Bithell Games have put out several relatively small and simple but inventive titles over the past decade. Thomas Was Alone, possibly, remains their best known, but it’s hardly an example of what they “usually do”, as there seems to be no “usual” for the team. That said, they’ve made several visual novel-ish adventure games, like the really inventive Subsurface Circular that I’ve enjoyed several years ago, and Tron: Identity fits the same general description. Except, it’s simpler to a flaw.
Tag: adventure
Кілька думок про: Tron: Identity
Bithell Games випустили декілька маленьких і простих, але вартих уваги проектів за останні 10 років. Найвідомішим проектом залишається Thomas Was Alone, але для цієї маленької команди немає якогось “свого типу” ігор і вони часто пробують щось нове. Та все ж, декілька з проектів працюють за принципом пригодницької гри з елементами visual novel, як це було з дуже прикольною Subsurface Circular, і Tron: Identity підходить під такий же опис. Лише цього разу він настільки простий, що це проблема.
In love with: Live A Live (2022)
Live a Live (stylized as LIVE A ƎVI⅃) has been a project I’ve heard a lot throughout the years. It was a jRPG from Square released in 1994 – that’s the same year as Final Fantasy VI, a year after Secret of Mana and a year before Chrono Trigger. But, just as Seiken Densetsu 3 (later officially and wonderfully remade under the title Trials of Mana), it was originally a Japanese-only title, so a huge amount of international audience only heard about it without good means to experience it for themselves. The concept for the game sounded wild – several unrelated independent stories with unique setting and gameplay mechanics in one package. All produced by Square at the top of their game and with the soundtrack from Yoko Shimomura, who’s soundtracks for Super Mario RPG and Parasite Eve would become much beloved just a couple of years later.
Unexpectedly, last year a “HD-2D” remake of the title was announced, first exclusively for Switch and now available on more platforms including PC, so I could finally experience this unbelievably sounding title for myself. And it’s genuinely hard to put into words just how surprising the experience was.
Зачарований: Live A Live (2022)
Мене багато років цікавив проект Live a Live (стилізовано пишуть як LIVE A ƎVI⅃). Це jRPG від Square, яка вийшла в 1994 – той же рік що й Final Fantasy VI, через рік після Secret of Mana і за рік до Chrono Trigger. Але як і Seiken Densetsu 3 (яку нещодавно чудово переробили під назвою Trials of Mana), ця гра спочатку вийшла лише в Японії, тому величезна кількість людей з усього світу лише про неї чули, але не грали. І в чутки було складно повірити – декілька окремих історій, кожна з яких в своєму сеттінгу і зі своїми механіками в одній грі? Та й ще під виробництвом Square, коли всі їх проекти були крутими? І з саундтреком від Йоко Сімомура, музика якої стане відомою через пару років завдяки її композиціям для Super Mario RPG та Parasite Eve? Як таке може бути?
Несподівано, рік тому вийшов “HD-2D” рімейк цієї незвичайної гри для Switch, який тепер став доступним і для інших платформ, включаючи ПК, тому я нарешті зміг пограти в неї сам. І словами складно описати наскільки неочікуваним був цей досвід.
Happy about: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo
I’ve always admired how Japanese adventure games manage to combine lots of elements and different gameplay ideas into something that looks and feels quite consistent and stylish. That said, I also always disliked the tendency of these games to overexplain plot points, require you to click on literally every tiny thing on the scene before allowing you to proceed with the story and, if they have lots of potential story timelines in the chart/timeline, being grindy about it. So I was a bit cautious about Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo because I’ve enjoyed far fewer games of this sort than I’ve tried. Luckily, this one is genuinely fun.
Read more“Happy about: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo”
Радий: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo
Мене завжди приємно вражали японські пригодницькі ігри, бо вони завжди органічно об’єднують дуже багато жанрів в одну гру, яка при цьому виглядає стильно і цільно. З іншого боку, такі проекти також часто страждають від того, що вони занадто довго пояснюють прості речі в сюжеті, не дають проходити далі, поки ви не подивитесь на кожен піксель на сцені, а якщо в них є сюжетна схема по якій можна стрибати між подіями, то це вони очікують, що ви подивитесь всі варіації. Тому до Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo я підходив дуже обережно. Та, на щастя, гра виявилась прикольна.
Read more“Радий: Paranormasight: The Seven Mysteries of Honjo”
In love with: Pentiment
Pentiment is a new RPG-ish adventure game from Obsidian Entertainment that, honestly, came out of nowhere for me. I had to rub my eyes when I first saw it in stores, first to figure out what am I even looking at and then to make sure I am seeing the name of the developers right. And I’m really glad I’ve finally had a chance to play it.
Зачарований: Pentiment
Pentiment це нова RPG-подібна пригодницька гра від Obsidian Entertainment яка з’явилась абсолютно для мене неочікувано. Коли я вперше побачив її в магазинах, я довго вдивлявся щоб спочатку зрозуміти що це взагалі таке, а потім щоб переконатись, що я правильно читаю хто це розробив. Але я дуже радий, що вирішив в це пограти.
In love with: The Case of the Golden Idol
I’ll be honest, the first I saw of The Case of the Golden Idol, I thought it was a typical point and click adventure with an “ugly” art style to fit some sort of comedic/parody plot. I was so sure of it, that I completely filtered out the positive reception the game was getting up until very recently, when I saw it being compared to the amazing Return of the Obra Dinn. Confusion turned to determination to play the game for myself and I’m really glad that I did.
Зачарований: The Case of the Golden Idol
Чесно кажучи, коли я вперше побачив скріншоти The Case of the Golden Idol, я подумав що це типова point and click пригодницька гра, а “потворний” візуальний стиль в неї для комедії. Я був настільки в цьому впевнений, що забув про гру на декілька місяців. Але зовсім нещодавно побачив, що гру не просто вихваляють, а й порівнюють ґеймплеєм з неймовірною Return of the Obra Dinn і, на щастя, вирішив пограти сам.