну гру, вірно? Може. Причому, Cronos посередній не лише в тому, що я і так очікував, але й в тих елементах, які зазвичай у Bloober Team виходять добре.
Happy about: Marvel’s Spider-Man 2
A few years ago Marvel’s Spider-Man Remastered had a surprise PC release so I had a chance to finally experience the new superhero open world title – something that I don’t find enjoyable as often as I’d like. But the game, despite having several notable flaws, was really fun and in many ways felt like a new benchmark on how to make an open world title with fun traversal around said world, and how to build the main and side story content in a way that feels well paced and rewarding, while also fitting with the main character so well. Marvel’s Spider-Man: Miles Morales followed soon after, and while it was still good, it also felt a bit “too much of the same”, without fully fixing the issues of the original. So where does this leave Marvel’s Spider-Man 2? Well, in some ways it is the best game in the series so far. But in some – it loses a bit of the personality that the first two games had.
Радий: Marvel’s Spider-Man 2
Декілька років тому на ПК несподівано вийшла Marvel’s Spider-Man Remastered, яку я одразу вирішив пройти, хоча ігри з відкритим світом мені не так часто подобаються. Але гра виявилась дуже класною і стала для мене новим показником того, як робити захопливі ігри у відкритому світі. Пересуватись по світу було приємно, подача побічних завдань та розкриття основних місій було класно продуманим і гра в цілому ідеально підходила під персонажа. Трохи пізніше вийшла Marvel’s Spider-Man: Miles Morales, яка була майже настільки ж класною, але також відчувалась як повторення того ж самого без повного виправлення проблем, які існували в першій грі. А тепер я зміг оцінити Marvel’s Spider-Man 2, яка одночасно найкраща частина серії, але також при цьому трохи втрачає характеру в порівнянні з першими двома частинами.
Thoughts on: God of War Ragnarök
Three and a half years ago God of War (originally a PS4 exclusive from 2018) was released on PC and despite its flaws I loved it. It was a significant departure from the original trilogy of games (and the rest of the Greek era of the franchise) with the biggest difference being in how story focused the title became. And how surprisingly well it was all handled. Going from “cool dude stabs gods” to serious drama was handled exceptionally well, all while the combat was “good enough” and exploration of the world and puzzle solving was genuinely exciting. That original game had a sequel tease built into its own epilogue scene, so unsurprisingly said sequel was made – God of War Ragnarök was originally released on PS4 and PS5 in 2022. And last year it was ported to PCs and after postponing the playthrough for a while, I’ve finally decided to play it. And it’s… I guess it’s okay.
Думки про: God of War Ragnarök
Три з половиною роки тому на ПК вийшла God of War (яка спочатку вийшла в 2018-ому для PS4), і не дивлячись на певну кількість проблем в ній, гра мені в цілому дуже сподобалась. Вона доволі сильно відрізнялась від оригінальної трилогії серії (та інших частин, які були про давньогрецьку міфологію), і найбільш дивувало те, наскільки більш важливими стали сюжет та оповідання, і наскільки якісно у розробників вийшло це зробити. В це було складно повірити, але гра знайшла чудовий спосіб як перейти від “крутий чувак рубить богів на шматки” до серйозної драми про батьківство. І при цьому в ній була непогана бойова система а дослідження світу та загадки вийшли дуже захопливими. Натяк на продовження був вбудований прямо в саму гру, тому не дивно, що це продовження з часом вийшло – God of War Ragnarök, яка вийшла на PS4 та PS5 в 2022-ому, а минулого року і на ПК. Я відкладав це проходження доволі довго, але нарешті вирішив пройти гру, яка виявилась… ну норм, мабуть.
Thoughts on: RoboCop: Rogue City – Unfinished Business
Several years ago Polish development studio Teyon have shown a lot of promise with Terminator: Resistance. It was a great showcase of using the “middle-budget” kinds of money to create a great experience within a game world built around a movie license and while not without flaws, it (and its later DLCs) was highly enjoyable experience. That was followed up by RoboCop: Rogue City a few years later – a game that played quite differently, yet still fit wonderfully within the established movie world and provided a fun FPS experience where you play as, essentially, a walking tank. This game now has also received an expansion, however this time it was, for whatever reason, released as a standalone game – RoboCop: Rogue City – Unfinished Business. And it’s not a good follow up at all.
Read more“Thoughts on: RoboCop: Rogue City – Unfinished Business”
Думки про: RoboCop: Rogue City – Unfinished Business
Декілька років тому польська студія Teyon показали свій потенціал з прикольною Terminator: Resistance. Гра була чудовим прикладом проекту “середнього бюджету” і одним з найкращих використань кіноліцензій за багато років. І хоча проблеми в ній теж були (як і в DLC для гри), грати в неї все одно було приємно. Через декілька років вони випустили наступний проект – RoboCop: Rogue City. Гра була зовсім інша, але теж чудово використовувала сетинг та бюджет для створення захопливого FPS досвіду. Тепер і для цієї гри зробили доповнення, але цього разу його чомусь випустили окремо – RoboCop: Rogue City – Unfinished Business. І доповнення це дуже дивне і не зовсім зрозуміло, навіщо воно існує.
Read more“Думки про: RoboCop: Rogue City – Unfinished Business”