As someone who almost never plays multiplayer or console-only FPS titles, I was never super into Halo. But I was curious enough to check the entirety of the Master Chief Collection when it finally landed on PC and did enjoy my time with it. ODST and Reach were the most enjoyable entries by far, but it’s not like I hated my time with the rest of the games. Apart, maybe, from the original which was just so damn tedious. Halo 5 never got a PC release so I’ve still yet to play it. But knowing how mostly disposable the story in these games is, I still was interested in checking out Infinite. And it’s quite nice.
Радий: Halo Infinite
Оскільки я рідко граю в багатокористувацькі ігри або консольні FPS, серія Halo мене не так сильно цікавила. Але я все одно з задоволенням пройшов всі ігри в Master Chief Collection на ПК. Особливо мені сподобались ODST та Reach, але і в інші ігри було приємно грати. Ну, окрім найпершої частини, від якої я просто хотів спати. Halo 5 на ПК чомусь досі не вийшла, тому цю частину я не проходив. Та не дивлячись на це, і знаючи які зазвичай в серії необов’язкові історії, мені все одно було цікаво пограти в Infinite. Гра виявилась доволі прикольною.
Thoughts on: Lego Star Wars: The Skywalker Saga
Ever since Lego Star Wars: The Video Game from 2005 Traveller’s Tales has been almost exclusively developing the Lego-licensed action adventure videogames. And they all followed the template established by that 2005 original with very few and rather minor changes. Even though the mumbling voices and original movie clips were swapped for voice acting recorded specifically for the games, even though more open world segments and different mechanics were introduced, the formula of the games was rigid and predictable. Which is one of the main reasons, I stopped even looking in the direction of these titles after The Lord of the Rings title – playing these titles became way too boring. Which meant that I’ve missed a rather curious attempt at making the gameplay more varied and fun in the Ninjago Movie Video Game from 2017. I still got bored with it, but at least that one had some genuinely fun ideas to it (and wasn’t developed by the main Traveller’s Tales studio).
Lego Star Wars: The Skywalker Saga was supposed to be a refresher of the series. Not a revolution, necessarily, but a long needed evolution. It was built on a new engine, restructured the game world, reshuffled the ideas that were at the base of all previous Lego Star Wars titles and, based on reports, had a really messy development. It is a shame, then, that the end result of this effort is the same boring TT Games’ Lego title we’ve seen for 17 years, just with a new coat of paint.
Думки про: Lego Star Wars: The Skywalker Saga
З виходу Lego Star Wars: The Video Game в 2005 Traveller’s Tales майже виключно розробляють action adventure ігри по ліцензії Lego. Та всі вони зроблені по шаблону, який майже не змінювався з виходу тієї першої гри. Персонажі спочатку бурмотали, потім почали розмовляти голосами вирізаними з фільмів, а тепер мають унікальний сценарій, який пишуть спеціально для ігор. Декілька механік серйозно змінили, а елементи відкритого світу все частіше з’являлись в проектах. Але не дивлячись на це, формула цих проектів залишалась гидотно передбачуваною. Саме через це я не звертав уваги на ці проекти після виходу The Lord of the Rings, мені просто набридло проходити одну й ту ж саму гру з різними ліцензіями. На жаль, через це я пропустив доволі цікавий експеримент в 2017-ому – Ninjago Movie Video Game. Навіть вона мені набридла, але хоча б там були дійсно свіжі ідеї і грати в неї через це було цікавіше (гру розробляла не основна студія Traveller’s Tales).
Lego Star Wars: The Skywalker Saga рекламували як довгоочікуване оновлення формули. Може не революція, але хоча б еволюція. Гру розробляли на новому рушії, світ гри був по новому представлений, вже знайомі з минулих Lego Star Wars ігор ідеї оновлені. І як відомо, розробка була складною. Саме тому мені трохи сумно, що результатом цієї тяжкої роботи вийшов проект, який занадто схожий на те, що TT Games випускають вже 17 років.
Happy about: Hitman 3
It’s almost hard to believe that it’s been more than 20 years since Codename 47 release. Hitman franchise went through so much, slowly evolving and occasionally making very radical choices. And the the “World of Assassination Trilogy”, as its now known, might be the best era yet. Started out as a episodic season-based game with “live service” concepts in 2016, this evolved into a trilogy of titles, each next entry superseding the previous one while slowly evolving the ideas. Hitman 3 is the end of this period and being a title that can also contain the preceding games content it’s undoubtedly the best. But on its own, it’s quite disappointing.
Радий: Hitman 3
Трохи дивно, що Codename 47 вийшла більше 20 років тому. Серія Hitman пройшла через багато змін, інколи приймала не найкращі рішення, але “трилогія World of Assassination” може найкращий період для фанатів. Вона почалась з епізодичних релізів та “live service” ідей в 2016 і перетворилась на трилогію, в якій кожна наступна гра може включати в собі попередню і покращувати їх новими механіками та покращеннями. Але цей період закінчується з Hitman 3 і якщо дивитись на цю гру, як на колекцію з усіх трьох, то звичайно вона найкраща. Але окремо від інших… розмова буде трохи іншою.
Quick thoughts on: Iron Lung (and revisiting The Music Machine)
David Szymanski has been doing small unsettling horror themed titles for a while, but his biggest success, of course, was the fantastic classic FPS revival title DUSK. Somewhat ironic, I suppose, given that it was the polar opposite of what his games were usually about, but thankfully he didn’t decide to abandon his smaller projects because of that success. So after a few years of working with other developers and helping with awesome demo collections and small game compilations (like the awesome Dread X Collection) a new standalone commercial title is now out – Iron Lung. And since I was in the mood, I’ve decided to revisit The Music Machine, that awed me seven years ago, as well.
Read more“Quick thoughts on: Iron Lung (and revisiting The Music Machine)”
Кілька думок про: Iron Lung (і знову про The Music Machine)
Девід Шиманські (David Szymanski) вже давно випускає маленькі тривожні горор ігри, хоч його найбільш популярним проектом став неперевершений класичний FPS DUSK. Що трохи смішно, бо гра була зовсім не схожою на його типові проекти. Але навіть після гучного успіху він не полишив свою нішу і багато років працював з іншими розробниками над різними проектами, включаючи збірники маленький ігор та демо версій (наприклад Dread X Collection). А тепер і випустив нову самостійну гру – Iron Lung. Пройшовши неї я також вирішив знову пройти The Music Machine, яка мені дуже сподобалась сім років тому.
Read more“Кілька думок про: Iron Lung (і знову про The Music Machine)”
Thoughts on: Fatal Frame: Maiden of Black Water
Despite being very familiar with the Fatal Frame franchise for many years now, I somehow managed to never finish a single game of it until now. I loved my time with the first two games, but for various reasons (one of which being that those games were genuinely too creepy to play) I never finished them. Maiden of Black Water is the fifth main game in the series, originally released in 2014 for Wii U, and while it’s not considered worst in the series (that “honor” being given to the absolutely terrible spin-off Spirit Camera), the reception for the game was overall quite poor. And now I see why, even if the game does have some cool ideas.
Думки про: Fatal Frame: Maiden of Black Water
Хоча я і дуже добре знайомий з серією Fatal Frame, до цього релізу я спромігся не пройти жодної гри до кінця. Багато років тому я з радістю проходив перші дві частини, але з багатьох різних причин (однією з яких я чесно можу назвати той факт, що мені стало дуже страшно в них грати) я їх тоді не пройшов. Maiden of Black Water – це п’ята частина серії, яку випустили в 2014-ому році для Wii U і нещодавно на ПК. Цю гру не вважають гіршою частиною серії (це звання заслужив жахливий спіноф Spirit Camera), але фанатів в неї теж не багато. І тепер я можу зрозуміти чому саме люди про неї таке писали і казали. Хоча мені в ній багато чого сподобалось.